У «Пошті «Дня» (№217 від 25.11.2000) в порядку дискусії був опублікований лист доктора філософії Олександра Воїна «Чи можна вирішувати колективні конфлікти з точки зору «прав людини»?». Одночасно ми запропонували читачам висловити свою думку з цієї проблеми і відповісти на наступні запитання:
Що особисто ви вкладаєте в поняття «права людини», які з цих прав вам уявляються найважливішими?
Чи вважаєте ви допустимими подвійні стандарти в цій сфері, коли одна нація або етнічна група бореться за свої права, одночасно обмежуючи або порушуючи права іншої нації?
Чи досконала сучасна практика захисту прав людини?
Сьогодні ми публікуємо одну з перших відповідей — лист нашої постійної читачки з Маріуполя Галини Александрової.
Поняття «права людини» означає для мене все те, що дається людині Богом від народження і необхідне для вільного, рівноправного та різнобічного розвитку. Ці права відкривають можливості для становлення та утвердження особистості, реалізації її інтелектуального і духовного потенціалу, таланту і здібностей. Права людини — це надбання кожного (незалежно від національності, соціального становища, посади тощо) як найважливіша загальнолюдська цінність і як спосіб буття та мета життя.
Давньогрецькому філософові Протагору належить мудрий вислів про те, що «людина є мірилом усіх речей». До такого висновку мислитель прийшов, вивчаючи досвід історії людства, який довів, що гідність людини грубо зневажається. Ідея рівності всіх людей від народження, які мають однакові природою дані «природні права», належить філософам-софістам Давньої Греції і залишається основоположною і в сучасному міжнародному праві. У кінці ХХ століття міжнародне співтовариство виробило принцип «людського виміру» — своєрідний орієнтир у стосунках людини з іншими людьми, із суспільством і державою, з інтересами колективу або спільноти.
Основою основ у системі прав людини, мені видається, є поняття «людська гідність ». Воно включає в себе визнання абсолютної цінності людини як індивідуальності, зі своїми неповторними почуттями та думками, — гармонію природжених прав людини на свободу і рівність.
Рівність людей без свободи — це зрівнювання безособистостей, що не мають права на людську гідність . Подібне можливе за умови цілковитого домінування держави над людиною і характерне для тоталітарних режимів. Цілковита, ніким і нічим не обмежена свобода одних індивідуумів ущемлює права і свободи інших людей, виключаючи рівність, зневажаючи достоїнство. Свобода без рівності і визнання ролі держави призводить до анархії і хаосу. Свобода неправових дій вождів, наділених безмежною владою, які втілюють у своїй персоні державу, спричинила жахливе свавілля. Деспотія Гітлера призвела до Другої світової війни, в ході якої виявилося найбільшою мірою негуманне ставлення людини до людини за всю історію. Це вказало людству на життєву необхідність дотримання прав людини, без чого неможливі мир, справедливість, гідний розвиток особистості.
Права людини перестали бути внутрішньою справою кожної держави. Принципом міжнародного співтовариства став пріоритет міжнародного права. У правовій державі гідність людини не зневажається насильством, убогістю, приниженням, не ущемлюється жорсткою опікою влади. Навпаки, гідність особистості визначає характер стосунків людини і влади, за якого людина і держава — рівноправні партнери, які беруть участь у контролі за діяльністю структур влади в рамках закону.
У стосунках особистості і суспільства проявляється невичерпна рушійна сила людської гідності в розвитку прогресивних суспільних процесів. Прагнення до гідного життя первинно властиве людині і впливає не тільки на духовні, етичні та соціально-культурні сфери суспільного розвитку, але й на рівень економіки. Високорозвинуте почуття гідності особистості багато в чому визначає стандарти споживання та умови життя людей. Чи не звідси «маємо те, що маємо» або «кожний народ має уряд, якого він гідний»? Тільки відстоюючи свої інтереси, особистість сприяє поліпшенню соціальних, економічних, політичних умов життя суспільства. Це спричиняє визнання суспільством унікальності та цінності кожної людини окремо та успішний розвиток громадянського суспільства загалом. Виявляючи громадянську активність, людина приходить до розуміння своєї значущості, необхідності іншим людям і суспільству. З усвідомленням свого впливу на ті чи інші суспільні процеси, на інших людей в особистості зміцнюється почуття відповідальності перед суспільством та навколишніми.
Право на повагу її гідності належить кожній людині, але в той же час кожен має поважати гідність іншого, незалежно від того, як певну людину оцінюють навколишні. В іншому випадку право обертається безправ’ям. Виступаючи недавно в парламенті, Уповноважений ВР України із прав людини Н. Карпачова навела факти численних порушень прав людини і закликала утверджувати в країні принцип верховенства закону. Тим часом багато політиків оцінюють свою честь і гідність в значному грошовому еквіваленті, коли їхній політиці дається «неправильна» оцінка в пресі. Те, що при цьому порушуються права журналістів і читачів, чомусь мало хвилює законодавців. Однак такі дії окремих представників влади посилюють атмосферу правового нігілізму в суспільстві.
У всі часи люди з різною активністю відстоювали свої права. Цей рух триває і сьогодні, але він постійно стикається з перешкодами, адже права людини в нашому недавньому минулому не були пріоритетними — «мірилом всіх речей» була держава. Перефразовуючи афоризм, можна сказати: «Рух за права людини — це життя». А значить, не можна зупинятися.
