Ні для кого не секрет, що в топі українського YouTube переважно, на жаль, контент не українською мовою, хоча, звісно, є ціла низка цікавих проєктів з мільйонними переглядами, і їхня кількість щороку більшає (до речі, не забудьте підписатися на YouTube «Дня»). У цьому контексті особливо тішить успіх блогерки Ідеї Олександрівни, котра випустила наразі лише 11 відео, але має майже 70 тисяч підписників і понад мільйон переглядів. А ще якщо звернути увагу на теми її відео, як-от: «Дохристиянські традиції українських свят», «Українські діалекти: середньонаддніпрянський, бойківський, гуцульський… «Ять, ікавізм та редуковані, а також хрін, Азірів і подкаст», «Українські гаївки: хто такий Шум і звідки він узявся?» – то стає зрозуміло, що це не розважайлівка, а справжня просвіта (яку, до речі, деякі педагоги використовують під час занять). За якою і велика праця, і хист зробити складне цікавим і легким. Ось про це ми і поговорили з Ідеєю Олександрівною (справжнє ім’я Анна-Марія), котра жартома каже, що головною у її відео насправді є киця Мальва, без якої не обходиться жоден випуск. Зараз блогерка пише бакалаврську дипломну роботу, студіює філологію в Національному університеті «Києво-Могилянська академія». Із навчання й розпочали:
«ФІЛОЛОГИНЯ У ЧЕТВЕРТОМУ ПОКОЛІННІ»
– Чому ви вирішили навчатися на філології?
– Я дуже люблю на це запитання відповідати такою фразою, що я філологиня у четвертому поколінні. Тобто це, так би мовити, сімейне клеймо. Я намагалася піти в різні місця: вступати на японську філологію, на театральне, але доля все одно привела мене на українську філологію. Це скоріше було таке рішення: ну хоч кудись вступи вже, а там подивимось. І я не очікувала, що мені це настільки сподобається. Зараз я на четвертому курсі, пишу диплом.
– Я також маю вищу філологічну освіту, яку здобувала на початку 2000-х, і тоді ще дуже відчувався брак підручників, сучасної літератури саме для студентів, особливо це стосувалося й історії мови, і діалектології. Зараз розумію, яких зусиль довелося докладати нашим викладачам, щоб прочитати нам змістовні і цікаві лекції (це був тоді Кіровоградський, а нині Центральноукраїнський університет імені Винниченка). Як ви почуваєтеся щодо цього в Могилянці?
– Насправді це було дуже складно і мені як мінімум, тому що я не знайшла якогось ментального зв’язку з викладачкою історії мови. А коли ми вивчали діалектологію, прямо посередині курсу почався карантин, і з заняттями виникла проблема, але інтерес залишився. З діалектологією в мене все було чудово, от якби не цей карантин. Бо так доволі велика частина занять в нас просто пропала, ніхто не знав, як воно, що робити і все таке, але те, що ми встигли пройти в такому скаженому темпі, було дуже цікаво.
– Чому ви вирішили створити свій ютуб-канал? Чому вирішили повернути його в бік мовознавства?
– Я досі маю плани знімати і про мову, і про літературу, намагаюся трошечки занурюватися і в культурологію, зокрема фольклор. У мене було відео про дохристиянські свята, цю тему теж планую розвивати. Просто так сталося, що тема діалектів несподівано стала дуже популярною. Я зрозуміла, що не можу це відкладати на майбутнє. Бо це може принести мені якийсь успіх уже зараз, і це пряма можливість отримати якийсь фідбек від аудиторії, поширити свою роботу.
«СПРОБУВАЛА І МЕНІ СПОДОБАЛОСЯ, ЯК ЦЕ ВІДБУВАЄТЬСЯ»
– Чому для вас важливо бути блогером?
– Це було дуже спонтанно, але я пам’ятаю, що спіймала себе на думці: в сенсі? Чомусь ніхто не знімає хороших відео. Чому більшість того, що я бачу українською, це якийсь треш-контент, вибачте на слові? Мені це не подобається, можна ж знімати щось цікаве, то чому б мені не спробувати? Я спробувала і мені сподобалося, як це відбувається. Звісно, з паузами, з деякими вигораннями, але я пройшла цей шлях десь приблизно за рік – від тисячі підписників до багатьох тисяч. І я зрозуміла: так, це людям потрібно, зупинятися тут точно не можна.
– Ваша сильна риса, як мені здається, відсутність зверхності, «учительства» у поганому сенсі, у розповідях. Це свідомий вибір, чому ви його зробили?
– Мене завжди неймовірно казило, коли хтось мені намагається пояснити все те, що я вже знаю. Я розумію, що люди, яким я це розповідаю, можливо, це теж знають. Вони це помічають у своєму мовленні, хтось має профільну освіту. Тому якщо я буду всіх повчати і робити на цьому акцент: ой, як так, ви тупі, ви не знаєте, як ви можете взагалі не цікавитися цим?! – то це нікому не сподобається. Я роблю так, як було б приємно дивитися мені самій. Я ж і викладаю трошки (як репетитор) і бачу, як це працює вживу на учнях. Це хороший метод донести інформацію.
