Днями світ відзначив Міжнародний день боротьби з расовою дискримінацією. А чи є з чим боротися? За даними опитування, проведеного американським інститутом WorldPublicOpinion.org, який координується Програмою з дослідження сприйняття міжнародних стратегій університету Меріленда, справа не така вже й проста. Вивчивши думку жителів 16-ти країн Північної та Південної Америки, Близького Сходу, Африки, Азії та Європи, дослідники встановили, що в 11-ти країнах більшість людей вважає, що в останні роки ставлення до представників різних рас у їхніх країнах стало «толерантнішим». У решті країн — Україні, Азербайджані, Росії, Нігерії та Палестині— більшість жителів дотримуються протилежної думки. З ними погоджуються й фахівці Державного інституту проблем сім’ї та молоді України, які в своєму дослідженні «Расизм і ксенофобія в Україні: як подолати стереотипи» за 2007 рік відзначили, що проблема не тільки існує, а й поширюється, особливо — серед молоді. На думку експертів, загалом ксенофобія та расизм не притаманні українському суспільству. Чому ж тоді питання нетерпимості в Україні стає все актуальнішим? Аби це з’ясувати та частіше попереджувати прояви расизму та ксенофобії в столиці, прокуратура Києва скоординувала свою роботу з Головним управлінням міліції та Управлінням СБУ. Детальніше про це розповів «Дню» прокурор Києва Євген БЛАЖІВСЬКИЙ.
— Пане Євгене, чому прокуратура так серйозно взялася за проблему расової нетерпимості?
— Свій робочий день я розпочинаю з ознайомлення з оперативним зведенням за минулу добу. Візьмемо будь-яке — й зі значною долею вірогідності ми в ньому знайдемо інформацію про побиття іноземця або злочин, учинений іноземцем. За цей рік ми отримали від іноземних громадян, які проживають у Києві, 72 звернення про вчинення щодо них правопорушень. Найбільше випадків, пов’язаних з тілесними ушкодженнями, — 21. За ними йде хуліганство — 16, і в 10 випадках викрадено документи. Також скоєно три вбивства — всі вони розкриті. Тож, зважаючи на статистику, прокуратура не може займати споглядальну позицію...
— Коли Київ вперше зіткнувся з проблемою ксенофобії?
— Перша резонансна подія сталася 2002 року, коли після футбольного матчу група молодиків на ґрунті ксенофобії вчинила напад на Центральну синагогу. У Києві вперше скінхеди показали свій стиль поведінки. Цей злочин було розкрито, винуватців було покарано.
— Наскільки небезпечною може бути література із закликами до ксенофобії, що поширюється серед скінхедів?
— Практично в усіх кримінальних справах про расову нетерпимість, які скеровуються до суду (а їх не так багато), ми знаходимо літературу, яка пропагує нетерпимість за національною ознакою. Справа в тому, що з цих книжок через підміну понять молодь отримує прості відповіді на складні життєві запитання. Зокрема, економічні, соціальні і навіть демографічні проблеми, що існують у нашому суспільстві, напряму ототожнюються з міфічною «експансією темношкірих» або чимось на кшталт цього. З іншого боку, як протиставлення подається образ юнака, «героя, захисника нації», який, звільняючи країну від іноземців, виконує важливу соціальну функцію. Ототожнюючи себе з цим образом, молоді читачі таким чином самостверджуються. Думаю, що цей феномен ще мусить бути вивчений науковцями — психологами, психіатрами. До речі, література подібного змісту є забороненою у всіх цивілізованих країнах і доставляється в Україну контрабандним шляхом.
Останнім часом у засобах масової інформації звучить думка, що однією з причин поширення ксенофобії є бажання певних сил дискредитувати Україну як державу та зашкодити євроінтеграційним процесам. Прокуратурою столиці поставлено завдання підрозділам МВС та СБУ в місті Києві перевірити таку інформацію, викрити канали надходження літератури, дослідити діяльність лідерів ультраправих організацій з інших країн, які приїжджають в Україну та проводять зустрічі з молоддю.
— Скільки в Києві є на обліку скінхедів?
