Щороку в Україні помирають понад 700 тисяч людей. Із них 500 тисяч потребують професійної паліативної допомоги. За даними всеукраїнської громадської організації «Українська ліга сприяння розвитку паліативної та хоспісної допомоги», щодня в Україні тільки від раку в муках помирають близько 260 людей. На сьогодні держава не може забезпечити своїх громадян належним знеболенням і соціальним захистом, а суспільство — підтримкою, розумінням та опікою. Утім, голова ВГО «Українська ліга сприяння розвитку паліативної та хоспісної допомоги» та колишній міністр охорони здоров’я Василь Князевич упевнений: вибудувати ефективну систему паліативної допомоги в Україні цілком можливо вже в найближчі десять років — спільними зусиллями урядовців і суспільства.
«Увійшовши в систему європейської паліативної допомоги, ми вивчаємо досвід різних країн. Насправді система не є аж такою складною: потрібно створювати й розвивати хоспіси, відділення паліативної допомоги в лікарнях, у медико-соціальних центрах, відділення в госпіталях для учасників та інвалідів війни. Але в той самий час основною має бути допомога вдома», — пояснює Василь Князевич.
За стандартами ВООЗ, Україна повинна забезпечувати хворим, котрі потребують паліативної допомоги, щонайменше 4,6 тисячі стаціонарних ліжок. Як розповідає президент Національної академії медичних наук України Андрій Сердюк, сьогодні в нашій державі є близько 800 ліжок. «Для України — це мізер: щороку на лікарняних ліжках у нас перебувають близько 150 тисяч таких пацієнтів, а допомоги потребують значно більше».
ШВИДКА ДОМАШНЯ ДОПОМОГА
Виходом міг би стати розвиток домашньої паліативної допомоги. Але поки що він неможливий через низку причин. Одна з них — відсутність перорального морфіну, який належить до наркотичних речовин, а отже, заборонений законом. Тобто українські тяжкохворі люди дістають знеболювальне у вигляді ін’єкції, а кількість вакцин, які хворий може отримати, — чітко обмежена.
«У боротьби з наркоманією ми зайшли так далеко, що з нами ніхто не може зрівнятися. Залишилися дві країни, які не мають вітчизняного таблетованого морфіну, — ми і Киргизстан. Потрібно розглядати опіоїдні знеболювальні як ліки, що повинні бути доступними для кожного, хто цього потребує. Сьогодні ж хворий або його родичі можуть узяти три-п’ять ампул, яких вистачає на один-три дні, тому потім знову вимушені їхати по них. А якщо людина живе в селі й повинна щодва дні їздити в райцентр по знеболювальні?» — пояснює пан Василь. Вихід із ситуації експерти бачать у балансі між боротьбою з наркоманією і доступністю знеболювального для тяжкохворих.
«Потрібно знайти баланс, коли, з одного боку, можна забороняти й боротися із серйозною проблемою — наркоманією, а з другого — створити доступ до ліків кожному, хто їх потребує. Перший крок до цього — ухвалення відповідної постанови, яка сьогодні — на розгляді в уряді. Ми сподіваємося, що до кінця місяця це питання буде розв’язано», — підкреслює Князевич.
Директор Міжнародної ініціативи «Паліативна допомога» Мері Келлавей пояснює: утримання хоспісів дуже дороге для держави, і в усьому світі розвивається домашня паліативна допомога. «Щоб це стало реальністю і в Україні, потрібно змінити нормативно-правові акти, а також необхідно працювати над розвитком патронажних видів допомоги, щоб хворі могли отримувати всі необхідні ліки й допомогу у себе вдома, треба навчати персонал. Але найголовніше, — підкреслює Келлавей, — суспільство повинно вимагати доступне знеболення й ефективну паліативну допомогу. Звичайно, цю систему впроваджують зверху-вниз, але щоб це відбулося, потрібен також тиск знизу-вверх».
Експерт зазначає, що бачить в Україні «готовність уряду співпрацювати з представниками неурядових організацій. Вони справді хочуть навчатися. Гадаю, тут потрібна донорська підтримка, можливо, якісь приватні фонди, які б підтримували навчання представників влади або лікарів за кордоном, щоб міжнародні фахівці приїжджали сюди й передавали свій досвід Україні. Програма паліативної допомоги має працювати і в туберкульозному диспансері, і в кожному СНІД-центрі, у кожній лікарні інфекційних захворювань тощо», — підсумовує Мері Келлавей.
ЯКА РОЛЬ ДЕРЖАВИ?
Уряд обіцяє збільшити кількість хоспісів в Україні, але наголошує, що цей процес є поступовим і тривалим. За словами директора Департаменту материнства, дитинства та санаторного забезпечення МОЗ України Світлани Осташко, у загальнодержавній програмі боротьби з онкологічними захворюваннями є окреме положення щодо розширення мережі хоспісних центрів і відділень.
«Завдяки підтримці ВГО «Українська ліга...» ми розробили порядок надання медичної допомоги цим хворим. Звісно, хотілося б все й відразу, але ми поступовими кроками досягнемо своєї мети і створимо необхідну мережу — близько 3,5 тисячі ліжок, розробимо відповідну нормативну базу й матимемо належні умови доступної і якісної допомоги таким хворим. На жаль, сьогодні не маємо достатнього фінансування», — пояснила пані Осташко. За її словами, питання паліативної допомоги стосується не тільки МОЗ, а й місцевих громад, місцевих влад, громадських асоціацій і волонтерів.
P.S. Нещодавно відбувся Перший національний конгрес із паліативної допомоги. У ньому взяли участь понад 350 спеціалістів галузі з України та зарубіжжя, а сам захід підтримав український уряд. «За результатами конгресу ми ухвалили резолюцію, в якій попросили Президента взяти цю тему під свою опіку. Сподіваємося, що в жовтні наступного року Верховна Рада України ухвалить Національну програму розвитку паліативної допомоги, розраховану на десять років», — сказав Василь Князевич.
