Учора, 16 листопада, в усьому світі відзначали Міжнародний день толерантності. Один із її проявів — позитивне ставлення до представників національних меншин. В Україні це питання надзвичайно актуальне, оскільки правозахисні організації все частіше фіксують порушення прав щодо представників інших націй. Так, за даними Міністерства внутрішніх справ, протягом п’яти останніх років кількість злочинів щодо представників іноземних держав збільшилася вдвічі: з 600 випадків до понад тисячі. Як повідомляв раніше Інститут соціології НАН України, понад 60% українців оцінюють етнічну ситуацію в державі як напружену і навіть конфліктну. Щоб з’ясувати, як ставляться українські діти до своїх ровесників інших національностей, Фонд «Відкрита політика» за підтримки Посольства Швейцарії в Україні уперше провів соціологічне дослідження «Дотримання прав дітей національних меншин в Україні: проблеми та перспективи». Детальніше про його результати «Дню» розповіла кандидат історичних наук, експерт Фонду «Відкрита політика» Алла ЗІНЧЕНКО.
— Алло Григорівно, з якою метою проводилося дослідження і які його основні висновки?
— У ході пілотного дослідження ми опитали 300 учнів у школах Києва, щоби виявити випадки порушення прав дітей. Опитали 150 дітей української національності і таку саму кількість — росіян, білорусів, грузинів, в’єтнамців, азербайджанців та представників інших національностей. Також було проведено інтерв’ю з експертами: вчителями, психологами, представниками громадських організацій. Наразі основною проблемою для дітей є те, що найчастіше з дискримінацією вони стикаються на вулиці та у школі. Часто вони чують негативні висловлювання у зв’язку з їхньою національністю від однолітків, які не є їхніми друзями, від невідомих дорослих людей, іноді від учителів. Також ми з’ясували рівень їхньої інтеграції в українське суспільство. За результатами опитування, 65% дітей нацменшин сприймають Україну як свою батьківщину. Вони розмовляють переважно українською чи російською мовою, тобто відбувається мовна інтеграція. Також понад 60% дітей близька культура, звичаї та традиції України. У експертів ми поцікавилися, як дотримуються права дітей національних меншин. Найбільший бал (пропонувалося оцінити за десятибальною шкалою) отримали права на користування своєю культурою: сповідувати та використовувати її обряди, користуватися рідною мовою, а також право проживати з батьками, право на освіту та на безкоштовне навчання. По п’ять-шість балів фахівці поставили правам на захист від форм насильства та зловживань, на особливу турботу у зв’язку з особливими потребами та користування благами соціального забезпечення. Коли ми запитували експертів, які чинники впливають на дотримання цих прав, усі говорили, що найголовніший із них — статус і становище батьків. Якщо батьки є громадянами України, то всі діти отримують такі ж права. Якщо це біженці, шукачі притулку, то все залежить від матеріального становища батьків, рівня їхньої обізнаності з цими правами, механізмами їхньої реалізації, як, наприклад, користуватися благами соціального забезпечення. Великий вплив має наше законодавство про права дітей. У нас існують із цього приводу прекрасні закони, але практично реалізується лише частина з них. У середньому експерти оцінили рівень дотримання прав у 7,5 балу.
— Але в цілому можна говорити про толерантне ставлення до дітей нацменшин від їхніх українських ровесників?
— У принципі так, бо серед однолітків та друзів прикрих випадків не трапляється. Але це ще потребує ѓрунтовного дослідження. Нас зацікавило саме ставлення дітей, а не дорослих, бо глобальні процеси ведуть до того, що кордони України будуть відкриватися, йтимуть великі міграційні потоки з держави в державу. Наша країна не стоятиме осторонь і не закриватиме свої кордони, тому українським дітям слід бути готовим до того, що все більше людей інших національностей житиме поруч із ними. Судячи з опитування, можна стверджувати, що дітям легше порозумітися між собою, ніж дорослим. Ми поцікавилися: як ви сприймаєте людей іншого кольору шкіри, віри тощо. Більшість дітей (69%) відповідали, що такі люди можуть бути друзями, сприймаються позитивно, менше ніж 1% говорили про підозріливе ставлення. Тобто позиція дітей більш толерантна, ніж дорослих. Діти більш відкриті. Також ми запитали, чи є у дітей друзі іншої національності: 85% дітей української національності і 90% дітей нацменшин дали ствердні відповіді. На запитання, наскільки для вас важлива національність ваших товаришів, 85% українських дітей і 70% дітей інших націй відповіли, що не важлива. Тобто діти не приділяють такої уваги національності, для них набагато важливіше спілкування, дружба тощо.
— Щоб зберегти таке толерантне ставлення дітей і поширити його на все населення, що слід змінити на державному рівні чи в ментальності самих українців?
— У свідомості наших громадян слід формувати більш толерантну поведінку, тут має бути й інша підготовка вчителів, зокрема введення нових курсів, а також підвищення кваліфікації. Потрібне впровадження моделей толерантної поведінки шляхом формування освітніх акцій серед дітей і батьків української національності та меншин. Ці акції мають показувати досягнення та традиції культури інших народів. Також потрібно змінювати діяльність громадських організацій в реалізації соціальних інтеграційних програм для біженців та шукачів притулку, бо проблема їхньої інтеграції в наше суспільство пов’язана з незнанням мови, законів, прав. Також потрібно змінювати частину законодавства, зокрема спростити процедуру отримання статусу біженця, бо його відсутність обмежує доступ до прав соціального забезпечення, що існують в Україні. На основі опитування ми розробимо рекомендації для загальнонаціонального опитування, яке буде більш репрезентативним і дасть змогу говорити про ѓрунтовніші висновки.
