З організаційного боку конференція була влаштована цілком задовільно: до перерви було заслухано чотири півгодинні доповіді, було відведено достатньо часу на запитання і відповіді, крім доповіді Богдана Гаврилишина «Образ майбутньої України», оскільки її автор одразу після своєї доповіді від’їхав. У другій половині дня відбулося обговорення всіх доповідей, при цьому головуючий Ігор Харченко намагався надати слово кожному охочому, внаслідок чого присутні могли висловити доволі широкий спектр думок, пов’язаних з темою. Я був третім доповідачем, моя тема стосувалася ролі культури і була дотична до питань, розглянутих в моїй книзі «Синергетична концепція культури» (2009). Однак я не міг не зреагувати на деякі твердження попереднього доповідача, Богдана Гаврилишина, які вважаю неправильними. В цьому дописі хочу спинитися на них докладніше.
Перша теза, яка викликає заперечення, — про певний порядок, немов би притаманний сталінському режиму: наявність конституції та гарантій прав особи, наприклад, пенсійного забезпечення. У зв’язку з цим я подав такі дані.
1. Упродовж правління Сталіна більше половини11 населення СРСР було на становищі колгоспних кріпаків, вони були обмежені в пересування: їхні паспорти було або взагалі відсутні, або зберігалися у сейфах голів колгоспів, а плата за трудодень була, як правило, символічною (грами зерна); присадибні ділянки були обкладені тяжкими податками. Голодомори 1932—1933 рр., 1947—1948 рр. забрали близько 10 млн. осіб (див. «Чорну книгу комунізму»).
2. Станом на 1953 р. (рік смерті Сталіна) у СРСР налічувалося 2 млн. 527 тис. в’язнів ГУЛАГу. Всього ж за час його правління в СРСР режимом, за приблизними, явно неповними оцінками, було вбито 20 млн. осіб. Решта населення поділялася на членів партії, які користувалися певними пільгами (наприклад, друга зарплата в конвертах), та на тих із них, котрі належали до партійно-радянської еліти, що отримували доступ до закритих розподільників, де були такі товари і продукти, самі назви яких безпартійні вже забули. Зауважимо, кількість членів партії становила близько 18 млн. осіб. Щоб дати уявлення про пільги для партійних, наведу приклад. Одного разу мені довелося відвідати у складі делегації, де я був єдиним безпартійним, закриту їдальню. За обід ми сплатили по 33 копійки. Наступного дня я з’їв у звичайній їдальні приблизно такий самий обід, але вже за 3 рублі 30 копійок. Отака була соціальна справедливість за Сталіна та і пізніше у СРСР. Втім, у повному обсязі привілеї діставалися навіть не всім комуністам.
Збудована Сталіним система дуже тяжко надавалася до «лікування», хоч Маленков одразу по смерті Сталіна значно полегшив оподаткування колгоспників, а Хрущов робив судомні зусилля щодо вирощування кукурудзи. Цікавий факт було оприлюднено в 1970-х роках у Харкові на виставці досягнень американського фермерства (через що її довелося швиденько закрити). Виявилося, що американський фермер годує, крім себе, ще 75 осіб, а радянський колгоспник, крім себе, — ще 3 особи. Таким чином, плодами сталінського «порядку» користався невеличкий прошарок партійної меншості. Решта населення або нищилася, або була позбавлена елементарних засобів до існування.
За пізнього Брежнєва знайомий комуніст довірчо сказав мені: «Скоро СРСР розвалиться». — «Чому?» — «Тому що вже почалися перебої у спецрозподільниках».
Мені важко уявити, що ці факти не стали відомими п. Гаврилишину. Викликає подив також його твердження про надзвичайні досягнення так званого шведського соціалізму. Вони справді вражаючі, але причини їх цілком зрозумілі. Поширене пояснення основане на елементарній плутанині понять «соціалістичний» і «соціальний».
Соціалізм як економічна формація оснований на знищенні приватної власності на засоби виробництва. Його безуспішно намагалися побудувати у СРСР, при цьому жорстоко експропріювали та знищували колишніх власників. Що ж до економіки Швеції, то вона ґрунтується на праві приватної власності на засоби виробництва. Особливістю Швеції є глибоко продумана і послідовно реалізована система соціальних гарантій для всього населення. Ця система була створена завдяки зусиллям соціал-демократії європейського зразка, яких керівники СРСР люто ненавиділи як ренегатів. Усе це добре відомо, а відповідну інформацію щодо Швеції нині можна отримати за лічені хвилини з Інтернету.
Тому я жартома навів би таке речення: всім відомо, що є соціальні комахи, але, слава Богу, нема соціалістичних комах.
У концепції доповідача Бебешка вважаю непродуманою тезу про те, що ідеалом суспільства є нічим не обмежене право кожного індивіда на реалізацію всіх своїх бажань. Але азбучна істина полягає в тому, що таке право має бути обмежене, якщо дії індивіда чинять шкоду іншим. Із цього й виникає нетривіальна проблема правового регулювання поведінки членів будь-якого людського суспільства. Сама ж проблема побудови України як держави, де втілений принцип верховенства права, є особливо гострою за нинішніх умов. Без її практичної реалізації будь-які «цивілізаційні» проекти будуть приречені на провал.
Такі мої критичні зауваження щодо деяких думок, висловлених на вищеназваній конференції. Сам же факт вільного обговорення актуальних проблем українського державотворення є явищем позитивним, а ініціатива п. І. Харченказаслуговує на підтримку.
1 Навіть у рік смерті Сталіна (1953) кількість сільського населення становила 107,50 млн осіб проти 81,14 млн міського. Їхні кількості зрівнялися 1961 р. Отже, більшість населення було позбавлено елементарних свобод.
Анатолій СВІДЗИНСЬКИЙ, громадський діяч, культуролог, професор Волинського національного університету імені Лесі Українки, доктор фізико-математичних наук, заслужений працівник науки і техніки України
