Звістки про отруєння дітей кефіром у дитячому садку Джанкоя, а згодом у селі Уланів на Вінниччині обійшли у вересні всю Україну. Тоді Кабінет Міністрів виділив півтора мільйони гривень на ліквідацію наслідків отруєнь. Та, як вважають експерти, можна було б усього цього уникнути, якби в Україні діяли такі стандарти до продуктів харчування, які давно прийняли країни Європейського Союзу. Наші ж вимоги не змінювалися ще з радянських часів. Через це маємо менший контроль за складом продуктів, терміном зберігання, якістю сировини, а звідси — харчові отруєння. Не краща ситуація і на ринку дитячих продуктів. Поряд із молочними сумішами чи фруктовими пюре на прилавках магазинів нерідко стоять псевдодитячі продукти: зовні виглядають так само, як і справжні, але не мають необхідної сертифікації, а отже — без гарантії якості. Щоб не годувати дітей сумнівними кашами та сумішами, виробники дитячих продуктів харчування наполягають на необхідності прийняти новий закон — із європейськими вимогами якості та безпеки. Що цьому заважає, чи існують якісні продукти для дітей, попри відсутність необхідного закону, і наскільки обізнані з цим батьки, «Дню» розповіла керівник відділу маркетингу ТОВ «Нірр-Україна» Світлана ДОЦЕНКО.
— Які основні стандарти та вимоги до продуктів дитячого харчування існують в Україні й наскільки вони відрізняються від європейських?
— На Заході існує дві групи законів, що регулюють вимоги до продуктів дитячого харчування, а також дві директиви ЄС. Одна з них регулює вимоги до молочних сумішей, а інша — до каш та інших продуктів-прикормів. Ці документи відрізняються деталізованістю й постійним оновленням: не рідше, ніж раз на 10 років вимоги змінюються відповідно до новітніх рекомендацій. Україна користується зараз тими нормативами дитячого харчування, — а це показники харчової цінності та безпеки, — які були розроблені ще за часів Радянського Союзу, наприклад, так звані МБВ (медико-біологічні вимоги) діють ще з 1989 року. У 2006 році був прийнятий закон про дитяче харчування, але він носить загальні вимоги до процесу виробництва цих продуктів, пакування та реалізації. Але показники харчової безпечності не регулює, за винятком деяких випадків, де йдеться про заборону використання крохмалю та борошна пшеничного. Тобто Україна зараз знаходиться в 1989 році — в плані регулювання вимог до дитячого харчування. Якщо порівняти з тим, як регламентуються вимоги до молочних сумішей у європейському законодавстві, то тут існує близько 40 додаткових показників, яких немає в Україні. Наприклад, із показників харчової цінності у нас не нормуються мега-3 і мега-6 жирні кислоти, селен, арахідонова кислота, фосфоліпіди, холін тощо. Це ті речовини, які мають значний вплив на розвиток дитини й обов’язково мають нормуватися. У наших нормативах немає нормування по тих хімічних речовинах, які зараз використовуються в промисловості чи сільському господарстві. Нещодавно була спроба розробити новий проект закону про дитяче харчування, який більше б гармоніював із законами ЄС, але поки що він не дійшов до Верховної Ради.
В Україні та ЄС відрізняються самі підходи до контролю якості продуктів. У нас нормується й перевіряється вже кінцевий продукт, у той час як системи якості на виробництвах Європи базуються на тому, що є вхідний контроль, коли продукт перевіряється на етапі використання сировини, є контроль виробництва та контроль готової продукції. Це зменшує ризик, що продукт не буде відповідати встановленим нормам кінцевого продукту. Але перейти на цей спосіб контролю виробник може за умов вкладання певних інвестицій та створення власних лабораторій, які б контролювали якість сировини за багатьма показниками. Виробники повинні бути зацікавлені в тому, щоб їхня продукція була кращою, ніж у конкурентів, і навіть перевищувала би ті нормативи, які встановлює законодавство.
— Як стверджують лікарі, на ринку присутні так звані псевдодитячі продукти, які за оформленням виглядають як дитячі, але різняться за складом...
— Можна виробити звичайні продукти, не дотримуючись вимог до продуктів дитячого харчування та не сертифікуючи їх згідно з нормативами, а сертифікація — це досить непроста процедура, тільки після неї продукт вважається дитячим. Якщо виробити звичайний продукт без сертифікації, але стилізувати його під дитячий, тобто зробити красиву упаковку, дати відповідну назву, — маємо псевдодитячу їжу, але на ній ніколи не зазначається вік введення, тобто не написано, що цей продукт можна виживати з шести місяців чи року. Споживачі сприймають його як продукт дитячого харчування, за ціною він дорожчий за звичайний, але дешевший від справжнього дитячого продукту. Тому що відбір сировини, дотримання вимог, конкуренція між виробниками відіграє тут свою роль. На псевдопродуктах можна добре заробити. Не беруся коментувати, наскільки вони безпечні, але те, що менш корисні — однозначно. Раніше таких продуктів (найчастіше — соків) було набагато більше, ніж нині. Взагалі пропозиція на ринку дитячих продуктів в кризові часи не зменшилася, а от попит — так, причому тільки на так звану групу ситуативних покупок. В основному це соки та пюре. Є продукти, які не можна самостійно приготувати, наприклад, молочні суміші або продукти, які вважають за краще купувати — каші та дитяча вода. Стримує споживачів і висока ціна на дитячі продукти, але вона зумовлена високими вимогами до сировини, складу, терміну зберігання, упаковки. Якщо продукція виготовляється з органічної сировини, то ціна відразу зростає на 30%. При виробництві продуктів дитячого харчування уникають використання більш дешевих компонентів, наприклад, цукру. Якщо це фруктова суміш, то в ній 99% — це справжні фрукти чи пюре з них. Усе це впливає на кінцеву вартість продукції.
— Останнім часом все більше говорять про органічні продукти, чи є серед них такі, що призначені саме для дітей?
— В Україні не існує органічного виробництва дитячих продуктів, а ті, які є органічними, виробляються та сертифікуються за кордоном. Наше підприємство — одне з перших, що почало виробляти органічні соки, фруктові та овочеві пюре, а також органічні, або біомолочні суміші. Зараз можна натрапити на біомолоко та біомолочні каші. Зовні їх можна вирізнити серед інших за тим, що на етикетках стоїть флеш BIO — саме латиницею, а не кирилицею. Якщо ви бачите слово «Біо» українською мовою, воно не відповідає вимогам європейського законодавства про органічні продукти. «Біо», або «органічний» — це слова-синоніми до натуральності та екологічної чистоти. В Україні термін «біо» часто застосовувався до молочних продуктів, які збагачені живими бактеріями: біойогурти, біокефіри, а зараз починають наслідувати цей термін як екологічно чистий та натуральний, але для цього немає законодавчих підстав.
— Що треба зробити, аби прирівняти наше «біо» до європейського?
— Треба прийняти закон про органічне виробництво. Як тільки він буде прийнятий, ми отримаємо свої вітчизняні органічні продукти. За результатами досліджень попиту та пропозиції на ринку органічних продуктів, в Україні невелика частина батьків знає про органічні продукти. Тривалий час, окрім батьків маленьких дітей, більшість українців були не обізнані з біопродуктами. Останній рік змінив цю ситуацію, увага ЗМІ та громадян стала більшою, вже з’явилися перші магазини, які торгують такими товарами, а також існують виробники такої їжі, але поки що вони працюють на експорт.
