Чим, крім хвої, має пахнути в квартирі на Новий рік? Звісно ж, мандаринами. Причому виростити їх можна в кімнатних умовах. Посаджена в землю мандаринова кісточка через кілька років перетвориться на мандаринове дерево. Щоправда, цитрусові, вирощені з кісточки, починають плодоносити через 20—30 років. Для нетерплячих існує інший метод — купити насіння в спеціалізованому магазині. У такому випадку помаранчевий символ зимових свят дасть приплід уже в перше десятиріччя. І навіть не зажадає особливого догляду. Щодня його треба обприскувати, раз на тиждень поливати й іноді підгодовувати.
Плоди мандарина мають безліч застосувань. У їжу — часточками, як інгредієнт салатів або добавка до м’яса. М’якоть плодів містить 7,6 — 8,3% цукру, 0,7 — 1,1% кислот, 35 мг/100 мг вітаміну С. Основний глікозит мандарина — танжеритин. Мандаринова та танжеринова олії не мають фототоксичного ефекту й без обмежень використовуються в парфумерії та косметиці, у великих кількостях — у харчових ароматичних есенціях. У косметиці використовуються в тонізуючих засобах. При вичавлюванні шкірки його плодів можна отримати олію з характерним запахом: свіжим, променистим і злегка солодким. Запах мандарина особливо добре проявляється як «головна нота» свіжих або квіткових парфумів, а також легких «eau de toilette». Настій із шкірки плодів здавна використовували при лікуванні легеневих захворювань. Із мандаринового дерева також роблять мед, який майже не кристалізується та чудово зберігається.
Зазвичай усі тонкошкірі оранжево-червоні цитруси розміром менші за апельсин називають мандаринами. І помиляються. Мандарин — це безліч різновидів, відмінних один від одного і за смаком, і за зовнішнім виглядом. Танжело, наприклад, отриманий при схрещуванні мандарина та грейпфрута, нагадує за смаком апельсин. Тангори (мандарини, схрещені з апельсинами) та мандарин Сатсума не мають кісточок і солодкі як мед. А ось справжній китайський мандарин (Гуандун) відрізняється вельми кислим, «гордовитим», смаком.
Для консервування хороші цитрандарини (гібрид мандарина та лимона), каламондини (мандарин плюс кумкват), ічандарини (поєднання ічанга з мандарином Сатсума). Знати, що «не всі мандарини — мандарини» треба хоча б тому, що на ринку нині безліч імпортних плодів, смак яких не завжди виправдовує наші очікування. У деяких країнах назви «мандарин» і «танжерин» є синонімами. Проте мандаринами слід називати жовтоплідні сорти, а танжеринами — інтенсивно оранжеві.
Батьківщина мандарина — Південно-Східна Азія. Так, в одному з китайських рукописів, що датується 1178 роком, описані 27 кращих сортів апельсинів і мандаринів. До речі, цю рослину назвали саме так в Китаї, бо плоди її були доступні лише багатим мандаринам. Більшість видів мандарина доставили в Європу лише в XVI—XVII століттях. Існує версія, що в Італію перше мандаринове дерево завіз у 1840 році неаполітанець Мішель Тенор. Як і апельсини, мандарини одразу припали до смаку європейцям. Спочатку їх вирощували лише в оранжереях, а потім на півдні Франції та в Італії, а пізніше й в інших країнах Європи.
Традиція прикрашати різдвяний стіл фруктами прийшла до нас із давніх часів. Наприклад, один із стародавніх способів прикрашування святкового інтер’єра, що прийшов від скандинавських народів, — апельсини, декоровані гвоздикою. Насіння гвоздики встромляли в апельсини на всій поверхні та клали під ялинку або на стіл. Запахи засвічених свічок, хвої, гвоздики й апельсинів змішувалися та створювали в оселі святкову атмосферу.
