Днями в Україні зародився знаковий інституційний альянс між Міжнародним інститутом освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка» та Центром Тагора у Києві. Знайомству очному керівників установ передувало знайомство заочне – на шпальтах «Дня». Саме там директор МІОКу Ірина Ключковська вперше відкрила для себе засновника Центру Тагора Мрідулу Гош.
Тож зустріч індійської правозахисниці, голови Східноєвропейського інституту розвитку, політолога, журналіста та перекладача із академічною громадою Політехніки та львів’янами можна сміливо назвати одним із штрихів на живописній картині результатів та плодів клопіткої праці команди «Дня» та особисто Лариси Івшиної.
Напередодні офіційної зустрічі у «Львівській політехніці» працівники МІОКу поспілкувалися із Мрідулою у форматі «off the record». У ході розмови мультикультурне знайомство набуло символічних форм: разом із працівниками Інституту Мрідула Гош висадила на території МІОКу калину. «Якщо я вже зараз бачу таку квітучу калину, то, гадаю, тепло, яке йде від усіх вас, згодом зробить її неймовірно красивою. Нехай у кожній родині буде таке тепло, яке я відчуваю зараз тут», – побажала Мрідула. Цікаво, що Ірина Ключковська називає висаджену калину символом започаткованої співпраці між Інститутом та Центром Рабіндраната Тагора у Києві. До слова, у рік Індії в Україні МІОК уже планує відкриття виставки з Центру Тагора у «Львівській політехніці». Про це йшлося на зустрічі Мрідули Гош із ректором Національного університету «Львівська політехніка» професором Юрієм Бобалом.
ЗУСТРІЧ МРІДУЛИ ГОШ З АКАДЕМІЧНОЮ ГРОМАДОЮ ЛЬВІВСЬКОЇ ПОЛІТЕХНІКИ ТА ЛЬВІВЯНАМИ
«Я зрозуміла, що Мрідула обов’язково має виступити у нас в Політехніці», – так Ірина Ключковська підсумувала містичний збіг обставин, котрий посприяв знайомству Львова з індійською правозахисницею. Вона розповіла, що після першої зустрічі з Мрідулою Гош на сторінках газети «День», друга – не забарилася. «Вона відбулася у віртуальному просторі. Ми готували IV Міжнародний конгрес. Разом із Тетяною Шаленко, організатором Міжнародної конференції «Шевченко і Кобзарство», дійшли згоди у тому, що варто було б запросити Мрідулу, яка переклала Шевченка мовою бенгалі. Та чомусь не вдавалося. І одного разу я наполягла на тому, що ми маємо її якимось чином запросити. Того ж дня, коли я прийшла додому і відкрила Facebook, у ту саму мить до мене «прилетіло» запрошення про дружбу у соціальній мережі від Мрідули», – розповіла схвильована пані Ключковська.
Спілкування з людиною, яка занурилася у світ українського поетичного слова і захотіла перекласти його своєю рідною мовою бенгалі, пройшло атмосферно наповнено.
«У мене сарі – індійське, але серце – українське. Мені так хочеться», – розпочала свій виступ Мрідула Гош. Разом із присутніми у залі вона здійснила мандрівку до Індії – відкрила свою рідну країну такою, якою бачить її сама. Також познайомила присутніх з Леонардом да Вінчі сучасної Індії – Рабіндранатом Тагором. Мрідула Гош зачитала видатний вірш першого індійського нобелівського лауреата у перекладі Дмитра Павличка «Птах на волі і птах у клітці». У залі – чимало поважних непересічних гостей, серед яких поет і дисидент Ігор Калинець, редактор журналу «Універсум» Олег Романчук, науковці, професори, музейні працівники і, звичайно, молодь.
Відповідаючи на запитання: «А що в Індії знають про Україну?», зізналася: «Я інфікувала рідних любов’ю до України». Утім, додала Мрідула Гош, в країні живуть різні люди. Для багатьох Україна – це «Russia». «Так і досі кажуть. Але поступово це подолається. У нас люблять старі фільми Довженка, дуже добре знають Одеську кіностудію, багато знають про кінематографію українців, про Богдана Ступку. Можливо не всі твори Шевченка їм знайомі, але в Індії знають про українського Кобзаря. Будемо долати поступово усі бар’єри і стереотипи щодо України і відкривати її по-новому», – з оптимізмом запевнила Мрідула.
