Очищення від усього російського — це шлях, який ми вже проходимо й ідеологічно, й фізично. Чому не зробили цього раніше, приміром, ще 2014 року, питання залишмо за дужками. Зараз важливо не схибити, зберегти Україну і себе, раз і назавжди покласти край «русскому миру». Поволі цей процес запускається у школах. Міністерство освіти і науки заявило про ретельний перегляд програми зарубіжної літератури, із якої виключать російських авторів. Скорочення російської присутності у шкільній програмі літератури відбувалося після подій 2014 року. Однак Пушкін, Лермонтов, Булгаков, Пастернак Цвєтаєва, Достоєвський та інші — досі вивчаються нашими дітьми. Коли почалася гостра фаза війни в лютому цього року, Міносвіти дозволило вчителям замінювати твори російських авторів на інших письменників. Тепер же створені робочі групи, які ретельно займуться цим питанням.
Наразі ж експерти підказують міністерству, як краще провести дерусифікацію шкільного предмета. Автор «Дня», історик Петро КРАЛЮК ще до офіційних заяв від МОН про перегляд курсу зарубіжної літератури писав у Facebook: «При МОНі вже радяться фахівці й рекомендують відкинути вивчення в школах всієї російської літератури. Але де ви були раніше, панове? Певно, не на часі було. Запропоновано залишити лише Гоголя. Бо він наш.
Цікаво, а що гоголівське вивчати будемо? Тараса Бульбу? До речі, він зараз вивчається в середніх школах у курсі української літератури. Але ж на позір твір відверто антизахідний і антипольський. Герой твору вбиває свого сина, бо той закохався в полячку й перейшов на польську сторону. Та й позірного русофільства в цьому творі вистачає. І як пояснити, що зараз поляки наші чи не найбільші друзі й масово приймають наших біженців. Я розумію, що не все так однозначно й з поляками, й з Тарасом Бульбою. Але чи будуть пояснювати цю неоднозначність?».
Як бачу із власного досвіду, аналізувати твори дітям 10-12-річного віку без супроводу вчителя — не так просто. Вони бачать якісь поверхові сюжети і не завжди можуть знайти відповідність описаного у шкільному творі до сучасного життя. Запитання — про що це і навіщо це мені — мабуть, чи не найчастіше можна почути від дітей. Інша річ — із письменниками сучасності, які вже можуть зацікавити сучасну дитину будь-якою темою і жанром. Тож спроби очиститися від усього російського у шкільній програмі варто розглядати як можливість збагати дітей творами цікавими, сучасними, однозначними і точно не тими, що прославлятимуть російську імперію.
На думку викладача Харківського національного педагогічного університету ім. Г. Сковороди Юрія БЕНГУСА (якою він поділився нещодавно у Facebook), нам пора змінювати наш світоглядний простір: «Він уже давно окупований ворогом. Ви часто чуєте корейські пісні? Чи багато ми знаємо китайських письменників, а японських? Є фінські письменники, ірландські, чи читали ви їх? Чому ми вивчали у школі переважно одну, часто ворожу до України культуру? Можливо, варто вивчати її не більше, ніж словацьку, або польську, або естонську? Скільки ми в школі вивчали литовську класичну літературу і поезію? А наше коріння пов'язане з польською та литовською культурою не менше, ніж з російською. Це необхідно змінювати. І ліквідовувати страшну диспропорцію, створену штучно радянською пропагандою. І збільшувати вивчення світової культури, а «русский мир» з його «загадочной русской душой» ми добре побачили, тож хай не пнеться в найліпші друзі, хай займає своє місце серед інших європейських культур і культур світу».
