Нещодавно в Боярці відкрився центр соціально-психологічної реабілітації населення після аварії на Чорнобильській АЕС, який було створено в рамках чорнобильської програми ООН у співпраці з МінНС України. Донедавна, якщо йшлося про медичну реабілітацію потерпілого населення, мався на увазі лише стан соматичного здоров’я громадян, а не психологічний аспект. Тим часом зовсім недавно на міжнародній конференції «Медичні наслідки Чорнобильської катастрофи: підсумки 15-річних досліджень» було обнародувано результати моніторингу, які свідчили не тільки про психічні порушення у ліквідаторів аварії і осіб, які проживали в зоні Чорнобиля, але і про специфіку психології цих людей. Підвищена тривожність, невіра у власні сили, так званий «синдром жертви» — характерні риси, за якими можна ідентифікувати цих людей.
На жаль, чорнобильський шлейф тягнеться і за дітьми. Результати багатьох досліджень кажуть про те, що збільшення психосоціальних проблем у дітей з кожним днем стає все більш відчутним. Існують також гіпотези про те, що психосоціальні порушення є додатковим фактором ризику для розвитку фізичних патологій, зокрема, захворювань щитовидної залози. Згідно з дослідженнями, проведення яких ініціювало агентство США з міжнародного розвитку, в середньому в 15% дітей було виявлено емоційні порушення, а депресія і тривожні порушення — у 50%, в той час як на Заході цей показник не перевищує 5 — 7%. Саме подібного роду результати і стали причиною того, що психологічному фактору при ліквідації аварії на ЧАЕС стали приділяти підвищену увагу. До відкриття центру в Боярці вже працювали центри в Іванкові, Бородянці і Славутичі. Відкритий центр знаходиться при Київській обласній дитячій лікарні і, таким чином, її пацієнти, крім фізпроцедур, мають можливість за допомогою досвідчених психологів коректувати свій психологічний стан.
«Хвора душа — одна з причин хворого тіла». Так вважають творці центру, які активно пропагують розвиток психологічної дисципліни в системі охорони здоров’я. «Лікувати потрібно не хворобу, а людину», — вважає співробітник агентства США з міжнародного розвитку Олена Радзієвська. Тут пацієнти можуть отримати й індивідуальні консультації з психологом, але це, правда, лише в особливо складних випадках, оскільки наявний штат співробітників не дозволяє практикувати індивідуальне консультування для всіх пацієнтів лікарні. В основному діти займаються в групах з арттерапії, ігрової терапії, а в деяких випадках, коли психологічний стан дитини ініційований сімейними проблемами, — сімейної терапії. За словами психолога центру Надії Демидюк, їхня робота направлена в основному на адаптування дітей до лікарняних умов і зняття страху перед різного роду медичними процедурами. Особливо складна, за словами Н. Демидюк, робота з підлітками, і не тому, що цей вік загальновизнано складний. У ровесників Чорнобильської катастрофи практично відсутнє майбутнє як категорія часу і, крім цього, багато хто з них не бачить потреби в спілкуванні з психологами, вважаючи їх лікарями для психічно хворих. Але, на щастя, ця тенденція з кожним роком роботи (йдеться не про роботу в самому центрі) йде на спад, і часом батьки і діти самі усвідомлюють необхідність втручання психолога для ліквідації посттравматичного синдрому і вирішення різного роду конфліктів.
Маленьким дітям реабілітація подобається, вони із задоволенням малюють, грають у рольові ігри. У ендокринологічному відділенні (на фото) вони з радістю зустрічають соціальних працівників, які з ними займаються. Але, на жаль, заняття тривають тільки під час перебування в лікарні, в той час як багато дітей потребують тривалого контакту з психологом. Знайти ж у районних центрах або селах, з яких сюди приїздять діти, кваліфікованого фахівця практично неможливо, і тому ефективність подібних занять дуже часто виявляється сумнівною. За словами міністра з питань із надзвичайних ситуацій і ліквідацій наслідків аварій на ЧАЕС Василя Дурдинця, необхідність таких установ очевидна і, можливо, згодом їх мережа буде розширюватися. Але сьогодні, на жаль, багато хто просто не має можливості дістатися до центрів, незважаючи на свою зацікавленість у спілкуванні з психологами.
