У саду Сегейди теж лежали купи зогнилих яблук. Немолодий вік (з 30-го року народження) заважає вивезти добро на ринок, де б його з охотою придбали голодні на вітаміни міщани, а підприємливих людей врожай волинських садів приваблює чомусь мало. Врешті, мало плекають тепер сади і самі люди.
— Їздив по розплідниках, за свої гроші купував саджанці. У руках привозив по 10 — 20 штучок... Ніхто мені ніколи й копійки не компенсував! Директор школи тільки часто повторював: «Зате матимете, Харитоне Сергійовичу, добру по собі пам’ять!» А я просто люблю цю справу.
Отож, куди б не закидала його доля, скрізь залишав після себе як не парк, то сад: в Омельно (колишніх Макаревичах) Ківерцівського району, у Рудниках Маневицького... У Копиллі тільки рік вчителював, а сад заклав. Покликали вести уроки у Затурцівську школу-інтернат, обсадив, озеленив і її. А територію Затурцівської загальноосвітньої школи мешканці селиша й нині вважають місцем чудесного відпочинку.
— Кажуть часто люди: ішли біля школи, через ваш дендрарій, і вас згадували! — Харитону Сергійовичу такі слова приємні.
Віддавши цій школі кілька десятиліть, Сегейда вклав душу і в її озеленення. Закладаючи дендрарій, вирішив зібрати якщо не унікальні, то рідкісні породи дерев. І зібрав! Один перелік чого вартий: ростуть кедр сибірський і сосна кримська, модрина європейська і сибірська, сосна Леймотова (у неї колючки — букетиками), береза чорна і дуб червоний, смереки і туї кількох видів... У розпліднику в селі Павлівка, що в Іваничівському районі, надибав канадські ялини. Дуже рідкісні й гарні, вони і там були у кількох екземплярах. «А вам дамо саджанці, — сказали йому. — Бо у вас, відчуваємо, вони виростуть».
Скільки живе, ніколи, навіть на свято, не зрубав ялини.
— Вони мені, як живі. А інколи кращі від деяких людей...
Харитон Сергійович так каже, бо через роки пече випадок, коли повів одного чоловіка у шкільний дендрарій... А був травень, ялини саме випустили голубі пагони...
— Я запитав його, як тобі ця краса? А він відповів: «Добра була б на Новий рік!» «І ти б зрубав? Рука б піднялася?..» «Запросто!»
Так само «запросто» чиясь рука знищила у дендропарку канадські ялини. Зрізали нахабно перед Новим роком вершечок... Iз трьох, що росли двадцять років, одна лишилася. І Сегейда нічого вдіяти не міг, Сегейда, який став перед трактором і не дав корчувати сад на батьківському хуторі (приїхав навіть тодішній директор затурцівського радгоспу, щоб сказати: «Думав, що ви, Харитоне Сергійовичу, більш прогресивний чоловік!»).
— У парку любив працювати з дітьми. Гру вигадував: наче я — лісничий, а вони — лісники і повинні ліс зберегти, землю прикрасити...
Вже будучи на пенсії, Харитон Сергійович отримав запрошення провести уроки малювання (крім того, що хороший був історик, ще й непоганий художник) у сусідній, Маньківській школі. І тут він вже втілив свою мрію, до якої, мабуть, підсвідомо ішов все життя. Як звично робив раніше, розбив перед школою дендропарк, так само вишукував рідкісні дерева. Заклав алеї: ялинову, березову... Радувало, що школу збудували на пустирі, й міг планувати, як хотів. Але вже давно мріяв про власний ліс! То ж двадцять сотих землі засадив сосною, березою, дубом, ялиною, грабом, ліщиною...
— І що ви думаєте? Минуло років десять, а люди у мій ліс ходять по гриби. Так і називають: Харитонів ліс!
При таких вічних клопотах, бо ж у свої парки, сади і ліс мусить навідуватися, щоб не занепали, Харитон Сергійович має ще одне захоплення: колекціонує паперові гроші. Про походження багатьох банкнот вже забув: всі ж у районі знали про його хоббі й несли та везли гроші зі всього світу. Доходило до анекдоту. Затурцівські бабці діставали зі схованок старі царські гроші, приносили і просили: «Директоре, поміняйте на карбованці, бо кажуть, що ви міняєте!» Диву даєшся, у яких сховках тримали люди банкноти, котрі колись були цілим статком! Велика колекція у Сегейди грошей царських, є гроші Центральної Ради, «денікінки» і «керенки», грубі на дотик петлюрівські гривні, перші радянські, довоєнні та гроші війни. Тільки тут потримали ми у руках «червінці» й зрозуміли, чому їх так назвали. Є гроші кайзерівської Німеччини і ті, які видавалися в Рейху, а ходили лише в окупованій Україні. Українська у них тільки назва та рядок внизу на купюрі: «Фальшування грошових знаків карається тяжкою тюрмою». По банкнотах можна вивчати як історію грошей, так і історію світу, а також розвиток економіки: наприклад, на грошах соціалістичного В’єтнаму зображений був радянський трактор... Привозили Сегейді гроші й з Бразилії, які передав йому ( дізнавшись про таке захоплення)... бразильський генерал. Заради колекції Харитон Сергійович відкладав власну вчительську зарплату, тож радянські грошові реформи відображені у нього суттєво. Купюри новесенькі, з банку. Касир колись, відкладаючи на його прохання купюри певного номіналу, сказала: «Були б ви моїм чоловіком, я б вас за таке хобі забила!»
Нема у колекції Сегейди лише... доларів. Харитон Сергійович сміється:
— Це тому, що вони у людей весь час у ходу!
А на запитання, які ж гроші з колекції йому наймиліші, найдорожчі, відповідає теж з властивим йому гумором:
— Найкращі одні — українські, але їх через невелику пенсію завжди катма.