МРІДУЛА ГОШ ПОСАДИЛА НА ТЕРИТОРІЇ МІОКУ КАЛИНУ
Однак, налагодженню відносин між українцями та індійцями перешкоджає певна візова асиметрія. «В Індії багато українських туристів. А чи бачите ви туристів з країни Бгарат (назва Індії на гінді. – Авт.) в Україні? Жодного, бо нам не дають туристичні візи. Україна аргументує це тим, що Індія – країна міграційного ризику. Водночас, нас охоче приймають у США, Англії. Це не сприяє контакту людей між Україною та Індією», – констатувала Мрідула. Вона переконана, що справжнього порозуміння між народами можна досягнути лише тоді, коли люди, інтелігенція, вчені, творчі діячі спілкуватимуться, подолавши цю асиметрію. Не існує інших форм адекватного спілкування між двома демократичними країнами.
В основі – завжди люди. Як вважає Мрідула Гош, хребет незалежності Індії – це не так політична декларація, як технологічна та духовно-філософська революція, що відновила віру народу у власні сили. Передовсім цією вірою має бути насичено постколоніальні суспільства.
МРІДУЛА ГОШ
«П’ять великих технологічних університетів було засновано в 50-х роках в Індії. Сьогодні випускників цих університетів забирають компанії зі світовим ім’ям. Для нас це не проблема. Ми вважаємо, що це – світовий розвиток: де б вони не були, вони приносять користь тій державі. Підготуємо ще багато людей», – із відчуттям гордості відзначила індійська правозахисниця. Суспільства України та Індії зовсім не схожі у ставленні до того, де фахівці реалізовують свій потенціал – у країні чи поза її межами. В Індії прийнято сприяти інтелектуальному вихованню громадян і тішитися успіхам, досягнутим ними в інших державах світу. Нам є чого навчитися в Індії у цьому плані.
«Діаспора Індії – це справжній феномен. Адже Індія знаходиться не тільки в географічних межах, Індія живе в людях. А їх розкидано всюди світом і особливо приємно знати такі відсоткові співвідношення: 38% лікарів у США – вихідці з Індії, також 12% науковців, 36% усіх вчених NASA, 34% працівників Microsoft, 28% працівників АВМ, 17% науковців Intel, – статистичні дані від Мрідули по-новому відкрили кадровий потенціал Індії для присутніх у залі.
У окремій розмові з «Днем» Мрідула Гош також розповіла про своє ставлення щодо взаємовідносин Україна – Індія, їхніх міцних і водночас слабких взаємозв’язках. Індійська правозахисниця, яка вже понад 20 років проживає в Україні, переконана, що потрібною та цікавою з точки зору співпраці між обома країнами є гуманітарна співпраця, обмін студентами. «Керівники держави домовляються, але якщо це не вестиме до контакту people to people – ніякого зближення не буде. Якщо говорити про інші взаємозв’язки, скажімо, технологічні, то все це тримається на інерції. Які нові напрямки співпраці відкрито за останні роки?», – запитує Мрідула. Вона вважає, що радянськими методами відновити цю співпрацю неможливо. Індія – відкрита для світу. Але чи відкрита Україна?
Спілкування у стінах «Львівської політехніки» – це не лише крок назустріч двох держав: України та Індії. Це – ознака готовності України продебютувати на світовій арені демократичною, вільною, відкритою країною. Важливим є підтримати експозицію мультикультурних змін, поширити її всією Україною – від Сходу до Заходу. Однією із наступних сходинок у розвитку соціально-культурної взаємодії між Центром Тагора у Києві та Міжнародним інститутом освіти, культури та зв’язків з діаспорою стане виставка у «Львівській політехніці», яку присвячено року Індії в Україні. Вона має відбутися як і зміцнення взаємозв’язків Україна – Індія, мусить відбутися.
