Вряди-годи у приймальні міського голови Львова Василя Куйбіди з’являється літній чоловік у козацьких шароварах, вишиваній сорочці, з шаблею. Займає чергу на прийом і чекає, розпитуючи міщан про те, про се. Відтак рішуче переступає поріг кабінету і доволі суворо висловлює своє бачення проблем міста і ролі «пана голови». Пояснення чи заперечення не приймаються, зрештою Василь Степанович і не намагається зробити це. Адже громадські інтереси відстоює невгамовний і всюдисущий (дарма що інвалід без ноги) чоловік — «народний політик» Степан Куйбіда, батько.
Напевне в глибині душі він пишається тим, що син політв’язня не зганьбив святі батьківські ідеали, що під час повторного обрання на посаду голови за нього проголосувало 75 відсотків виборців. Але ж влада псує багатьох людей, отож треба пантрувати, аби син не підхопив політичного «вірусу». Профілактичне промивання мізків не зашкодить. А надто — перед візитом Святійшого Отця — Папи Іоанна Павла II, який вперше приїде в Україну. Перед таким гостем уся громада триматиме іспит...
— Пане Куйбіда, до нашого міста прибуде не просто глава церкви і держави Ватикан, а ще — великий гуманіст світового рівня. Можливо, він допоможе нам вирватися із тенет суєтності і блуду, у яких перебує нині суспільство через події останніх місяців. Ці події потребують оперативного реагування усіх гілок влади, усіх громадянських інституцій, бо „найвищі посадові особи не можуть перебувати тривалий час під підозрою у причетності до важких злочинів. Це деморалізує суспільство. Подібні факти у найкоротший термін повинні бути спростовані або підтверджені», — йдеться у зверненні Львівської міської ради до Президента України та до Верховної Ради України. Як позначилися політичні процеси, що відбуваються вгорі, на діяльність влади внизу?
— Тричі на місяць мені подають результати опитування мешканців міста з проблем, які домінують. Я хочу мати прямий, неупереджений зв’язок із громадою і знати про наслідки виконання рішень міського голови. Відколи розпочалися скандали, соціально-психологічний клімат у місті негативний. Люди починають не сприймати владу в цілому. Мусимо очищати державний механізм зсередини. І укріплювати довіру до органів управління. Не стільки економічні негаразди, як деморалізація суспільства відвертає нас від належного законодавчого забезпечення функціонування різних гілок влади. Добре, якщо „перемелювання кісток» винесе нас на якийсь вищий щабель і ми отримаємо нові знання. А якщо це затягне нас вниз? Має бути діалог з опозицією — швидкий і ефективний.
— Чи ведете ви такий діалог на місцевому рівні? Скажімо, депутатська фракція „Нове місто» раз у раз заявляє про те, що потрібне нове мислення, нові підходи до розвитку міста. Схоже, вам дихають у потилицю...
— Я радію, що в міській раді зібралися люди, які мислять самостійно, висловлюють свою думку. Це дає можливість представницькому органові робити якісні ухвали. Та запитаймо себе: що є опозиція, а що — маніфестація, щоб і тебе помітили? Опозиція мала б впливати на події, формувати свою політику. Якщо поглянути з такої точки зору, — я не бачу опозиції. А щодо проектів розвитку міста, — я прочитав їх кілька десятків, у розробці багатьох сам брав участь, працюючи в конструкторському бюро політехнічного інституту. У 1994 — 95 роках, одразу після виборів, ми розробили стратегічний план розвитку міста до 2020-го року. Документ був затверджений Кабінетом Міністрів. Зрозуміло, час іде і треба звіряти, чи не змінилися пріоритети, чи не потрібні зміни в програмі. Мене тішить те, що дедалі більше людей звертає свої погляди до міських проблем. Програма розроблялася не в кабінетній тиші, я вважав, що до неї слід залучити якомога більше науковців, спеціалістів. І якщо виникне нова група, сумнівно, що вона діятиме поза межами кола, яке вже працювало, і перекреслить його зусилля.
