Політики та їхні виборці, науковці, економісти, освітяни, митці, правозахисники нерідко нарікають на популізм. Проте популістів у різних сферах, а значить, і тих, кого він приваблює, більшає. Це стосується багатьох країн, і Україна не є винятком. Розв’язати проблему може допомогти освіта. Пояснювати дорослим, як на своєму рівні долучатися до управління державою, а дітей змалку вчити критичному мисленню — такі завдання зокрема стоять перед освітянами.
2017-го виповнюється 20 років проекту Ради Європи щодо освіти задля демократичного громадянства та в галузі прав людини (абревіатура ОДГ/ОПЛ). 2010 року Комітет міністрів Ради Європи ухвалив Хартію з освіти для демократичного громадянства та з прав людини. За мудрованою назвою криється перелік засад для розвитку освіти, яка б допомогла людям ставати відповідальними громадянами. Такими, які знають свої права і вміють їх відстоювати; знають, як покращити життя своєї громади, зрештою, вміють відрізняти правду від брехні в політичних промовах і не ведуться на фейки у медіа. Кожні п’ять років країни-члени Ради Європи аналізують поступ у втіленні положень Хартії — результати публікуються у спеціальному звіті.
Другий такий звіт нещодавно обговорили в Страсбурзі на конференції «Вчитися жити разом: загальна прихильність до демократії». На заході понад 300 фахівців шукали шляхи впровадження ОДГ/ОПЛ у життя. До речі, в Україні вже реалізують ініціативи, які стосуються такої освіти, а в контексті масштабної реформи галузі тема отримала особливу актуальність.
«ОСВІТА Є ГАРАНТОМ ОПОРУ»
Новий звіт Ради Європи показав доволі тривожні результати. Загалом 40 країн взяли участь в опитуванні щодо впровадження освіти задля демократичного громадянства і прав людини. Дослідження відбувалися як серед урядовців (щоправда, надали відповіді тільки в половині держав), так і серед представників громадянського суспільства.
Основними викликами щодо впровадження ОДГ/ОПЛ урядовці називають: недостатню обізнаність, цікавість і підтримку цього напряму в освітянській спільноті. На думку громадського сектору, головна проблема у тому, що люди, які ухвалюють рішення, приділяють темі замало уваги.
Загалом 66% опитаних урядовців вказують на невідповідність між засадами ОДГ/ОПЛ і тим, як ця освіта впроваджується. Для порівняння, 2012 року так вважало 20% урядовців. При цьому практично дві третини опитаних країн не мають критеріїв оцінки ефективності програм з освіти для демократичного громадянства і прав людини.
Заступниця генерального секретаря Ради Європи Габріела Баттані-Драгоні у своїй промові теж згадує про загрози популізму. «У сучасному світі навчання правам людини має бути безперервним: починатися зі шкільного віку, продовжуватися в університеті та тривати впродовж професійної кар’єри, — наголошує Габріела Баттані-Драгоні. — І ми повинні робити це, особливо коли клімат ворожий. Цього року в щорічній доповіді Генерального секретаря Ради Європи про стан демократії, прав людини та верховенства права розглядалась проблема популізму та поставало питання, наскільки сильними є європейські засоби контролю і противаги йому. Стверджуючи ексклюзивне моральне право діяти від імені народу, популізм загрожує підривом прав людини та захисту меншин, делегітимізацією міжнародного контролю необмеженої державної влади. Й освіта є гарантом опору».
ГОЛОВНЕ — ГІДНІСТЬ УЧНЯ
Гімназія Ейнштейна розташована в німецькому містечку Кель, яке є супутником французького Страсбурга. Деякі учні закладу їздять на заняття з Франції — хтось добирається сам, когось забирає шкільний автобус. Гімназія належить до мережі закладів, тут дають потужні знання з точних наук і мов. Освіта для демократичного громадянства є практикою, включеною в різні предмети.
Так, на уроках політології учні обговорюють актуальні теми, причому обов’язково подається щонайменше дві думки. Те саме — щодо складних історичних питань. А, наприклад, на англійській школярі аналізують промови американських президентів чи Мартіна Лютера Кінга, які стосуються прав людини. Кілька років тому в гімназії з’явився інклюзивний клас, де вчаться діти з особливими потребами, вони займаються в спеціально обладнаному кабінеті та повністю включені в життя школи, бо, зокрема, приходять на заняття до інших учнів. Звісно, є й учнівське самоврядування. Члени ради учнів, до якої входять по два представники від кожного класу, порушують перед вчителями і батьками важливі для гімназистів питання. Зауважте, йдеться про доволі прості, але дієві речі.
«Учень та його гідність — головне, — переконаний Арне Блекманн, завуч із науково-виховної роботи і заступник директора гімназії Ейнштейна. — Наші керівні принципи і навчальний план базуються на поняттях прав людини, людської гідності, поваги, толерантності».