— Нині управлінням кримінального розшуку ведеться облік осіб, які мають членство в подібних неформальних угрупуваннях. Згідно з інформацією, яка нещодавно була оприлюднена на нашій координаційній нараді, в столиці їх зареєстровано понад 400. У Києві діє декілька молодіжних об’єднань, учасники яких сповідують ідеї расової нетерпимості.
Не секрет, що кваліфікація дій особи за ст. 161 КК України (порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії) з юридичної точки зору викликає складнощі. Як тільки радикально налаштований молодик, який, скажімо, побив іноземця, дізнається про санкцію цієї статті (до п’яти років позбавлення волі), весь расистський пил кудись зникає: обвинувачений завіряє слідчого, що мала місце звичайна бійка. Спростувати ці доводи нам і допомагає зазначений облік осіб.
Ми вже маємо прецеденти використання інформації про перебування особи на такому обліку як один із доказів того, що скоєний злочин є не звичайним хуліганством, а був вчинений саме з мотивів расової нетерпимості.
— Чи є у вас інформація про лідерів та фінансування скінхедів?
— Ці дані — на стадії накопичення. До речі, одне із джерел, з якого ми беремо інформацію, — iнтернет. Якщо правильно провести моніторинг, можна знайти відповіді на дуже багато запитань. В iнтернеті не існує ніякої цензури, тому якщо набрати в пошуку слова «скінхед Київ», можна знайти тисячі посилань з прізвищами, місцями збору тощо.
— Ви говорили, що кількість злочинів, вчинених самими іноземцями, більша, ніж кількість злочинів, вчинених проти них...
— Так, їх немало. Наприклад, у 2007 році в Києві скоєно 118 злочинів проти іноземців, а іноземцями — 607. Насамперед, йдеться про крадіжки — 109, шахрайства — 292, розбійні напади — 19, злочини, пов’язані з незаконним обігом наркотиків, — 56 тощо. І це — тільки розкриті злочини. Найбільше затримано громадян Росії — 237 та Грузії — 143. До того ж, тисячі злочинів правоохоронні органи не розкривають, тож невідомо хто їх вчинив. Є підстави припускати, що значна частина серед них належить саме іноземцям...
Справа в тому, що наша держава має дуже ліберальне імміграційне законодавство, через кордони дуже легко потрапляють до нас вихідці з Азії, Африки, СНД. Точну кількість іноземців, які перебувають у Києві, визначити дуже важко. Але єдиний спосіб упливати на ситуацію в таких умовах ліберального законодавства — це чітка і скоординована робота правоохоронних органів. Тому органам внутрішніх справ столиці дано доручення ретельніше відпрацьовувати на причетність до вчинення злочинів місця масового працевлаштування нелегальних мігрантів (ринки, будівництва, гуртожитки тощо). Вдосконалюється порядок обміну інформацією щодо в’їзду з-за кордону на територію України представників кримінального світу, інші аспекти транснаціональної злочинності.
— Проблема ксенофобії зачепила й студентське середовище. Не так давно проти дискримінації виступили студенти КПІ. Яку роботу ви плануєте проводити серед студентства?
— Що стосується профілактики нападів на студентів-іноземців, то тут працює міліція. Вже підписані з ректорами провідних ВНЗ Києва угоди про посилення патрулювання на територіях навчальних закладів. Також ми зобов’язали Головне управління МВС у Києві проводити профілактичні бесіди не тільки у ВНЗ, а й у ПТУ, школах, крім того, змінити маршрути патрулювання міліції.
— Доводилося чути від іноземців нарікання на міліціонерів, які не реагують на їхні звернення, тому вони й не звертаються...
— Проблема приховування злочинів міліцією існувала завжди. Що стосується правопорушень, скоєних щодо іноземців, то є певна специфіка: як правило, строки перебування громадян іноземних держав в Україні обмежені, що суттєво ускладнює проведення розслідування. Через те деякі представники правоохоронних органів йдуть по легшому шляху — відмовляють у порушенні кримінальної справи. Прокурорами такі незаконні рішення, звичайно, скасовуються, але дорогоцінний процесуальний час і можливості розкриття злочину втрачаються.
Ми зобов’язали органи внутрішніх справ розробити методику, за якою злочин відносно іноземця реєструватиметься і щодо нього виноситиметься рішення впродовж трьох днів. Наразі активно налагоджуємо співпрацю з посольствами, оскільки досить часто виникають суто технічні питання, наприклад, потрібен перекладач з не дуже поширеної мови...