— Минуло п’ять років від початку реалізації програми, уже можна підсумувати те, що зроблено. Львів’яни мають підстави виставити міському голові перші плюси — за оновлення центральної частини міста, за внесення її до списку історичної спадщини ЮНЕСКО...
— Коли ми 1994-го року пропонували концепцію розвитку міста, було багато критичних зауважень, які стосувалися передусім існування промислового комплексу. У концепції говорилося, що ми не маємо важелів впливу на підприємства, які не є нашою власністю. До того ж 67 відсотків їх зорієнтовані на ВПК. Це ж бо голий популізм — твердити, що ми самотужки відродимо такий комплекс. Немає ані важелів, ані правового середовища. Постало питання: чим же займатиметься міська влада? На той час інвестиції у Львів були мізерні. З 1986-87 років кількість грошей, які приходили в місто, почала зменшуватися з причин політичних. Львів розпочинав боротьбу за незалежність, а тому з усіх рівнів йому обрізали фінансові потоки, щоб „поставити на місце». Внаслідок того загострилися проблеми в місті, в тому числі із збереженням пам’яток архітектури. Будинки, які стояли кілька століть, почали тріщати і падати. Тому ми вирішили, що домінантою програми буде перетворення міста в культурний, науковий, туристичний центр. Після розпаду Союзу ми не змогли швидко під’єднатися до світової системи туризму. І свій внутрішній туризм ми теж занехаяли. Потрібно було розпочинати з нуля — створювати імідж Львова в Україні і за її межами. Для того треба було, щоб сюди приїхала леді Клінтон, щоб відбувся саміт, і врешті — щоб приїхав Папа Римський.
— Тепер ми знаємо, що ініціатива йшла знизу, від вас...
— І від нас у тому числі. Якби я сказав про ці задуми одразу, мене напевно назвали б...авантюристом. 1996-го я очолював українську делегацію на святкуванні в Римі 400-ліття Берестейської Унії. Тоді ж запросив Папу Римського відвідати наше місто. Чотири роки спливло, поки ця ідея стала близькою до реалізації. Потрібно було багато попрацювати у багатьох середовищах, обговорити цю ідею з багатьма політиками й управлінцями, громадськими організаціями. Цю ідею підтримав Президент України і прийняв відповідне рішення. А Президент ніколи не прийме рішення, якщо не буде витворена позитивна ситуація. Ми намагалися створити її в місті. Так само працювали свого часу над приїздом леді Клінтон, зверталися з проханням про саміт. Я вдячний Президентові України за це рішення, а ми вже намагалися потім зробити усе можливе, щоб заходи пройшли на найвищому рівні...
— Очевидно, приїзд Папи — то не просто іміджний проект...
— Звичайно, Папа Римський — глава держави Ватикан, і його перший візит в Україну означає, що ми не мислимо себе поза духовним, культурним життям Європи. Візит Папи розглядаємо в політичному й морально-етичному аспектах. Я вірю, що приїзд великого Гуманіста має витворити якісно нову психологічну ситуацію. Маємо утверджувати цінність людського життя, особистості і толеранцію. І повернутися до релігійних цінностей. Я не кажу про якийсь вид християнства. Кожний вибирає, який ритуал ближчий. Лао Дзи стверджував, що ритуали потрібні людям недосконалим. Бо досконалі мають в собі відчуття, що і як робити. А ритуали культивуються, щоб прив’язувати людей до морально-етичних норм. Не так важливо, чи ти католик, греко- католик, православний чи протестант. Важливо повернутися до християнських цінностей, що їх культивувало людство протягом двох тисячоліть. Для частини суспільства ці цінності перестали бути близькими через державну машину войовничого атеїзму. Ми чекаємо витворення нового морально-етичного клімату в місті, і я переконаний, що так станеться. Львів’яни готують свої душі до спілкування з Папою, щоб сприйняти його думки і помисли. Ми провели у Львові День примирення із залученням різних конфесій, іудеїв та мусульман також. Опитування показало, що 98 відсотків львів’ян схвалили цю акцію. Це підтверджує, що львів’янам притаманна толерантність, вона вироблена віками. Особисто я був би щасливий, якби міг долучитися до високих помислів і звернень, що були оприлюднені через енцикліки і звернення Папи й використовуються людьми безкорисливими для того, щоб наш дух був світлий, а моральність — висока.
