Основною причиною того, що Олесю Бузині жіночки подряпали обличчя (так казали біля суду про це прикре рукоприкладство, якого слід уникати), стало систематичне, нахабне паплюження українських цінностей та приниження гідності українців.
Бузина і в суді поводив себе зверхньо, з викликом. На прийнятну для учасників процесу пропозицію судді розпочати наступне засідання о 9.30 Бузина не погодився, мотивуючи тим, що в нього, бачте, в цей час фізкультпробіжка і він не може її дещо змістити. Люди обурювались, а Бузина задоволено посміхався: черговий провокативний крок йому вдався. Під час засідання О. Бузина грубо «дискутував» із присутніми в залі, вочевидь, дратуючи їх, провокуючи напруження, чим, фактично, створив конфлікт, потрібний, як стало зрозуміло нині, недругам українців.
Відчуваючи, що за такої організації розгляду справи на захист Тараса Шевченка ганьбитель його, О. Бузина, не буде покараний, хтось із людей, мабуть, вирішив провчити нахабу. Як воно було, не знаю, бо самої сутички не бачив — виходив із залу суду останнім, разом із С. Плачиндою. Щодо твердження про те, що С. Плачинда дивився, як «били» О. Бузину, то воно просто неправдиве.
У судах Києва нині п’ять позовів на захист честі та гідності українців. Тому організатори паплюження української нації активізувалися і волають нині, що буцімто йде наступ на свободу слова. Насправді ж, ідеться про захист від образ і наклепів на адресу українців та про захист українських цінностей.
Спільники О. Бузини посилаються на рішення Європейського суду та на Конвенцію прав людини. При цьому вони читають лише першу частину статті 10 Конвенції, де написано про право, але «забувають» прочитати другу її частину, де вказано, що захист честі й гідності провадиться за національним законодавством.
В. КУЗЬМЕНКО,
професор, Київ
Бузина, назвавши Шевченка «вовкулаком», тобто, «вампіром», образив святиню українського суспільства, кинув виклик українському народові, що негідно культурної людини. Бо всяка культурна людина шанобливо ставиться до всіх народів і їхніх святинь.
Тим більше, це неприйнятно в Західній Україні, що пролила море крові під прапором Т. Шевченка, його поезій і страдницького життя за незалежність України.
На мою думку, «опус» Бузини спрямований на розпалювання міжнаціональної ворожнечі в молодій, ще не зміцнілій державі. Тому порівнювати його з життєписами Байрона, Толстого чи Пушкіна в країнах, які існують багато сторіч, не можна.
Втоптуючи в болото генія, не можна звеличитися!
Владислав КОМОВ,
Київ
Скандальність О. Бузини відома. Не знаю, чи пише він нескандальні речі. Скандальні, пасквільні твори, наклепи колись давали моральне право викликати скандаліста на поєдинок (це у вищому світі суспільства) або просто набити пику, дати ляпаса (цим правом більше користувалися жінки). Отож «звичаєве» право явно на боці тих, котрі виступили проти скандаліста.
Звичайно, ми цивілізовані люди і повинні вміти стримувати себе, зокрема, це мають робити депутати всіх рівнів. Одначе не стримують, лаються у ВР, б’ються там.
Вважаю, що образа словом може бути ганебнішою за удар, одержаний у рівному бою. Не погоджуюся з висновками О. Вергеліса з «Киевских ведомостей» та К. Дорошенка-Мазепи. Ані «жанрова провокативність», ані посилання на опір О. Пріцаку не виправдають Бузину. У нас відверті злодії займали високі державні посади, крадії по всьому світу порозбігалися, — чому не писати про цю ганьбу держави? А Тараса Григоровича паплюжити простіше. Прямих нащадків немає, щоб викликати на дуель, та й хто зна, чи відважився б Олесь Бузина прийняти такий виклик?
Однак час відповідати прямо на запитання: «Чи має право громадянин на свободу мислення?» Має, але не має права всяке скандальне своє мислення викладати друкованим словом. Ницість, як і порнографія, не повинна з’являтися на сторінках книжок, журналів, газет. Ми, наше суспільство, і так достатньо розбещені минулим, розбещують нас своєю «порнухою» сьогодні, не треба паплюжити наші святині на правах «свободи мислення»!
Іван ВЕСЕЛОВСЬКИЙ,
пенсіонер, Київ
Iз приводу скандалу в Рівному так і хочеться сказати одному з його учасників — Бузині — банальне «Олесю, ти не маєш рації!» Зрозуміло, що наш геніальний класик Тарас не міг бути вовкулаком, через те, що, за великим рахунком, вовкулак є категорія вигадана, породжена людською уявою і, що цілком можливо, уявою не зовсім здоровою.
До того ж пан Бузина явно не врахував, що його публікація не вписується в процес активного формування духовного образу нового українського громадянина-патріота, що відбувається на тлі глянсового портрета Т.Г. Шевченка. Сьогоднішній Шевченко — це наш вчорашній Ленін, а його раптом у вовкулаки. Так, звичайно ж, не можна. Ще не час. Треба почекати, а вже потім...
Ми живемо в цивілізованій, демократичній країні, 15- та стаття Конституції якої проголошує ідеологічну різноманітність і забороняє цензуру. Отже, видавці, як київські так і рівненські, за рамки конституційного поля не виходили, чого не скажеш про їх опонентів на чолі з народним обранцем В. Червонієм. Але всі ми люди слабкі, грішні, одержимі пихою й нетерпимістю до опонентів. Закличмо ж усіх учасників конфлікту до примирення, бо будь-який скандал може закінчитися непоправним. У С. Єсеніна є такі рядки: «В скандале убийством пахнет и в нашу, и в их вину...» Хіба нещодавні львівські події, що закінчилися загибеллю І. Білозіра, нас нічого не навчили?
Д. МАРТИНОВ,
Київ