— Що можна зробити, щоб в Україні зменшилася кількість злочинів на ґрунті расизму, а також злочинів, скоєних іноземцями?
— Думаю, що моя позиція як прокурора не виглядатиме занадто жорсткою: не існує кращої профілактики, аніж адекватне й невідворотне покарання за злочин. Якщо радикально налаштовані молодики зрозуміють, що за свої «благородні» та «високоідейні» вчинки можна стовідсотково потрапити за грати на декілька років, думаю, це покращить попередження злочинів. Іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочини на території України, також повинні знати, що за це нестимуть покарання. До того ж, необхідно проводити роз’яснювальну роботу, у тому числі — із залученням ЗМІ.
І на завершення: я проаналізував співвідношення кількості гральних закладів у місті та спортивних дитячих клубів. Зрозуміло, що у виграші — перші. Також у десятки, а то й сотні раз у Києві більше місць, де підлітки можуть придбати спиртні напої, ніж зайнятися спортом. Не дивно, що діти, які не мають можливості себе реалізувати, вдаються до участі у неформальних угрупуваннях, де відчувають «силу» і «обраність». Тому ця проблема — системна: до її вирішення потрібно залучати не лише освіту, а й інші державні інституції та місцеву владу.
ДО РЕЧІ
Як відрізнити реальні проблеми від спекуляцій
На Житомирщині в рамках реалізації проекту «Протидія ксенофобії та сприяння етнічній толерантності», здійснюваного за підтримки Фонду розвитку українських ЗМІ Посольства США в Україні, розпочалась публікація матеріалів у газеті «Меркурій», присвячених цій темі.
Як зазначив редактор видання Олександр Сичевський, проблеми расизму не обійшли область: протягом останніх років тут зареєстровані акт вандалізму на єврейському кладовищі, побиття двох єврейських підлітків біля синагоги. Спостерігаються окремі випадки агресії проти людей циганської національності, вихідців із Середньої Азії, Кавказу. З’явилися також групи скінхедів, які проявляють ворожість до певних неслов’янських етнічних спільнот.
В той же час один з керівників єврейської громади Михайло Гурвіц наголошує, що особи, які вчинили образливі акти проти євреїв, до цього часу або не знайдені, або не покарані. Тож діяльність правоохоронців в цій сфері не можна вважати задовільною. За словами заступника начальника відділу організації громадського порядку Управління МВС України в області Генріх Захарчука, довести провину людини в расизмі чи ксенофобії й притягти до відповідальності за відповідними статтями КК України дуже важко (зловмисники зазвичай кажуть, що не знали національності людей, яких ображали).
На думку начальника управління по зв’язках із громадськістю облдержадміністрації Миколи Сюравчика, рішення ліквідувати спеціальні державні структури, які займалися міжнаціональними відносинами, було зроблено передчасно. Він вважає також, що доречно у зв’язку із питанням про міжнаціональну нетерпимість згадати заяви та дії української політичної еліти, яка, хоче того чи не хоче, але певним чином провокує конфлікт по лінії Україна—Росія. В обґрунтованості таких міркувань можна було впевнитись, коли депутат Житомирської міської ради, член партії Русько-Український Союз (РУСЬ) Володимир Португалов в агресивній формі звинуватив чинну владу у розпалюванні націоналістичних тенденцій, зокрема, в тому, що Президент присвоїв звання Героя України колишньому командувачу Української Повстанської Армії Роману Шухевичу.
Таким чином, перед тими, хто хотів би йому заперечити, стає питання: відповідати в такому ж агресивному стилі чи виявити приклади терпимості? Воно, до речі, стоїть і у всій країні. Бо, на жаль, доказові, але спокійні аргументи тих, хто захищає право українців на повагу у власній країні, сприймаються опонентами як слабкість. Одним із останніх свідоцтв цього став так званий II Сєверодонецький з’їзд. Це явний спадок радянських часів, який одночасно стимулює деякі радикальні організації (часто наймані на закордонні гроші провокатори) на висунення раз у раз гасла «Україна для українців!», яке теж нічого доброго багатонаціональній країні не принесе.