Є ще й меркантильна річ: приїзд Папи — то ще одна можливість заявити про Львів. Протягом трьох днів про Львів чутиме уся земна куля. Сюди приїде близько півтора мільйона гостей. Яка інвестиція в місто!
— І водночас чимало таких організаційних проблем, які вперше постануть перед містом.
— Як тільки був підписаний Указ Президента України про візит глави держави Ватикан Папи Іоанна Павла II, ми створили оргкомітет і виконавчу дирекцію. Взагалі, ми від 1994-го року працюємо в місті за програмами. Якщо затверджена якась програма і є відповідальний за її виконання, решта управлінців підпорядкована йому, міський голова також, якщо є така потреба. Це- не наш винахід, так у світі працюють давно. Шкода, що в радянські часи не було науки управління як такої і вся наука проводилася через вищі партійні школи. Фактично серйозних теоретичних розробок немає. Вивчаємо досвід інших держав і шукаємо такі форми роботи, які відповідали б нашому законодавчому полю.
Наша делегація побувала у місті Кракові, яке Папа відвідував уже шість разів, і зустрілася з організаторами його візитів. Колеги поділилися нюансами, про які ми ми й не підозрювали, запропонували допомогу. Сподіваємося на підтримку усіх львів’ян і передусім релігійних громад. У Польщі вони все взяли на себе — від запрошень віруючих до їх розміщення. Ми розуміємо, що у нас матеріальне становище церкви — не найкраще, тому допомагатимемо. Уже розпочалися роботи в соборі Святого Юра, на відновлення котрого Кабмін виділив 4,5 мільйона гривень. Хочу наголосити, що Кабмін виділив кошти не лише тому, що приїжджає Папа Римський. А тому, що разом із центральною частиною Львова собор включено в список пам’яток ЮНЕСКО. Проблема Святоюрського комплексу складна тим, що свого часу після ліквідації УГКЦ із будівель виселили в „теплі краї» священиків, монахів і надали квартири простим мешканцям. Нині для їхнього відселення потрібні 42 квартири, які коштують 2,8 млн.грн.
Буде реконструйовано парк Богдана Хмельницького. Це також планова робота, приурочена до 50-річчя парку, а не до приїзду Папи. Тобто в наші кількарічні програми ми „вписуємо» нові проекти. На літній естраді парку, що вміщує 5 — 7 тисяч чоловік, відбудеться зустріч Папи із духовенством. Буде виконано благоустрій іподрому і прилеглих територій... Згодом їх можна буде використати для організації великого торговельного центру. Не все робиться за кошти бюджету. Намагаємося знайти інтереси серйозних ділових людей і сприяти реалізації тих інтересів. Таким чином виграють усі.
У готелях маємо більше 2 тисяч місць, усіх гостей не розмістити. Використаємо військові містечка, студентські гуртожитки. Церква розміщуватиме людей через своїх віруючих...
— Опозиціонери чи псевдоопозиціонери заявляють, що Василь Куйбіда — політик, а а місту потрібен господарник. Нікому, до прикладу, собак до порядку привести — залишають «автографи» на бруківці...
