До влади приходять підлі й нахабні, а де ж у цей час перебувають порядні люди?

Шановні співробітники «Дня»!

Дуже хочеться приєднати свій голос до тих, хто любить і поважає вашу працю, бо ви правдиво й цікаво висвітлюєте всі сторони життя нашого багатостраждального суспільства. Особливо заслуговує на повагу та обставина, що зі сторінок «Дня» мають можливість висловити свої думки люди різних політичних уподобань. Гадаю, це свідчить про те, що ви постійно перебуваєте на шляху пошуку правди і щиро в цьому зацікавлені. Однією із складових правди сьогодення є загальна занепокоєність громадськості занепадом духовного розвитку в державі та катастрофічним станом її економіки.

Звичайно, добре, що занепокоєність є, але, на мій погляд, ніхто не шукає причин, чому така ситуація склалася саме в нас, якщо не брати до уваги, звісно, зовсім уже екзотичні регіони планети. А без розуміння причин виникнення цієї глибокої, багатовікової і трагічної суспільної кризи не може бути визначений і шлях її подолання.

Сьогодні ситуація в державі бачиться такою: владні структури звинувачують в усіх гріхах народ, який не вміє кваліфіковано і продуктивно працювати, згадують тяжкі наслідки радянської системи (хоча зовсім нещодавно маніпулювали наслідками Великої Вітчизняної війни і ворожим імперіалістичним оточенням), а народ, у свою чергу, звинувачує владу в неспроможності вивести суспільство із кризи через її непомірну корумпованість і некомпетентність. Та чи не забуваємо ми, що народ і уряд — єдине ціле, чи усвідомлюємо відомий вислів, що кожен народ заслуговує на той уряд, який він має?

Поки що найпоширеніша суспільна думка дозріла до продукування таких відомих визначень про причини свого безрадісного становища: «нас такими зробили, в усьому винні більшовики», «до влади в нас дориваються підлі та нахабні». Зустрічаються і більш «глибокі» висновки, коли посилаються на якийсь історичний випадок, іронію долі. Але чому такими ніхто не зробив, скажімо, німців чи американців (чи можливе виникнення, до речі, нашого уряду в них і навпаки?), чому більшовики не захопили влади і не стали джерелом нещастя в інших народів, чому саме в нас до влади приходять підлі й нахабні, а де ж у цей час перебувають порядні люди? Можливо, вони відсиджуються в тій хаті, яка стоїть скраю, а можливо, їх серед нас дуже й дуже мало. Тоді, як кажуть, і ображатися немає на що, хіба що на дзеркало. Не бажаю нікого образити, але, м'яко кажучи, незадовільний рівень зрілості наших співгромадян очевидний.

Звичайно, є в нашому суспільстві й люди, які сумлінно та якісно працюють у полі, біля мартенівської печі, в державних установах, мають величезний інтелектуальний потенціал, але ж не вистачає їхніх зусиль, щоб змінити ситуацію в державі на краще. Можливо, одну з причин наших негараздів потрібно пов'язувати з втратою державності в ХIII ст., коли ядро нашої еліти було частково знищено, а частково асимільовано серед еліти сусідніх держав. Тим самим був започаткований процес постійної асиміляції верхніх шарів українського народу серед народів Литви, Польщі, Росії. Але ж наскільки могутніми виявилися підвалини давньої Української держави та її народу, що зберегли вони себе по нинішній час! Не просто зберегли, а постійно дарували світові видатних мислителів, вчених, письменників, діячів культури, полководців. Були й видатні державні діячі, такі, як гетьмани Б. Хмельницький та І. Мазепа, але умови свого часу не дозволили їм побудувати незалежну державу.

Нині, коли доля нам знову подарувала шанс відновити свою державність, ми не повинні його втратити. Хочеться зазначити, що для справжніх патріотів своя незалежна держава не є самоціллю — водночас це опіка всього східноєвропейського регіону, бо його здоров'я залежить від стану здоров'я України.

Скоро ми будемо обирати Президента, і не завадило б нам ще раз усвідомити, що влада наша походить від нас, а не з'являється сама по собі. Від наших інтелектуальних здібностей, від нашої організованості, активності залежить наше майбутнє. На мій погляд, у нас є єдиний кандидат у президенти — це Є.К. Марчук. Тільки з ним можна пов'язувати надії на краще життя, бо він людина талановита, рішуча, віддана Батьківщині.

Нерідко в пресі зустрічаються докори щодо його служби в КДБ, але ні слова не мовиться про те, що він там робив і як робив. Хто вирішив, що його діяльність була спрямована не проти злочинців і ворогів держави й народу? Можливо, якраз ті, кому він заважав грабувати, і вводять тепер в оману шановних працівників пера? Взагалі, непогано було б за допомогою журналістів широкій читацькій аудиторії дізнатися, чим і наскільки якісно займалися відомі державні діячі в державі, яка вже не існує, і в нашій молодій державі. Можливо, тоді б з'ясувалася цікава картина: той, хто в минулому сумлінно працював на користь держави, продовжує працювати сумлінно і нині, тільки на другорядних посадах, а той, хто в минулому не виявляв здібностей, сьогодні висунувся на перші позиції. Вибачте за такі припущення, але ті журналісти, які сьогодні кидають тінь на Є.К. Марчука, можливо, писали хвалебні статті на адресу осіб, які не користуються сьогодні популярністю. Впевнений, що така інформація багатьом виборцям допомогла б скоригувати свої погляди.