Цю фразу з відомої інтермедії у виконанні незабутнього Аркадія Райкіна часто згадуєш, коли стикаєшся з нашим ненав’язливим сервісом у житлово- комунальній сфері. Більш як рік тому в кабiнетах влади Києва було прийнято рішення, що за постачання гарячої води й тепла в помешкання киян відповідатимуть не одна, а дві служби із чітко визначеними у просторі межами відповідальності. За теплотрасу від котельні до бойлера та за сам бойлер — аварійні служби тепломережі, а за комунікації всередині будинку — жек. До чого це призвело, поясню на прикладі свого будинку.
Одного далеко не чудового дня (а таких у році досить багато) з «гарячого» крана починає литися холодна вода. Дзвоню диспетчеру. Через декілька годин у квартирі з’являються робітники аварійної служби тепломережі й, пересвідчившись, що гарячої води дійсно немає, заявляють, що в бойлері все нормально: теплоносій подається й температура води на вході в будинок — 50 градусів. На запитання, чому ж ці 50 градусів не доходять до моєї квартири, кажуть, що «за будинок» вони не відповідають — це проблема жека. З чим і їдуть геть. Жеківський сантехник, який прийшов наступного дня, стверджує, що всередині будинку в нього все гаразд, тому претензії треба адресувати «аварійникам». Коло замкнулося: «до гудзиків претензій немає», гарячої води — теж.
То може, посадові особи Київської міської держадміністрації, які відповідають за комунальні служби, зрозуміють усю абсурдність нинішньої ситуації й докорінно змінять її?