«МЕНЕ В БІЛЬШОСТІ ДИВЛЯТЬСЯ ЖІНКИ І ЧОЛОВІКИ ОРІЄНТОВНО 30-45 РОКІВ»
– Ваші розвідки, присвячені діалектам української мови, привернули велику увагу ютуб-аудиторії. Я теж хотіла б, щоб мені вони трапилися під час навчання в університеті, бо словник Дзендзелівського – це все-таки суто академічна річ, та ви тоді, мабуть, тільки народилися. Зробити цю інформацію справді науково вивіреною і водночас цікавою – великий шмат роботи. Хто вам у цьому допомагає?
– З цікавістю ніколи проблем не було, тому що я розумію, що за рахунок якоїсь харизми, хорошої подачі, цікавих прикладів, можливо, люди все одно це будуть дивитися, що б це не було. І мені часто пишуть на кшталт: я весь випуск дивився на харизматичну ведучу, а про що був цей випуск? Найбільше проблем виникає саме з науковою стороною, мені з цим допомагає моя мама, вона теж філологиня за освітою, тому нам у цьому плані просто. Але в нас різні рівні розуміння цієї справи, тому деколи виникають доволі цікаві моменти. Я намагаюся бути прямо супер науково точною, а мама більше за те, щоб подавати інформацію більш популярно, спрощувати. Тому часом проскакують певні речі. Після всіх випусків мені писали: ой, як так, ви пропустили ось це або ж назвали те цим. І я така: дідько, як я могла це проґавити?!
Моя киця не дуже задоволена головною роллю, але смачна консерва перекриває всі недоліки цієї «зіркової роботи». Я розумію, що всі дивляться мій канал тільки заради Мальви, не заради мене (усміхається).
– За вашими відчуттями, хто ваша аудиторія?
– Звісно, я можу сказати, що я бачу статистику ютубу з цього приводу, але це насправді цікаве питання. Бо статистика мені показує, що мене в більшості дивляться жінки і чоловіки орієнтовно 30-45 років. Але разом із тим це зачіпає і молодь. Усе моє оточення випадково звідкись дізналося про те, що я роблю. Притому що я не люблю розказувати: поставте лайк. Знають тільки найближчі люди, з якими я постійно раджуся, що як зробити і як буде краще. І оточення в тому числі й російськомовне, що цікаво. Я часто отримую компліменти саме від тих знайомих, від яких не очікувала, що вони це оцінять. Людина все життя зі мною говорила російською, я розумію, що вона перебуває зовсім в іншому інфопросторі і тут вона: «Вау! Твої відоси про українські діалекти такі круті, продовжуй це робити далі!» Я така: «Вау! Це було неочікувано».
«ПОМИЛКА МОЖЕ МЕНЕ ДУЖЕ ВИБИВАТИ З КОЛІЇ»
– Що вам дає зворотній зв’язок з аудиторією? Адже глядачі досить активно коментують ваші випуски. Що ви з цього собі берете, крім емоцій?
– Я ще десь приблизно тижнів два після виходу відео «харчуюся» позитивною енергією з коментарів. Це дає мені наснагу щось робити далі. Найціннішими, звісно, але в той же час найболючішими коментарями для мене є коментарі знавців – філологів, можливо, чи просто зацікавлених у цій темі, які щось доповнюють або які знайшли десь помилку. І ця помилка може мене дуже вибивати з колії. Один такий коментар може перебити тисячу непрофесійних коментарів просто з похвалою. Але насправді там пишуть доволі багато цікавої інформації і я також використовую коментарі з ютубу для своєї дипломної роботи, тому що я проводжу соціолінгвістичне дослідження.
– Що вас цікавить – у соцмережах, тому самому ютубі? Які теми, які книги?
– Все дуже складно, особливо з приводу книг, тому що я за останні 4 роки прочитала для себе буквально книжки три, може, трошки більше. На канікулах – зимових, літніх. Це було дуже сумно. І це зазвичай якась доволі легка і приємна проза порівняно з тим, що ми вивчаємо. Це Террі Пратчетт, який мені приносить дуже багато позитиву в прекрасному українському перекладі. В ютубу я найбільше віддаю перевагу всілякому наук попу – просто люблю щось увімкнути на фон і щось робити по хаті, а потім з радістю усвідомлювати: ого, я після стількох відео тепер розбираюся в цій темі і можу на неї дискутувати.
– Як ви бачите розвиток свого блогу далі? Можливо, це буде ваше основне заняття?
– Я так і думаю, що це може стати моїм основним заняттям. Тому що це, по-перше, за умови регулярного виробництва контенту може приносити хороший дохід, на який можна жити і втілювати якісь інші цікаві проєкти. Я планую «відбрунькувати» якийсь менш серйозний канал для всіляких штук, які буде просто приємно дивитися для душі, а не тільки для мозку. Але то доволі далекі плани.
