Виявляється, у більшості був. Принаймні міг бути...
Сьогодні, розказує завідувач медико-генетичного відділення
української дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит», кандидат медичних
наук, Віра Галаган, в Україні є сім центрів медико-генетичного консультування.
До київського відділення, як до центрального, їдуть з усієї України. Тут
вагітній жінці після обстеження можуть сказати, чи здорову дитину вона
народить. Бо ж існує біля п'яти тисяч природжених і спадкових синдромів.
І сучасна наука може діагностувати більшість із них на стадії перших місяців
вагітності. Діагностувати і поставити жінку перед свідомим вибором: народжувати
інваліда, любити його і піклуватися про нього все своє життя чи перервати
вагітність.
Торiк в «Охматдиті» 46 жінок почули діагноз: «численні
вади розвитку плоду». Після переривання вагітності у кожному з випадків
було проведено аналіз. Усі діагнози підтвердилися...
За рубежем подібні обстеження проходять усі вагітні жінки.
В Україні ж говорити про загальну діагностику не доводиться. Ні, висококласних
фахівців ми маємо, маємо й серйозну наукову базу. Нема реактивів. Це означає,
що фахівці не можуть обстежити навіть жінок із «групи ризику»: тих, що
народжують у солідному віці, мають генетичні патології серед родичів, уже
народжували хворих дітей...
До кабінету завідувача відділення заглянула вже немолода
вагітна жінка.
— Це одна з наших пацієнток, — розказала Віра Олексіївна.
— Їй 41 рік, її чоловікові — 46. Вона виношує другу дитину. На цей раз
імовірність того, що у плоду будуть відхилення в розвитку, дуже велика.
Без аналізів не обійтися. Їй пощастило, сьогодні ми ще зможемо їх провести.
Проте реактивів, за моїми підрахунками, лишилося десь днів на два. Що ми
робитимемо потім — не уявляю. Дитинку ж не попросиш почекати до кращих
часів!
Силами та коштами співробітників було створено унікальний
альбом зі знімками дітей, що мають природжені вади. Біля кожного такого
знімка написано діагноз. Я переглянула знімки... Жахливо: діти з розсіченим
піднебінням — заячою губою, з викривленими, мовби скрученими чиєюсь страшною
фантазією у химерний вузол, кістками ніг, із синіми, величиною з власну
голову, пухлинами на обличчі, із жалібними, не розуміючими поглядами. Ось
із цим альбомом, та ще з книжкою під пахвою, а не з портативним комп'ютером,
виїжджає фахівець до пологового будинку, з якого повідомили про народження
дитини з патологіями. «Комп'ютери у наших фахівців у голові», — сумно жартує
Віра Олексіївна...
Замислімось, чому такому важливому для кожної держави питанню,
як народження здорового, повноцінного потомства — майбутнього нації, у
нас приділяється так мало уваги? Бо наша держава бідна? Але ж тратяться
величезні гроші на всілякі шоу, проведення спортивних змагань і на салюти,
і на численні пам'ятники. Щоб пам'ятали? А кому потрібна ця пам'ять про
минуле, якщо про майбутнє ми потурбуватися не в змозі? Та й хто, власне,
буде це пам'ятати?
Торiк у Києві народилося біля 17 тисяч дітей. Щоб обстежити
кожну (а не тільки з «груп ризику») вагітну жінку, знадобилося б 500 тис.
грн. (у середньому 25 гривень на реактиви для одного аналізу) — не так
багато для масштабів столиці України. Однак цього не було зроблено. Як
наслідок, у 1998-му у місті з'явилося на світ 14 дітей із хворобою Дауна.
Причому як у молодих матерів, так і у жінок старшого віку. Ще 14 з кожної
тисячі новонароджених померли на першому році від вад розвитку, несумісних
з життям. Деяким дітям, що мали фізичні відхилення, зробили хірургічну
корекцію, і вони будуть повноцінними членами суспільства. Інші, з вадами
розумового розвитку, як би їх не любили батьки, стають моральним і матеріальним
тягарем для родини. Держава ж, у свою чергу, зобов'язана витрачати солідні
(особливо порівняно з ціною реактивів для аналізів) кошти на лікування
та соціальний захист інваліда.
