А вона таки дійсно не відбулася. Хоча всі передумови для демографічної революції, «молодшої сестри» помаранчевої, наче були. Узяти хоча б розтиражовані весілля на майданах, заклики дбати про появу покоління вільних українців та обіцянки влади підтримати тих, хто дасть життя новій помаранчевій генерації. Зрештою час уже виправляти майже катастрофічну демографічну ситуацію в Україні, бо нинішній стан справ загрожує поступовим виродженням українців як окремої нації. Аби цього не допустити, влада дещо зробила, як й обіцяла на Майдані, а саме: суттєво підвищила одноразову допомогу при народженні дитини. Від 1 квітня 2005 року вона становила 8197 гривен 60 копійок, а з нового року — 8,5 тисяч. У порівнянні з 725 гривнями 2004 року — це таки пристойна сума. Але чи переконає вона молоде подружжя стати батьками, чи варто нам чекати демографічного вибуху й який стан справ сьогодні?
Як повідомили нам, до прикладу, в Головному управлінні статистики в Чернівецькій області, 2005 року в області народилось 9887 діток, тоді як 2004 року — 9711 малюків. Різниця невелика в межах збільшення рівня народжуваності, який загалом відзначається останнім часом. Звичайно, тут напрошується аргумент: мовляв, ці цифри не можна вважати якимось показником хоча би тому, що від часу збільшення розміру допомоги не минуло дев’яти місяців, потрібних для появи на світ нової людини. А от із того факту, скільки жінок перебувають на обліку в жіночих консультаціях і планують народити в найближчому майбутньому, вже можна робити певні висновки. Цю статистику нам повідомили у оргметодвідділі з питань акушерства та гінекології. Цифри приблизно ті самі. Зокрема, на Буковині минулого року на обліку перебували 14752 майбутні мами, а 2004-го — 14510 жінок, у Чернівцях їхня кількість становить 5178 осіб за 2005 рік та 5168 за 2004 рік. Знову ж таки, дуже невелика різниця. Хоча, з іншого боку, якщо відволіктися від глобального, 200 «зайвих» дітей по області — не так уже й мало.
Можливо, зменшилась кількість перерваних вагітностей? Відповідь на це запитання потішила: схоже, аборт поступово перестає бути основним методом планування сім’ї — ця тенденція, до речі, формується впродовж останніх п’яти років. Наприклад, 2005 року було зроблено 2374 аборти, що на 610 менше, ніж попереднього року й майже вдвічі менше, ніж 2003-го. Але, відверто кажучи, назвати це результатом вдалої державної демографічної політики доволі важко.
Чому молоді люди не поспішають стати батьками? Мабуть, найкраще запитати в них самих. Про це ми розмовляли з моєю приятелькою Оленою, 25-річною вчителькою, яка у вільний час дає приватні уроки англійської мови. Стаж її подружнього життя — майже три роки. «Ми з чоловіком непогано заробляємо, є можливість знімати квартиру та не заощаджувати на продуктах, але на дитину не вистачить. А задля отримання восьми тисяч ми народжувати не будемо. Звичайно, добре, що на перших порах є така підтримка, але рік швидко мине, й на що жити далі?!»
Питання риторичне. Для того щоб молоді сім’ї не зволікали з народженням і не зупинялись на одній дитині, потрібна більше ніж одноразова допомога, якою б сумою вона не вираховувалась. Потрібні стабільна робота з належною оплатою та, головне, житло. Існуючі нині в країні програми забезпечення молоді житлом можуть назвати дійовими лише чиновники, та й то для звітів. Реально отримати квартиру в кредит можна лише тоді, коли маєш не одну й навіть не десяток тисяч умовних одиниць, потрібних для першого внеску та компенсації різниці між державними та ринковими цінами на житло. Чи багато молодих сімей простих смертних українців можуть зібрати таку суму?
Але, зрештою, якби всі народжували дітей лише за умови наявності власного житла та нормальної зарплати, то за кілька десятиліть на території України мешкали б лише нащадки тих, чиї обличчя ми сьогодні бачимо по телевізору у випусках новин та естрадних шоу. У більшості ж людей природні інстинкти продовження роду беруть гору над соціальними потребами, й вони, пам’ятаючи старе прислів’я «Дасть Бог дитину — дасть і на дитину», беруться до справи.