— Я не підміню двірника. Він має свою компетенцію, а міський голова — свою. І що ми розуміємо під словом політика? Партійна приналежність — це одне, а управлінська політика — інше. Скористаюся прикладом шестирічної давності. Тоді міський голова заради розвитку міста прийняв рішення : зламати стару управлінську машину і збудувати нову. Я вдячний викладачам-юристам Національного університету, які допомогли знайти щілину в діючому законодавстві, в яку ми втиснулися. Були перевірки Верховної Ради і прокуратури. Були звинувачення на адресу міського голови — мовляв, порушує Конституцію. Ми розпустили районні ради у місті, і треба зняти шапку перед міською громадою, яка повірила нам. Внаслідок реформи ми на 30 відсотків скоротили апарат управлінців, збільшили платню і підібрали добрих спеціалістів. Концентрація розумних людей дала змогу напрацювати якісні реформи. Ми виходили із прагматичних цілей. Якби на той час був закон, який розмежовував би повноваження і функції різних рівнів рад, ми б цього не робили.
— Хочу повернутися до готовності львівської громади сприймати реформи. Пропоную разом зробити історичний екскурс і спробувати охарактеризувати особливості ментальності львів’ян. З одного боку толерантність, з іншого — бунтарський дух „кухні» революційних процесів. Свого часу львів’яни жартували: що ми зваримо на нашій політичній кухні — те на сході їстимуть... Ось зараз розгорілася не дискусія, а справжнісінька інформаційна битва з приводу вистави «У.Б.Н.» у театрі імені Марії Заньковецької. Одні вважають, що вистава паплюжить образ українських націоналістів,інші роблять висновки з приводу виборчих технологій і образу колишнього генерала КДБ. Дискусія» з приводу мистецького твору ледь не перетворюється в рукопашну.
— Протягом десятків років у нас культивували ворожість, злобу: хто не з нами , той проти нас, ворога треба знищувати. Злобу впорснули в нашу кров і її треба вичавлювати з кожною краплею. Це — вірус, збудник хвороби, який починає діяти, коли відповідним чином складаються обставини. Є лише невелика група людей, у яких того вірусу в принципі немає.
— Чи є він у вас?
— Я його зжив, чи принаймні звів до мінімуму — через виховання батьків і самовиховання. Коли маму посадили в тюрму, її товаришка свідчила проти неї на Святий вечір. Після тюрми і таборів — роки в лікарнях. Їй не давали шансу на життя, але мама, слава Богу, жива. І молиться, щоб Бог простив тих, хто з нею так вчинив. Я не можу сказати, що я такий, як мати. Але те, що я бачив щодня вдома, не могло не вплинути...
Львів був збудований на перехресті торгових шляхів. Він мав бути сприйнятливим для різних новацій, переплавляти їх в собі, як в тиглі, і привносити щось своє. І цим приваблював не тільки купців, які везли сюди свої товари, а й вільнодумців. Так ще у середні віки формувалася психологія мешканців. Місто було і досі залишається поліетнічним, але коли наступала якась зовнішня загроза, усі згуртовувалися і разом протистояли. Так витворювалися почуття львівської громади як цілісності. Щоб стати членом львівської громади, треба було мати запоруку трьох шанованих у місті людей. Це було почесно! Заради того навіть дворяни зрікалися своїх привілеїв. Упродовж віків Львів був не просто містом. Він визначав соціально-економічні і політичні події у великому регіоні Європи, був столицею короннного краю Австро-Угорщини. Усе це не могло не спроектуватися на сучасність. Для нас ідентифікація з містом є визначальною і мене це тішить. Люди, які тут проживають, дивляться широко на світ і вважають своїм обов’язком впливати на події чи навіть ініціювати їх, щоб відбувалися процеси, які потрібні державі, людству...
— Мабуть, тому Папа Римський i дав згоду на приїзд. Дякую за розмову.
ДОВIДКА «Дня»
Василь Куйбіда — міський голова Львова. Народився 8 травня 1958 року в місті Інта, Комі АРСР. Кандидат фізико-математичних наук, почесний доктор Львівського національного університету імені Ів.Франка, почесний доктор філософії Українського вільного університету (Мюнхен), Віце-президент Асоціації міст України, віце-президент Конгресу місцевих та регіональних влад Європи, член національної Ради ЮНЕСКО, член Національної Спілки письменників України. У його науковому доробку — десятки статей з різних галузей математики, економіки, будівництва, теорії управління, правознавства.
