Нині 20% робочого потенціалу країни зосереджено на селі. Україна — сільськогосподарська держава, це й добре і погано. Добре, тому що в нас — потужний потенціал, погано ж тому, що й нині робота в полі та біля тварин є погано механізованою та погано організованою, через що говорити про конкуренцію з іншими країнами важко. Крім того, в селі нині — найбільше безробіття, люди соціально незахищені, там найбільша бідність. Експерти вважають, що мінімум два мільйони чоловік — молодих людей — вже нині, вивчивши, їх можна залучити до виробництва в містах (загалом у селах нині проживає понад 14 мільйонів осіб або 32%, здебільшого — старшого віку). Вважається, що це вирішить багато життєво важливих питань — як для держави, так і для конкретної людини. Що стосується тих, хто не хоче покидати землю, то, на думку, економістів, вихід — у створенні конкурентно спроможних великих модернізованих сільськогосподарських підприємств. Як можна вдосконалити виробництво в селі й, головне, захистити окрему людину, «Дню» розповіла Марія МАХСМА, доцент кафедри управління персоналом та економіки праці Київського національного університету ім. Вадима Гетьмана, кандидат економічних наук
— Маріє Борисівно, які тенденції із нині існуючих можна прослідкувати з розвитку (занепаду) українського села і як це впливає на загальний економічний стан?
— За статистичними даними, на початок вересня 2008 року населення України становило 46,2 мільйони чоловік. Третину з них складає сільське населення — приблизно, 14,5 мільйонів. Якщо проаналізувати їхню структуру зайнятості, то зайнятих серед них теж третина: приблизно 3,5 мільйона. Специфіка зайнятості сільського населення відрізняється тим, що переважає самозайняте населення — люди, які самі забезпечують себе роботою. Вони не укладають трудових договорів, в них немає ніяких вихідних чи соціальних гарантій. Тобто, це люди, які самі на власній присадибній ділянці вирощують продукцію рослинництва та тваринництва й таким чином мають дохід, який дозволяє їм виживати. Офіційно вони ніде не працюють.
Загалом чисельність найманої робочої сили в сільському господарстві має сталу тенденцію до скорочення. Нині найпоширенішою організаційно-правовою формою виступає товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерні товариства, кооперативи. Так, із 2000 року до 2007-го чисельність найманих працівників у цих підприємствах скоротилася в 2,5 разу. Якщо раніше було зайнято 2,5 мільйона, то залишилося трохи більше мільйона.
— Чому так відбувається?
— Змінилася організаційно-правова форма. Селяни отримали право на власність — отримали землю у власність, у них є державні акти на землю, утворилося багато фермерських господарств — їх близько 40 тисяч. На людей довго впливала психологія, що це колгоспне, нічиє і до нього було недбайливе ставлення. Людям здалося, що вони зможуть самі. Дійсно, дехто з них став успішним фермером, бо має до цього хист, кошти та потрібні зв’язки. Про інших такого не можна сказати. Якщо раніше середній колгосп мав приблизно 4 тисячі га, а радгоспи — й по 10 тисяч га (це були потужні майнові комплекси, земельні масиви, на яких добре було проводити інтенсифікацію виробництва), то тепер це складно зробити — відбулося подрібнення. Зрозуміло, що при нерозвинутій інфраструктурі дуже важко давати собі раду, вирощувати гарні урожаї. Важко знайти засоби аби механізувати працю — немає в нас засобів малої механізації, а якщо є, то селянам вони недоступні. Виходить, що ми повертаємося до ще прадідівських методів обробки землі — конячкою, примітивною технікою. Ми наплодили багато таких господарств, діяльність більшості яких — малоефективна. Я не хочу сказати, що ефективність залежить від розміру, але моя власна думка, що є оптимальні розміри, які дозволяють використовувати на них новітні досягнення механізації, технології. А якщо, згідно з законом про фермерство, у фермера може бути максимум 50 га орної землі, а всього — 100 га, то на цій ділянці бути ефективним господарем дуже складно (треба враховувати технічне забезпечення, впровадження новітніх технологій та збуту продукції). Він може взяти паї односельчан, але менше тисячі га — дуже важко бути конкурентоспроможним.
— Фахівці кажуть, що скорочення зайнятих людей в сільськогосподарському виробництві — це загальносвітові тенденції....
