Іван (ім’я змінено), учасник антитерористичної операції, «афганець», після поранення відлежав у районній лікарні Херсонської області й повернувся додому. Запив ще більше, ніж до АТО. Одного дня відкрутив на кухні газ, підпалив будинок, сів у машину і зник. У будинку після гасіння пожежі поліція і працівники СБУ знайшли гранату...
Сьогодні в суспільстві дискутують, наскільки етично говорити про насилля в сім’ях учасників АТО, якщо вони — герої? Етично, але треба робити це під кутом зору необхідності надання психологічної, корекційної допомоги. Це дуже важливо, бо стосується безпеки, і не тільки в сім’ях бійців АТО.
«ТАМ, ДЕ НАСИЛЛЯ Є ЗАРАЗ, ВОНО БУЛО І ДО ВІЙНИ»
На національну гарячу лінію громадської організації «Ла Страда — Україна», яка спеціалізується на роботі з попередження домашнього насильства, у першому півріччі 2016 року надійшло 16,7 тисячі дзвінків (для порівняння: за весь попередній рік — дев’ять тисяч, 2014-го — сім тисяч). Зростання кількості звернень фахівці пояснюють не збільшенням кількості насилля, а тим, що воно перестає бути прихованим. Тема насильства в сім’ях учасників АТО — у 0,9% дзвінків, під час яких жінки розповідають, що чоловіки поводяться агресивно, піднімають на них і дітей руку, погрожують зброєю, подеколи втрачають зв’язок з реальністю. Експерти зазначають: при анкетуванні дружин учасників АТО звичним є запитання, чи має чоловік зброю.
«Наша організація працює з ветеранами, які хочуть знайти роботу, повернутися до цивільного життя. У процесі консультації виходять на поверхню різноманітні моменти життя родини. Війна накладає відбиток на спілкування, але ми досліджуємо, чи було насилля в сім’ї до того, як людина пішла воювати. Зазвичай там, де насилля є зараз, воно було і до війни, — зазначає психолог громадської організації «Центр зайнятості вільних людей» Катерина ГОРІШНЯ. — Інколи кажуть, що війна стала причиною насилля, розлучення чи погіршення сімейних стосунків. Так, війна загострює проблеми, але якщо стосунки «до» були гармонійними, сім’я стає ресурсом, який підтримує людину в АТО й після повернення. Якщо навпаки — ситуація загострюється. Жінки більше говорять про фізичне та психологічне насилля. А про економічне та сексуальне — тільки якщо відчувають це як проблему. Якщо ж це — норма, що була до війни, то проблема не визнається. На мою думку, нам треба говорити про те, що насилля в сім’ї є взагалі».
«КОЛИ ЖІНКА ВИРІШУЄ БОРОТИСЯ ЗА СЕБЕ, СИЛИ НА ЦЕ ЗНАХОДЯТЬСЯ»
Фахівці кажуть, що насилля в наших родинах завжди було, і не лише в стосунках між чоловіком та жінкою, а й щодо дітей, батьків. «Раніше був стереотип, що не треба виносити сміття з хати. Нині він теж є, але ситуація змінюється. Так, нерідко жінки не знають, що насилля буває економічним і сексуальним: вони вважають, що так і треба, і не завжди готові щось змінювати в житті, не відчувають в собі сил на це, бояться переслідувань. Але, на щастя, дедалі більше жертв наважуються на перший крок — це може бути дзвінок на гарячу лінію або звернення до психолога. Алгоритм дій жінки, яка зіткнулася з насильством, має бути таким: зібратися з силами і звернутися до поліції, щоб притягнути кривдника до відповідальності. Якщо є діти, слід залучити службу у справах дітей, якщо немає куди піти — звернутися до соціальних служб. Важливо зробити перший крок: коли жінка вирішує боротися за себе, на це знаходяться сили, світ відкривається з іншого боку. Але рішення вона має прийняти сама», — переконана юристка ГО «Ла Страда — Україна» Анна САЄНКО.
Жінки більше страждають від насилля, хоча із 65 тисяч осіб, які перебувають на обліку в Національній поліції як сімейні кривдники, п’ять тисяч — жінки. За даними цієї структури, за шість місяців 2016 року надійшло 67 тисяч звернень щодо фактів насильства в сім’ї.
«Проблема була раніше, є й тепер. Але Нацполіція робить все, щоб знаходити контакт з людьми і вживати превентивні заходи. Кількість звернень збільшилася, але, вважаю, не тому, що стало більше насилля. Люди починають більше довіряти поліції, і цей вид злочину перестає бути латентним», — зауважує заступник начальника відділу Департаменту превентивної діяльності Національної поліції України Василь БОГДАН. За його словами, окремої статистики щодо насилля в сім’ях ветеранів АТО немає, оскільки виникають запитання, чи має кривдник посвідчення ветерана АТО, чи він є таким зі слів дружини, чи воював він насправді.
ДОПОМОГА ЗАКОНУ
Співробітники Центру інформації про права людини спільно з Українським жіночим фондом у межах кампанії «Війна, яка не відпускає» провели зустріч з колишніми бійцями АТО на тему насилля в сім’ї. За словами координатора кампанії Ірини Виртосу, бійці визнають необхідність роботи з психологом, зокрема з усією сім’єю. Експерти наголошують: рух і зміни можливі, тільки якщо до такого рішення людина прийшла самостійно.
Якою може бути допомога? Фахова психологічна індивідуальна, групова в межах психологічних реабілітаційних проектів для бійців АТО є особливо цінними — за принципом «рівний — рівному», коли колишній військовий, який знайшов у собі ресурс для змін, допомагає людям із цими ж проблемами. Для жінок — аналогічний алгоритм. Зокрема, за словами координаторки програм Українського жіночого фонду Ірини Колковської, в Полтаві нині працюють над створенням центру допомоги жінкам, щоб навчати їх способів психологічної саморегуляції та східних єдиноборств. Мета — зробити жінку обізнаною та впевненою в собі. Подібна програма діє на Волині й розробляється в Луганській області.
Серед добрих новин — в Україні опрацювали законопроект «Про запобігання та протидію домашньому насильству», який відповідає європейським нормам і буде ефективним у боротьбі з насиллям у сім’ях. Як стверджує Василь Богдан, у законі буде кардинально інший підхід до кривдника та жертви — ізоляція їх одне від одного на період проведення роботи з сім’єю. Також уже готовий документ для ратифікації Стамбульської конвенції щодо запобігання домашньому насильству.
