Під егідою Фонду інтелектуальної співпраці «Україна — ХХI століття» видано книгу «Черкаський край — земля Богдана і Тараса»
Виступаючи минулої суботи в Черкасах на презентації книги «Черкаський край — земля Богдана і Тараса», голова Національної Спілки письменників Юрій Мушкетик сказав, що Україна, як і кожна держава, має серце й душу. Серцем України по праву називають Київ. А ось душею, очевидно, є Черкащина, на території якої формувався звитяжний дух нашого народу. Тут і гетьманська столиця Чигирин, де зібрав під свої прапори цвіт українського козацтва славетний гетьман Богдан Хмельницький і звідки світле полум’я визвольної війни розпросторилося по всій Україні. Звідси вели на ворога свої полки Петро Дорошенко та Іван Виговський. Тут піднесли за народ голос і шаблю відважні гайдамацькі ватажки Залізняк та Гонта. Коли ж ми говоримо про високу духовність нашого народу, то перш за все уявляємо собі генія Черкащини і всієї України Тараса Шевченка...
Не кожна область може похвалитися таким солідним культурологічним виданням (652 стор., з них 14 — кольорові вклейки, наклад 3 тис. прим., редакція — голова Фонду інтелектуальної співпраці «Україна — ХХI століття» Богдан Губський, доктор історичних наук, народний депутат Володимир Литвин, академік Валерій Смолій; видавництво «Українські Пропілеї», Київ-2002), під обкладинкою якого зібрано понад 50 авторів.
— Ця та інші книги, які ми плануємо і вже випускаємо, — сказав під час презентації Богдан Губський, — не для самомилування нашою минувшиною, а заради тих уроків, що їх ми мусимо взяти в наших славних попередників. Зокрема, наразі вельми актуальним є спадок батька Хмеля. Нинішня українська політична еліта за зразком гетьмана має покласти свої приватні інтереси на алтар загальнонаціональних. І друге: у своїй діяльності вона має враховувати інтереси, як економічні, так і соціальні, широких верств населення українського народу. Тільки тоді можливий поступ.
За словами старшого наукового співробітника Інституту історії НАН України Юрія Савчука, уже постало питання про перевидання культурологічного збірника «Черкаський край — земля Богдана і Тараса». А голова Черкаської облдержадміністрації Володимир Лук’янець, відзначивши неоціненну вартість збірника особливо для підростаючого покоління черкащан, сказав, що значна частина матеріалів не ввійшла до книги і є реальна потреба у виданні другого тому. Між іншим, це був би гарний дарунок наймолодшій в Україні області, яка 2004 року відзначить свій піввіковий ювілей.
Після презентації книги відбулося вшанування переможців заключного етапу творчого конкурсу серед учнів загальноосвітніх шкіл Черкащини «Богданова криниця», організованого Фондом інтелектуальної співпраці «Україна — ХХI століття» спільно з управлінням освіти і науки Черкаської облдержадміністрації. Конкурс проводився на Черкащині впродовж грудня 2001 року — квітня 2002 року у рамках ініційованого Фондом Всеукраїнського огляду-конкурсу на кращий літературний твір «Вірю в майбутнє твоє, Україно!».
39 учнів — переможці конкурсу — були нагороджені грамотами управління освіти та Фонду, а також призами та подарунками. Згідно з умовами конкурсу, грамотами та заохочувальними преміями у розмірі 100 гривень нагороджено також 37 учителів — наставників переможців. Як сказав «Дню» начальник Черкаського обласного управління освіти та науки Тимофій Десятов, у конкурсі (номінації проза, поезія, краєзнавство, журналістика, малюнок, декоративно-прикладне мистецтво) взяли участь більше двох тис. учнів.
Що дав цей конкурс? Чи можливо реалізувати сьогодні себе молодій людині, яка щойно робить перші кроки в самостійне життя? Яка роль у цьому процесі Фонду інтелектуальної співпраці? На ці та інші запитання ми попросили розповісти в міні-інтерв’ю переможців конкурсу «Богданова криниця» та їхніх наставників-учителів.
Марина БІЛЕЦЬКА, учениця школи №1 міста Золотоноші зі своєю наставницею Іриною Колос:
— Я написала оповідання «Вікно», де розповідається про стосунки старшого та молодшого поколінь. Дві родини мешкають в одній хаті, але їх розділяє стіна. Молодим життя старенької бабусі ніби-то нецікаве. Але спілкуючись із нею все частіше, вони приходять до висновку, що і в неї була молодість, цікава біографія, свої радості й печалі. Більше того, молодше покоління в якусь мить розуміє, що думки, досвід, мудрість, життєві «рецепти» старенької можуть бути корисними і для них. Зрештою, стіна, як фізична так і духовна, зникає. Замість неї з’являється чисте вікно…
Богдан ГНАТЮК, випускник школи №1 міста Лисянки:
— Я критична людина. Тож до цієї акції підходжу теж критично. Знаю, що для Фонду інтелектуальної співпраці організація подібних конкурсів — доволі морочлива справа. Звісно, легше працювати з уже сформованими людьми — вченими, істориками, журналістами, «проштовхувати» їхні ідеї, проекти, ініціативи. Але ж і молодими хтось мусить опікуватися. Наша держава ще молода. У неї просто не вистачає рук. Ось Фонд і взявся за цю важку і маловдячну справу. Хочу від імені всіх переможців та учасників конкурсу подякувати своєму тезці Богдану Губському, який виводить «на орбіту» нас, молодих людей із провінції. Чим ми можемо віддячити Фонду? Думаю, своїм навчанням. Наприклад, я претендую (і не приховую цього) на золоту медаль за середню освіту. Знаю, що більшість учасників свята теж відмінники навчання. Це є реальним нашим внеском в інтелект нації.
Людмила СОКУР, вчителька історії гімназії міста Канева, наставниця переможниці конкурсу в номінації «Краєзнавство» Ганни Поліщук:
— Це справді творчий конкурс. Творчий не тільки для дітей, а й для нас, учителів. Дехто з моїх колег докоряє мені через те, що я постійно вчуся. Але це справді так. На свої 25 років я маю вже три дипломи: хормейстера (закінчила Канівське училище культури), історика-культуролога (Національний університет культури та мистецтв) та вчителя історії (Переяслав-Хмельницький педагогічний інститут). Упевнена, без бажання вчитися, пізнавати світ, відкривати для себе нові істини, ділитися ними з людьми я не змогла б підготувати Ганну до конкурсу, а вона не ввійшла б до числа переможців.