— Так. Якщо ми подивимося на досвід розвинутих країн і на структуру їхньої зайнятості, а ми беремо їх за орієнтир, то побачимо, що, наприклад, у США сільськогосподарську продукцію виробляють близько 2% населення. При цьому вони забезпечують продуктами харчування не лише 270 мільйонів своїх співвітчизників, а й мають потужний експорт. В країнах Європи в селі працюють 2,5%, у нас — близько 20%. Тобто, кількість зайнятих у сільськогосподарському виробництві осіб буде скорочуватися. Це добре, ми не можемо залишатися аграрною країною. Але проблема в тому, що цей процес не може відбутися швидко. На перехідному етапі потрібно подбати про людей: де працювати цій третині населення України, яка проживає в сільській місцевості. Менталітет селянина такий, що він є власником і йому важко зриватися з місця, він прив’язаний до землі. Багато хто любить такий спосіб життя, хоча він — дуже важкий. Але справа в тім, що більшість молодих людей (серед них — найбільше безробітних), вже не мають такої тяги до землі й це потрібно використати їм же на користь. За даними Держкомстату, у нас є трохи більше двох мільйонів молодих селян віком від 15 до 29 років — це такий резерв, який можна було б вилучити з села, навчити й спрямувати його в інші галузі, адже нині підприємства відчувають гостру потребу в кваліфікованих працівниках. Щоб вони там не спивалися, їх потрібно завантажити роботою. Певна частина селян може переїхати на постійне місце проживання в міста, якщо підприємства забезпечать їх житлом. Це має бути продумана політика держави, роботодавця аби цивілізовано впровадити ці схеми, щоб вони переходили в категорію міського населення. Бо якщо взяти структуру нашого населення, у нас 68% — є міським, 32% — сільським. В розвинутих країнах міське населення вже складає понад 80%. Іншим може бути варіант, коли до села переноситься якась переробка чи виробництво. Наприклад, якщо в якійсь місцевості села розташовані щільно, то там можна створити певний переробний комплекс (м’ясо-молочної продукції, легкої промисловості, виготовлення споживчих товарів тощо). Це б вирішувало проблему безробіття, рівня життя та соціального захисту. Тому що нині відбувається знелюднення села.
Що стосується безпосередньо сільськогосподарського виробництва, а воно є в селі основною галуззю, то хочеться сказати декілька слів на підтримку великих підприємств не залежно від форми власності. Можливо, такий погляд — із соціалістичних часів, тому що ми знаємо, що ринок має все вирішувати, але краще підтримати великі господарства. Адже великі виробництва мають усі передумови для ефективного господарювання — ми ж хочемо, щоб наша продукція була конкурентно спроможною. А вона ніколи не буде такою, якщо люди в селі будуть вручну доїти корів і обробляти город сапою — так ми ніколи не зможемо змагатися з такими потужними експортерами, як США, Канада, Аргентина чи Бразилія. Звісно, внутрішній ринок такі малі господарства, які нині в нас є, наповнювати продукцією можуть, але майбутнє — за великим господарства, де можлива інтенсифікація виробництва. Я не кажу, що нам не потрібне фермерство — воно також має бути, бо фермер — це підприємець. Але скільки соціологи не проводили досліджень, з’ясувалося, що людей, які мають до цього хист і дійсно будуть успішними в цій галузі — не більше 5% (як і в будь-якій іншій професії). Тобто, всі селяни не перетворяться на фермерів.
— Очевидно, що й молодь нині не дуже хоче працювати в селі...
— Так, більшість молоді не має бажання важко працювати в селі, бо ця праця непрестижна, малооплачувана. До того ж у ЗМІ нам дають зовсім інші стандарти життя. Молоді люди амбіційні і хочуть високого рівня життя. І якщо люди похилого віку звикли до такого способу життя, то молодь — ні. В майбутньому мені уявляється, що враховуючи світові тенденції, умови України (в першу чергу — природно-кліматичні) та накопичений науковий і трудовий потенціал, ми можемо бути серйозним конкурентом тим експортерам продукції, які нині є на світовій арені. Але для цей сектор економіки потребує серйозних вкладень. При чому — цільових, бо виходить так, що в село кидають гроші, а вони десь зникають. За ці капіталовкладення персональну відповідальність мають нести керівники підприємств. Потрібно вкладати в розвиток матеріально-технічної бази, розвиток чи придбання технологій, виховання кадрового потенціалу. І хоча при цьому зайнятість скоротиться, та виробництво модернізується.
— Як в умовах економічної кризи село може допомогти Україні?
— На село — великі надії. До речі, серед антикризових заходів уряд прийняв рішення підтримати село, виробників, зокрема, дозволив їм продовжити термін повертання кредитів щоб їх не задушити взагалі. Великі сподівання — на гарний урожай, який ми отримали. Якщо ми візьмемо світову потребу в сільськогосподарській продукції, то останнім часом вона зростає, адже населення Землі теж зростає швидкими темпами. В Китаї, Індії виникає дефіцит зернової продукції, якої в Україні в цьому році чимало. За продуманої політики уряду це дозволить нам полегшити негативні прояви кризи іще раз нагадаю, що людей потрібно переорієнтовувати на виробництво, перепрофілювати для роботи в галузях, де нині є дефіцит кадрів.
