Правоохоронні органи помилились... Чи припустимо таке? Незаконно затримали, незаконно арештували, незаконно... І добре, якщо справедливість перемагає. Людина на волі. Моральний і фізичний тиск, котрий вона витримує у відповідних закладах, даремно не минається. І в результаті на волю виходить надломлена особа, яка намагається все забути й стати непомітною. Але у наш час зустрічаються й інші «жертви». Отямившись від жорстокого удару долі, вони починають боротьбу за поновлення свого доброго імені, ділової репутації та відшкодування заподіяних майнових збитків. «Скандальні» позовні заяви героя нашої публікації до правоохоронних органів є безпрецедентними в практиці вітчизняного правосуддя. Мотиви, які підштовхнули позивача Анатолія Прута до цього, найкраще пояснює така цитата з його позовної заяви: «І відповідальність за все скоєне наді мною слід цілком покласти на відповідача, аби ніколи більше він не міг повторити весь цей жах із кимось іншим...» («День», 1997 р., №45).
У серпні 1994 року його, процвітаючого івано-франківського підприємця й банкіра, власника фірми «Прогрес-Прут» і засновника акціонерного банку «Прут і К0», було затримано (а через кілька днів — заарештовано). Хоча слідство інкримінувало Анатолієві Пруту велику фінансову аферу, справа одразу ж набула політичного забарвлення. Всі знали, що незалежний і різкий у своїх політичних судженнях бізнесмен стояв кісткою в горлі тодішньому керівництву області.
Висновки судово-бухгалтерської експертизи підтвердили, що справа шита білими нитками. Та, незважаючи на це, А.Прут провів у місцевому СІЗО майже півтора року, пройшовши чи не всі стадії морального і фізичного тиску.
«За півтора року я побував у дев’яти камерах, — розповідає він. — Мене кидали на поталу до рецидивістів... На мене сонного нападали з бритвою й «піками». Було поставлене завдання про моє фізичне знищення, і цю команду дехто зі співкамерників намагався виконати». Одного разу, доведений до повного відчаю, Анатолій Прут увігнав собі в живіт 10-сантиметровий супінатор — металеву пластинку, що вкладається в підошви взуття для пружності — і впродовж кількох годин після цього відмовлявся від лікарської допомоги, дивом залишившись живим.
Опального бізнесмена було звільнено з-під варти лише в лютому 1996 року, після кількох практично безрезультатних судових засідань та відправлення справи на дорозслідування. А в серпні того ж року, з приходом нового керівника облпрокуратури, справу закрили за відсутністю складу злочину.
Згодом А.Прут подав сенсаційну заяву в облпрокуратуру з проханням притягнути до кримінальної відповідальності понад два десятки правоохоронців, які, на його думку, винні в незаконному відкритті кримінальної справи й утриманні його під вартою, та почав домагатися моральної й матеріальної компенсації, оскільки його бізнес на той час уже був зруйнований.
Майже три роки А.Прут ходив до суду «як на роботу» і, врешті, домігся задоволення більшої частини своїх вимог. Кілька місяців тому суд визначив розмір завданих йому моральних збитків у сумі 75 тис. грн. А нещодавно суддею Івано-Франківського міського суду В.Кочановим прийнято ухвалу про виплату екс-банкірові та його родині матеріальної компенсації в розмірі понад 3 мільйони 800 тисяч гривень. Остання сума — результат скрупульозної експертизи, проведеної місцевою аудиторською фірмою «Аудит-сервіс Лтд». А.Прут вважає, що втратив набагато більше — понад 20 мільйонів гривень, але задоволений і цією сумою. Хоча б тому, що сам факт такої ухвали суду, на його думку, свідчить про те, що «справедливість потихеньку починає брати гору над чиїмись інтересами».
Однак на швидке отримання коштів він не сподівається: «Є велика перспектива того, що ці гроші зможу отримати не я, а мої онуки». Облуправління державної скарбниці опротестовує ухвалу суду про матеріальну компенсацію. За словами Анатолія Прута, є «дуже багато бажаючих, щоб ця ухвала не вступила в силу». І річ тут, звичайно, не в сумі. Прецедент, створений ним, може надихнути (і вже надихає) на пошуки істини несправедливо «ображених» правоохоронною системою. А таких, очевидно, є чимало.
