Основний пріоритет Року національного усиновлення, що нині триває в Україні, — знайти дітям-сиротам нові родини, а дитбудинки замінити на нові форми сімейного виховання, зокрема, будинки сімейного типу. Але для таких змін одного року замало. Тому багатьом вихованцям сиротинців не залишається нічого іншого, як змиритися зі своєю долею і чекати на щасливий випадок.
Саме це роблять і в Балабанській школі-інтернаті для дітей з вадами розумового розвитку (Черкаська область). Але складність у тому, що разом із дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківської опіки, у закладі виховуються розумово відсталі. Чи знайдуться батьки і для них, дирекція закладу не дає гарантії, адже їхні вихованці потребують особливого виховання та особливого ставлення. А після закінчення школи перед дітьми з діагнозом «розумова відсталість» постає ще одна проблема — де знайти роботу? Аби допомогти їм влаштуватися у житті, у школі збільшили кількість уроків трудового навчання: з 4 на 26 годин на тиждень.
ЗНАЙТИ РОБОТУ ЗАВАЖАЄ ДІАГНОЗ
Найголовніша проблема у Балабанській школі для дітей з розумовою відсталістю — працевлаштуватися після закінчення школи.
«На жаль, розумово відстала дитина багато досягнути не зможе, але завдяки нашій школі діти здобувають трудові навички, пристосовуються до життя так, як це їм дозволяють їхні фізичні та психологічні дані, — зазначає заступник директора школи Надія Сопік. — У інтернаті їх навчають навіть говорити, адже багато дітей до нас приходить із дуже низьким рівнем спілкування і бідним словниковим запасом. Цих дітей відразу помітно, особливо в ранньому віці й... по очах».
Протягом трьох років після закінчення школи-інтернату долею вихованців опікуються їхні педагоги: збирають такі собі катамнези — історію дитини після школи. «І взагалі подальша доля дітей — це дуже болюче питання, тому що саме ми маємо їх працевлаштувати або знайти місце навчання, а це не просто складно, а й відповідально», — продовжила пані Сопік.
Щоб допомогти вихованцям знайти роботу хоча б у себе вдома, тобто у селі, найбільше навантаження в плані освіти робиться на предмет трудового навчання. За навчальним планом, десятикласники вивчають цей курс 26 годин на тиждень (у звичайних школах всього дві-чотири години). На уроках дітей вчать шити, столярувати, прибирати за собою тощо. «У нас є свої парники, теплиці, зараз завезли коней, корів, свиней. Тобто є всі умови для того, щоб здобути навички роботи у сільськогосподарській сфері, — розповів директор з виховної роботи пан Кобилянський. — А ще діти люблять проводити час з тваринами, бачити їх не на картинках, а вживу. Це теж своєрідна адаптація до життя...»
Вихованці школи дуже сором’язливі. Так, під час розмови із керівниками закладу в кімнату ввійшли два хлопчики: Діма і Міша. Лякливо зазирнули в кабінет та неохоче зайшли. Вони розповіли, що люблять читати книжки, особливо Біблію, грати у футбол, а також проводити час на природі. «Особисто мені тут подобається, — сказав Міша, — до нас тут добре ставляться. А ще мені подобається спілкуватися з дітьми...»
В ІНТЕРНАТ — НА НАВЧАННЯ, НА КАНІКУЛИ — ДОДОМУ
Балабанська школа-інтернат знаходиться у колишньому приміщенні райкому, а заснована вона ще 1962 року. Тож будинок давно потребує капітального ремонту. До речі, нині тут саме цим і займаються: перекривають дах, роблять косметичний ремонт у кімнатах. Адже 1 вересня до школи-інтернату повернуться вихованці — на навчання. Як пояснив Григорій Кобилянський, частина дітей перебуває у школі тільки протягом навчального року, а влітку їх забирають на канікули родичі. Тож з 1 вересня незвичайна школа знову оживе: наповниться дитячим сміхом, пустощами і шкільними уроками.
Заходимо в стареньке пострадянське приміщення — робочий кабінет директора з виховної роботи Григорія Кобилянського. Біля столу — прапор України. На стіні — портрет нашого Кобзаря. Але найбільше привертає увагу вишивка, вставлена в рамку.
«Це імена наших випускників, які вихованки нашої школи вишили на тканині на згадку» — пояснює заступник директора Надія Сопік. — У нашій школі навчаються діти з діагнозом «розумова відсталість» або «олігофренія», тому уроки трудового навчання відчиняють перед ними двері у світ дорослих. До речі, спеціалістів для таких закладів, як наша школа, готують на спеціальному факультеті у Київському педагогічному університеті ім. Драгоманова. У декого виникає запитання: чи не ліпше виховувати таких дітей у сім’ї, а не у нас? Та безперечно, займатися такими дітьми мають спеціалісти. В інтернаті їм комфортніше, головне — їх ніхто не принижує».
Балабанська школа фінансується з обласного бюджету, проте керівництво не скаржиться. «Фінансується школа доволі непогано, особливо в останні роки. Отриманих грошей якраз вистачає на харчування дітей та їхнє утримання, — розповідає Надія Сопік. — Радує, що влада не обділяє увагою цей важливий заклад. На 2008 рік на нашу школу з бюджету виділено 5 мільйонів гривень. На кожну дитину припадає десь 24 гривні на день».
А нещодавно у школи з’явився меценат — компанія Philips, яка в рамках програми «Стійкий розвиток» встановила у школі спеціальні енергозберігаючі електролампи. Вони діють набагато довше, ніж звичайні (вісім років), а також не шкодять зору. Можна вважати, що цій школі пощастило і вона отримала можливість мати «світлі враження» від першого вересня.
А наостанок «Дню» запропонували приїхати до школи усередині навчального року, щоб переконатися, чи справді допомагає розумово-відсталим дітям трудотерапія.