Для колективу гімназії важливо, щоб учні розв’язували суперечки мирно. Учні п’ятих-сьомих класів, наймолодші у закладі, раз на тиждень мають заняття, де їх знайомлять з техніками вирішення конфліктів. «Наприклад, діти вивчають метод з картками. Коли трапляється конфлікт, учнівська Рада говорить про це вчителю, і він приносить набір карток різних кольорів. Це — як система оцінки. Червону картку показують, коли ти кажеш щось, що може образити іншого. Зелена картка — ти можеш використовувати аргумент, щоб вирішити проблему, або ж конфлікт не надто сильний. Під час конфлікту діти не б’ються, а використовують ці картки, щоб пояснити — мене образило те чи інше, я засмутив тебе, тому що... Учні вчаться, що проблеми можна вирішувати завдяки аргументації. В ідеалі, коли конфлікт вирішено, учні тиснуть одне одному руки», —пояснює Арне Блекманн.
«У мене не було серйозних конфліктів з вчителями або іншими учнями. У нашій гімназії є соціальний працівник, використовуються спеціальні методи вирішення проблем. Це класно, бо коли ти маєш серйозну проблему, ще й не можеш обговорити її з батьками та друзями, соціальний працівник — нейтральна особа, яка допоможе», — додає Ніколь Пройснер, учениця випускного класу гімназії Ейнштейна. У гімназії вона вивчає профільно біологію та іспанську й англійську мови. Після випуску планує провести рік у Лондоні, а потім навчатися в німецькому університеті.
ГІМНАЗІЯ ЕЙНШТЕЙНА ОФІЦІЙНО ПРОГОЛОСИЛА СЕБЕ ШКОЛОЮ БЕЗ РАСИЗМУ. КОЖЕН, ХТО СТАЄ УЧНЕМ ЗАКЛАДУ, ПІДПИСУЄ ХАРТІЮ, ЯКА ЗОБОВ’ЯЗУЄ БУТИ ТОЛЕРАНТНИМ І НЕ ОБРАЖАТИ НІКОГО ЧЕРЕЗ ЕТНІЧНУ ПРИНАЛЕЖНІСТЬ
Ніколь не бере безпосередньої участі в шкільному самоврядуванні, але вважає його важливим. «Кожен учень має свої міркування щодо шкільного життя. І залежить від тебе — братимеш ти участь у самоврядуванні або довіриш це іншим. Я не є членом учнівської ради, але дружу з людьми, які входять до її складу. Разом ми обговорюємо події в школі, те, що нас дратує і що подобається. Гадаю, так мої ідеї озвучуються», — говорить дівчина.
«УЧИТЕЛІ ВЧАТЬСЯ БІЛЬШЕ ДОВІРЯТИ УЧНЯМ»
Своя «Демократична школа» розвивається — в Україні. Так називається проект Європейського центру імені Вергеланда (Осло, Норвегія), який впроваджується у країні з 2014 року. Центр має мандат Ради Європи сприяти розвитку освіти для демократичного громадянства, прав людини і міжкультурного діалогу в 47 країнах-членах РЄ.
«Демократична школа» є всеукраїнською програмою, яку розробили спеціально для України на основі досвіду програм у Східній Європі та на Балканах, — розповідає Ірина Сабор, керівник програми «Демократична школа», старший радник Європейського центру імені Вергеланда. — Програму розробили 2014 року. Взагалі Центр працює в Україні з 2012-го, були невеликі пілотні проекти, але у 2013 — 2014 роках ми призупинили роботу, бо наша специфіка — працювати з міністерствами освіти та урядами загалом, а тоді був турбулентний час. Коли в українське Міністерство освіти прийшла нова влада, 2014 року, ми відчули нове дихання. Зустрілися з Павлом Полянським, відповідальним у відомстві за школи, згодом заручилися підтримкою Лілії Гриневич (нинішній міністр освіти і науки. — Ред.). Разом розробили ідею розвитку громадянських компетентностей через демократизацію всього навчального процесу та організації роботи школи».
Запуск концепції Нової української школи дав початок новому етапові співпраці. «Мені здається, самі вчителі стали більш підготовлені до сприйняття ідеї демократизації та формування громадянських компетентностей як місії школи», — коментує Ірина Сабор.
Христина Чушак, національний координатор «Демократичної школи», запевняє, що нові методики цікавлять вчителів. «Нібито всі знають про інтерактивні методи, прагнуть бути хорошими демократичними вчителями, але часто немає уявлення, який вчитель є демократичним. Зараз це змінюється. Раніше в голові вчителя нерідко існувала думка, що демократія і хаос — це пов’язані речі. І вчителі боялися, що якщо давати учням більше свободи, це призведе до погіршення дисципліни, успішності. Тепер таких побоювань менше. Вчителі вчаться більше довіряти учням», — констатує Христина.