Гроші, які виплачує держава, — не зайві, хоча вони, звичайно, не стануть вирішальним аргументом у прийнятті рішення про збільшення родини. Про це говорили всі мої співрозмовниці — молоді мами. Наприклад, Наталка, мати п’ятимісячної дівчинки, зізнається, що до народження дитини вся їхня родина готувалася заздалегідь: «Зібраних грошей для придбання всього необхідного нам цілком вистачило, а допомога в розмірі 3500 гривень просто компенсувала наші видатки, адже приблизно стільки ми й витратили на пологи, ліжечко, візочок, манеж, одяг для донечки». А нещодавно Наталя повернулась на роботу, залишивши доньку під наглядом своєї мами, разом із якою вони проживають, таким чином вирішуючи матеріальні проблеми. Для отримання допомоги молода жінка надала за місцем роботи довідку з РАГС про реєстрацію народження дитини. Це все, що необхідно для тих, хто працює й застрахований у Фонді соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. У виконавчій дирекції Чернівецького обласного відділення фонду нам повідомили, що за 2005 рік вони виплатили допомогу 5295 особам на суму 19 млн. 48 тисяч грн., причому, якщо працює тільки батько, то кошти отримує він за місцем роботи.
Інша знайома, Надя, мати шестимісячного малюка, розповіла наступне: «Звичайно, ці гроші нам стали в пригоді, за них ми придбали дитяче ліжечко, візочок, манеж, але народжувати ми вирішили ще до того, як дізнались про збільшення допомоги, а гроші — не головне, головне — щоб наш хлопчик був здоровий». А ще Надя зізнається, що довелось оббити чимало порогів для того, щоб отримати належну за законом суму. «Ми з чоловіком були прописані кожен у своїх батьків, а щоб отримати гроші, треба прописатись за однією адресою, — довелось це зробити. Далі почали збирати довідки — про склад сім’ї, про доходи, про розмір земельної ділянки, адже ми прописані в селі, про те, що ми не приватні підприємці, довідка з пологового будинку... Уже й забула, які там іще папірці були потрібні», — посміхається 21-літня студентка одного з чернівецьких ВНЗ. Зрештою їх наполегливість була нагороджена, й молода сім’я отримала близько чотирьох тисяч гривень одразу, а тепер щомісяця отримує близько 400 гривень на забезпечення потреб малюка. Допомогу непрацюючим особам виплачує Головне управління праці та соціального захисту населення. Щоб її отримати, молоде подружжя має подати оригінал довідки про народження дитини, довідку з ДПІ про те, що вони не займаються підприємницькою діяльністю, та з центру зайнятості про те, що вони там не на обліку. Отже, обоє з подружжя не повинні працювати.
Чимало нарікань і різних чуток довелось почути щодо отримання такої допомоги приватними підприємцями, яких у нашій області чимало. Ситуація ж наступна: для отримання належної суми вони також повинні застрахуватися у Фонді соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Але для підприємців це — справа добровільна, тож чимало з них абстрагуються від цих умовностей, економлячи гроші на страхових внесках. Ще одна можливість отримати одноразову допомогу — припинити (де-юре) свою діяльність, що теж — зайві клопоти.
Але якщо молода сім’я все ж отримала гроші, — чи не можуть вони стати предметом зловживань? Адже неодноразово висловлювались побоювання, що в деяких соціально неблагополучних сім’ях народжуватимуть задля заробітку, а діти поповнять ряди мешканців дитячих будинків та інтернатів. Одного разу в одній з радіопрограм почула про створення спеціальних комісій, які перевірятимуть, так би мовити, цільове використання коштів. В управлінні соцзахисту нам пояснили, що є державні соціальні інспектори, до обов’язків яких входить перевірка сімей, яка здійснюється вибірково, й лише у випадку виявлення зловживань створюються спеціальні комісії. Запитую в Наді, чи не потрапила їхня сім’я під таку перевірку? «Ні, ніхто нас не перевіряє, — говорить жінка, — зрештою, ми ж не обділяємо власну дитину, вона для нас — головне». Але водночас вона пригадує іншу жінку, яка мешкає в їхньому селі. Квітня минулого року незаміжня й ще зовсім юна матуся народила вже другу дитину. Очевидно, їй так сподобалось отримувати гроші «на шару», що це 18-річне створіння черговий раз завагітніло й планує дати життя вже третій дитині, а єдиний материнський обов’язок, який вона справно виконує, — це щомісячне отримання грошей на пошті. Залишивши дітей на свою маму й старшу сестру, юнка витрачає дитячі гроші в барі поблизу з черговим кавалером. І нема на то ради, адже діти отримують усе необхідне від інших родичів, а як уже врегульовані матеріальні питання в окремих родинах — справа особиста, але все ж повинні бути якісь важелі впливу на непутящих батьків. Поки що в області немає позбавлених одноразової допомоги за нецільове використання, а як буде надалі — життя покаже.
Отже, демографічна ситуація в області після нововведення не надто змінилась. От тільки можна порадіти за тих, хто народився вже в помаранчевій Україні, бо ті, хто хоча б на кілька місяців раніше, мусять задовольнятись 107 гривнями на місяць на потреби й матері, й дитини, разом узятих. Та й то, якщо мати до декрету працювала, якщо ж ні, то вистачить із неї й 90 гривень. А може, зберігаючи такий розмір виплат, нова влада опосередковано дбає про виховання відповідальності в українських чоловіків, які повинні бути годувальниками родини?
