Минулий тиждень за ініціативи низки громадських організацій був присвячений безпеці дорожнього руху. У рамках цього заходу відбувся й автопробіг Київ — Чоп. Автомобілісти вирішили дослідити якість і безпеку нової і, судячи з неодноразових заяв чиновників різних рангів, сучасної магістралі, що веде з нашої столиці прямо до Європи. Вони їхали п’ять днів і чотири ночі на середній швидкості 43 кілометри на годину, аби переконатися в безпеці цього об’єкта для автомандрівників, пов’язаною передусім з тим, як і з якою якістю її побудовано.
Як розповів журналістам учасник цього пробігу автолюбитель Олександр (з гарним автомобільним прізвищем чи, можливо, псевдонімом) Лексус, головний підсумок автодослідження полягає в тому, що дорогу Київ — Чоп можна оцінити у 7-8 балів, але аж ніяк не в 10. Цікаво, куди ж дивилися комісії з прийому об’єктів в експлуатацію? І на що країна витратила такі величезні кошти? А почав він свою розповідь із зверненого до всіх учасників руху слогану «дорога помилок не прощає».
На дорозі немає освітлення, дорожні знаки застаріли і в темноті не світяться, багато ям і реклами, що відволікає водіїв від стеження за розміткою і знаками. На багатьох ділянках дослідникам доводилося зупинятися, аби зафіксувати небезпечні для життя порушення. У місцях переходів для пішоходів учасники автопробігу добровільно йшли на небезпечний експеримент — намагалися перейти дорогу, до того ж у спеціальних жилетах, але брати-автомобілісти часто-густо їх просто не помічали. Та й не могли помітити, оскільки будівельники чи експлуатанти не подбали про застережні знаки, скажімо, перед закритим поворотом. Серед фотознімків, що їх показав Лексус, є і зроблений у тому місці, на ділянці шляху у Львівській області. Символічно, що поруч, за 50 метрів від переходу, розташоване кладовище.
До речі, один з організаторів цього пробігу президент всеукраїнської громадської організації «Асоціація безпеки дорожнього руху» Михайло Берлін розповів, що його організація ніяк не може домогтися від Державтоінспекції даних про ДТП на пішохідних переходах країни, що дало б змогу вимагати від місцевої влади і шляховиків виконання низки заходів, які гарантуватимуть безпеку. Він розповідає, що Україна посідає п’яте місце в Європі за рівнем смертності і травматизму на автошляхах. На 100 тисяч населення у нас щороку гине 12 осіб. А в таких розвинутих країнах, як Голландія, Німеччина, Швеція — по 4—5 осіб на 100 тисяч громадян.
Михайло Берлін перелічує причини такої високої смертності: невідповідність шляхової мережі якості транспортних засобів, незавершена система безпеки дорожнього руху і низька культура поведінки як водіїв, так і пішоходів. Експерт також зазначає, що в Україні доріг просто не вистачає. Їх протяжність у меншій за площею Польщі в чотири рази більша, ніж у нашій країні. Рахункова палата називає забезпеченість України шляхами «ганебно низькою» — 280 кілометрів на тисячу квадратних метрів площі. Тоді як в Євросоюзі — 906 кілометрів. А щорічний приріст доріг в Україні — всього 8%. І коли це ми зможемо наздогнати Європу? Щоправда, 2009 року, напередодні Євро-2012, на автошляхове господарство було витрачено 14 мільярдів гривень. З них 36% пішло на утримання доріг, 41% — на погашення кредитів і всього 5% — на будівництво та капітальний ремонт. «Самі розумієте, скільки доріг за ці гроші можна побудувати», — каже громадський діяч. року було прокладено всього 92 кілометри, 2010-го — 93. І лише 2011 року побудували 2000 кілометрів.
Але й остання цифра украй мала, зазначає Берлін. Протяжність українських шляхів необхідно збільшити не менш як у п’ятеро. Річ у тім, що на тисячу осіб у нашій країні вже припадає 168 автомобілів. А в Монако, приміром, — 908. У США — 802 автомобілі. Та все ж Україна посідає не таке вже й низьке — 55 місце за автомобілізацією. Лише у 2007—2008 роках було продано по 800 тисяч машин. Але вони потрапляли до обмеженої шляхової мережі, і, як наслідок, каже експерт, ми отримали різкий стрибок смертності. Якщо сьогодні на шляхах щороку гине понад 5 тисяч осіб, то протягом згаданих років — по 10 тисяч. На думку Берліна, існує пряма залежність між протяжністю шляхової мережі, рівнем автомобілізації і смертністю.
Але будівництво доріг, зазначає експерт, далеко не єдиний ключ до скорочення кількості дорожніх трагедій. Берлін каже про плани вперше провести в Україні аудит шляхового господарства. Але що зміниться? Тоді він розповідає про те, що у відповідь на звернення шляховиків по додаткове фінансуванням Мінфін попросив надати розрахунок, який це матиме економічний ефект. І шляховики потрапили у безвихідь. Тому що в Україні людське життя (а отже, й компенсація за нього) коштує мізерно мало. Ось якби людину у нас цінували хоча б так, як у США (1 млн дол.), тоді й будівництву, і ремонту і облаштуванню доріг приділялося набагато більше уваги, оскільки винні були б зобов’язані сплачувати величезні суми за втрати людського життя. У результаті смертність й аварії на шляхах можна було б помітно скоротити, переконаний президент Асоціації безпеки дорожнього руху.
