У різні роки в Донецьку проходило понад сто фестивалів. «До 60-х рр. джазових виконавців могли запросити на свято з великим скрипом. Але з часом джаз перестав бути забороненим, і тому спокійно почав розвиватися», — розповідає Олександр ФАЄРМАН, джазмен, колишній багаторічний керівник оркестру при Донецькому національному медичному університеті ім. Горького, доцент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб (нагадаємо, на цю тему «День» писав також у матеріалі «Історія одного міста й джазу» № 77 від 29 квітня 2004 р). За словами Олександра Ароновича, до 1960-х років існували оркестри в ресторанах і в кількох кінотеатрах — ім. Шевченка, «Комсомолець». Це були практично завжди професійні оркестри.
Джазовий вибух стався в 60-ті роки. Почали створюватися оркестри й джазові клуби. Здебільшого організаторами виступали студенти, але були й викладацькі колективи. Наприклад, 1954 року студентський оркестр склався в Донецькому політехнічному університеті (зараз Донецький національний технічний університет), а 1956-го — в медичному. Трохи пізніше, на початку 70-х рр., подібний оркестр організували в торговельному виші — нині Донецькому національному університеті економіки й торгівлі ім. Туган-Барановського. З 80-х років джазовий оркестр було створено при БК ім. Леніна, також такий колектив працював на шахті ім. Засядька, в інституті внутрішніх справ. «Там, де були гроші, де могли собі дозволити фінансування такої музики, з’являлися й джаз-оркестри, й колективи», — констатує О.Фаєрман.
Оркестр донецького медвишу досі живий. Весь цей час ним керував Олександр Фаєрман, а нині — Олексій Овчаренко. Фаєрман ріс у сім’ї з музичними традиціями, закінчив музичну школу по класу скрипки. Незабаром після вступу до медичного інституту створив джаз-бенд. Туди, як згадує в статті «Ювілейний джем» Євген Ясенов, приходили музиканти-аматори й з інших колективів, де проводили своєрідні змагання. Керівництво вишу не перешкоджало, а отже, музика розвивалася й поширювалася.
Окремо варто згадати джазовий оркестр Донецької філармонії та ім’я Якова Хославського. Як розповідає О.Фаєрман, він дуже тяжів до джазу й підтримував аж три оркестри — при кінотеатрі Шевченка, Палаці металургів і власне філармонічний оркестр. «Конкурс в його оркестр був дуже високим», — згадує джазмен.
Але розвиток донецького джазу не пов’язують лише з колективами й клубами, а в першу чергу з фестивалями й з людьми, які заохочували таку музику.
«У нас перший джаз-фестиваль відбувся в 60-ті роки й був приурочений до 60-річчя міста, це був «Донецьк-67». Він проходив у драмтеатрі, куди прийшов Володимир Дегтярьов, перший секретар Донецького обкому партії. Він побачив, що донецькій публіці подобається ця музика, й тоді не став перешкоджати її розвитку. Відтоді фестивалі проходили регулярно. А в Кривому Розі був такий Олександр Гебель. Він проводив такі фестивалі, на які приїжджали найкращі музиканти СРСР. Він умів їх організувати, вмів переконати владу. І туди приходила дуже велика кількість публіки. А потім він виїхав, і все стихло. У нас те саме. Коли організатори фестивалю Додж переїхали до Києва, туди переїхав і сам фестиваль», — розповідає А.Лозовський, заслужений артист України, заступник завідувача кафедри естради та джазу Донецької музичної академії імені Прокоф’єва.
«Перші фестивалі відрізнялися тим, що супроводжувалися конкурсами. Для молодих артистів це було почесно й цікаво. Потім, коли був Додж, паралельно проходив ДоДж-Юніон, фестиваль для молодих виконавців. Сучасні фестивалі, швидше, лише професійні. Звісно, це більше проблема фінансування. Адже все базується на самоокупності. Якби були можливості, ми могли б запрошувати й великі колективи, проводити конкурси. А так — робити дорогі квитки ми не хочемо», — говорить О. Фаєрман.
Аби зрозуміти, що таке донецький джаз, Анатолій Лозовський пропонує звернути увагу на особистості: в першу чергу це сурмач Валерій Колесніков, бас-гітарист Володимир Дєнєжний, піаніст Володимир Чалий, перший президент донецького джаз-клубу Віктор Дубільєр.
«З погляду стрижневого об’єднання варто назвати директора філармонії Володимира Гуріна, з яким ми проводимо наш фестиваль Джаз-Форум. Це буде вже 4-й фестиваль. До нас приїжджають дуже відомі музиканти й вокалісти. Цього року це син Ели Фіцджеральд, Рей Браун-молодший. Крім того, видатний гітарист Олексій Кузнєцов. Будуть музиканти з Києва, Москви, Донецька й т.д. Традиційно фестиваль відкриє джаз-оркестр нашої музичної академії під керівництвом Михайла Мартиненка», — розповідає А.Лозовський.
«Усе починається з маленького струмочка. У нас працював у Дзержинську Петрухін, але він нам «не потрібен» був, він виїхав до Москви. Зараз виступає на президентських зустрічах. Те саме Володимир Бєгунов. У нього тут був чудовий джазовий дитячий оркестр, але він виїхав до Ізраїлю. А зараз у нас проблема», — продовжує він.
Про те, що проблема є, говорить і Фаєрман. Але, на його думку, це проблема не лише фінансування, а ще й творча, проблема реалізації. «1985 року в музичному училищі було відкрито джазове відділення. За весь час існування джазових фестивалів зали ніколи не були порожніми», — розповідає Фаєрман. Зараз на кафедрі музичного мистецтва естради в музичній академії вчиться близько 100 студентів: це труба, тромбон, саксофон, рояль, гітара, бас-гітара, ударні й вокал. Багато хто вже сьогодні підробляє, їздить на фестивалі. Випускниця академії, а нині викладач і музикант-вокаліст Валентина СТРЕЛІНА говорить, що самореалізація й розвиток — дуже важливі чинники. Багато в чому їм допомагали джеми, своєрідні творчі змагання, що базуються на імпровізації.
«У Донецьку джаз слухають дуже різні люди. У нас чомусь багато медиків, багато молоді. Адже джаз непросто слухати, він різножанровий. Але якщо ви полюбите його імпровізаційність, то станете шанувальником джазу назавжди. Так само й з класикою. Хіба легко слухати Стравінського або Маляра? Здебільшого слухають Чайковського, Моцарта, Бетховена, Верді», — говорить Лозовський.
Але, на думку Лозовського, Донецьку не вистачає одного — культури відпочинку з джазом. «Джаз — це не масова культура, а елітарна. У будь-якому європейському місті можна зайти до кав’ярні й послухати приємні голоси, хорошу імпровізацію, тоді як у Донецьку такий різновид відпочинку рідко кафе готове запропонувати», — говорить він. Про проблему панування джазу писало багато дослідників. Зокрема Зоряна Рось, яка назвала цю проблему однією з головних в українській джазовій традиції. Напевно, було б правильно, якби рішення знайшлося в Донецьку. Усе залежить від особистостей. Свого часу в Донецьку ходив анекдот, що якби місцеві бізнесмени цікавилися не спортом, а культурою, то замість ФК «Шахтар» світової слави зажив би театр або філармонія. Напевно, так воно і є. І в цьому немає нічого дивного. Адже кожна людина є носієм своїх ідей. І чим більше вона в ці ідеї вірить, тим більше сили мають ці ідеї.