Власне, а чим замінити Пушкіна-Лермонтова та інших представників «великой культуры»? «Світова література значно багатша загалом за яку-небудь окрему літературу. Для довідки, наприклад, нагадаю, що в радянських школах з’явилися зарубіжні письменники аж наприкінці 1930-х років, а німецька література після Другої світової війни, зокрема Гете, — лише в 1960-х роках. Тобто після перемоги у Другій світовій війні 15 років жодного вивчення ворожої літератури чи народу ворога не було, — коментує «Дню» літературознавець, перекладач, письменник Ростислав СЕМКІВ. — Тобто це не є проблемою в тому сенсі, що буцімто нема на що змінити. У світовій літературі є досить багато шедеврів, які, звісно, гідні того, щоб їх вивчати. Що ж до розмов про те, а як же з шедеврами російськими, то ми ж не робимо проблеми з тим, що з шедеврами літератури багатьох країн світу ми не знайомимо учнів, з якими варто було б знайомити. В українській школі чомусь не вивчають нобелівських лауреатів польської та чеської літератур. А варто!
Якщо взяти практичну площину, то з цим теж не має бути проблем. Бо як зможе вчитель розказувати дітям у класі, чиї батьки чи рідні загинули або постраждали від окупантів, що «русская литература» — про добро, красу, високі матерії? Діти бачитимуть за цими письменниками чи поетами належність до народу, який приніс зло, страждання, смерті. По-іншому найближчим часом у принципі просто неможливо. Це посттравматична ситуація. І я сумніваюся, що в яких-небудь національних школах після війни з ворогом чи сусідом продовжували вчити його літературу. Поверталися хіба за певний час.
Насправді це конфронтація та проблема для культури. Бо так відкидається якийсь шмат культури, але це логічно, з цим нічого не вдієш. Уже не виходить переконувати в тому, що це несе добро, якщо із цього контексту походить зло. Виходить, що саме російська держава виявилася найбільшим ворогом російської культури. Вона прирікає російську культуру на забуття, відкидання. Вони пожинатимуть ці плоди тривалий час, і їх відкидатимуть не тільки в українській культурі та педагогіці — напевно, так буде багато де ще.
Що точно треба робити — сподіваюся, що Міністерство освіти і науки робить для цього адекватні кроки, то це намітити якісь альтернативні шляхи. Я вважаю, що достатньою мірою у школі є знайомство з німецькою, американською, французькою, англійською, іспанською літературами. А от ближні літератури, скажімо, наших союзників — представлені явно не досить. Польська, чеська, словацька — це багаті літератури, явно не досить охоплені нашою увагою. Звичайно, треба вчити у школі обов’язково Карела Чапека з його антиутопіями, а також Станіслава Лема. Можна назвати два десятки першорядних і дуже сильних авторів європейського світу, про яких не дуже й говорять у школі. А це важливо. Не кажу вже про румунську, болгарську, хорватську, сербську, білоруську, дуже мало говорять про прибалтійські та скандинавські літератури. Вони перебувають ніби поза шкільним контекстом. Вивчення скандинавських літератур, на моє враження, обмежено Карлсоном та казками Андерсена. До слова, якщо взяти за відсотком читачів, то вся Європа може вчитися у скандинавів. Це багаті літератури та дуже начитані нації. Тобто, з одного боку, не вийде залишити все, як є, а з іншого — абсолютно є на що замінити».
P.S. Коли готувався матеріал, редакція отримала відповідь від Міністерства освіти і науки на інформаційний запит. Наведемо її повністю: «У зв’язку з масовим вторгненням збройних сил російської федерації в Україну постало питання необхідності перегляду місця російської літератури в шкільному курсі зарубіжної літератури. За результатами круглого столу, що відбувся 7 квітня 2022 року за участю провідних науковців і педагогів України, відповідно до резолюції Всеукраїнської спілки вчителів-словесників України «Про місце російської літератури в шкільному курсі зарубіжної літератури» та засідання Української асоціації викладачів зарубіжної літератури, внесено пропозиції стосовно перегляду навчальних програм предмета «Зарубіжна література» щодо вивчення творів російських і білоруських письменників. Ці пропозиції будуть ретельно розглянуті Міністерством освіти і науки України.
Такі твори, як «Ніч перед Різдвом», «Тарас Бульба» Миколи Гоголя, який створив яскравий образ України для світу, можуть залишитися в навчальних програмах.
У 2021/2022 навчальному році, замість окремих творів російської та білоруської літератури, учителі, скориставшися академічною свободою, зможуть збільшити кількість годин вивчення творів інших країн і народів (із переліку творів для обов’язкового чи додаткового читання)».