Христина Чушак: Нібито всі знають про інтерактивні методи, прагнуть бути хорошими демократичними вчителями, але часто немає уявлення, який вчитель є демократичним. Зараз це змінюється. Раніше в голові вчителя нерідко існувала думка, що демократія і хаос – це пов’язані речі. І вчителі боялися, що якщо давати учням більше свободи, це призведе до погіршення дисципліни, успішності. Тепер таких побоювань менше. Вчителі вчаться більше довіряти учням
Цього та наступного року в рамках програми відбудуться тренінги в різних регіонах України, підсумки другого циклу програми підіб’ють 2018-го. На тренінгах вчителі з різних областей, спілкуючись між собою, знаходять практичні шляхи «лагідної демократизації». «Під час настановчого тренінгу тренери програми сигналізували про початок сесії, включаючи музику. Висновок, який зробили вчителі, — може, дзвінки й у школі не потрібні? Або не потрібні в існуючій «наказовій» формі, — наводить приклад Христина Чушак. — На тренінгах приємно бачити такі міні-відкриття, коли кожен розуміє, що можна зробити маленьку практичну річ, яка буде кроком до покращання навчального середовища. Ці практичні речі часом відкривають людям очі на суть демократії в школі більше, ніж три сторінки теорії про демократію».
ВСЕБІЧНИЙ РОЗВИТОК. У ГІМНАЗІЇ ЕЙНШТЕЙНА Є ДВА ОРКЕСТРИ І ДВА ХОРИ, ДЛЯ ПОЧАТКІВЦІВ І ВЕЛИКІ
Розробники «Демократичної школи» допомагають вчителям зрозуміти, що таке компетентнісна модель освіти. «У нашій програмі ми намагаємося сфокусуватися на громадянських компетентностях і показати, що це — не лише знання, а й вміння, цінності. Демократії треба вчити на практичних речах — і через практику», — стверджує Ірина Сабор.
Вчити роботі в команді можна на фізкультурі й трудовому навчанні, плануванню бюджету — на математиці, розповідати про біоетику — на біології. «Ми завершуємо розробку збірки матеріалів Ради Європи, адаптованих для п’ятих-дев’ятих класів української школи «Громадянська відповідальність». За основу беремо оновлену програму, де наскрізною лінією проходить формування громадянської відповідальності, — розповідає Ірина Сабор. — Разом із нашою командою тренерів і вчителів ми розробили цю збірку, щоб показати, як можна формувати громадянську компетентність на різних предметах, не потребуючи окремого додаткового уроку».
«ЄВРОПА ПЕРЕОСМИСЛЮЄ ПОНЯТТЯ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ОСВІТИ»
Сьогодні Центр імені Вергеланда в основному працює з країнами Східної та Південної Європи. Але, наголошує Ірина Сабор, важливість громадянської освіти набуває нового звучання й у Західній Європі. «З’явилися нові виклики, зокрема проблема толерантності через прихід нових мігрантів до Європи, популізм. Європа ніби переосмислює поняття громадянської освіти. Навіть медіаграмотність, те, до чого звикли українці, європейці тільки відкривають для себе. Наприклад, що треба перевіряти джерела інформації», — додає експертка.
Учасники конференції щодо впровадження ОДГ/ОПЛ наголошують на необхідності включати цей напрям у національну, регіональну та місцеву політику і практику щодо формальної та неформальної освіти, в роботу молодіжних організацій. Також важливо виробити стандарти оцінки якості освіти задля розвитку демократії.
Між іншим, в інтернеті доступні матеріали, які пояснюють засади ОДГ/ОПЛ і те, як її впроваджувати. Наприклад, посібники «Компас» і «Компасіто». Вчителі, представники громадських організацій тощо мають обмінюватися особистим досвідом — технології дають для цього величезні можливості. Як і у випадку з «Демократичною школою», коли педагоги бачать конкретні й прості підходи до впровадження ОДГ/ОПЛ, вони краще розуміють, — що, чому та як можна змінювати.
Стандарти ОДГ/ОПЛ періодично треба переглядати, бо люди стикаються з новими викликами. «У Сполучених Штатах громадянська освіта раніше полягала скоріше в громадянському активізмі та залученні учнів до волонтерської діяльності, — зазначає Ірина Сабор. — Однак зараз американські вчителі почали говорити про важливість формування в школі емпатії, солідарності, навичок критичного мислення, створення умов для реальної участі учнів та батьків у прийнятті рішень у школі, формування безпечного середовища для обговорення суперечливих запитань. Так, під час останньої виборчої кампанії у США американський Southern Part Law Centre дослідив настрої школярів та їхніх батьків. Результати показали, що вчителі воліють не говорити про виборчу кампанію з дітьми. Для них це було чимось надто складним, потоком нетолерантності та мови ворожнечі. Водночас діти на майданчиках будували стіни і заводили за них дітей мігрантів. Тож є проблема, діти знають про неї, а вчителі її замовчують, бо не знають, як правильно реагувати».
Інша вагома деталь — складні проблеми не завжди мають однозначне рішення. Христина Чушак зауважує: «Одна з найбільших складностей — переконати вчителів, що може бути більше, ніж одна правильна відповідь. Але це — виклик для всієї Європи».
Звісно, тема освіти задля демократії широка. Але якщо узагальнити, її засадничий принцип — сміливість називати речі своїми іменами. Те, чого патологічно не вміють популісти.
