Небо вже тиждень чекає, коли здадуть нерви, — марно. Якщо не можна змінити обставини, змінюємо ставлення до них. Це безкоштовна порада психологів, проте й без них думка давно відома. Інша річ, у кого виходить радіти водам, що так шалено відійшли.
Відвологле бурчання ховаю подалі, бо справ, у зв’язку з очумілою погодою, зовсім менше не стає. Якщо ж не ховати очі під парасолькою, пішохідне місто в дощ дивно гарне: соковита зелень, витончений листопад, вечірнє світло у вуальному тумані, яскраві групи заморських туристів у незвичайно яскравому вбранні, як для осені. Нині залітні старі нарядилися в рожеві куртки, салатові брюки, бузкові шарфи. Групи переважно у віці, і нагадують чомусь вмить постарілий дитячий садок. Пам’ятайте, як у мультфільмі. Лише іноземні пенсіонери зовсім не втратили свій час, і гроші в них не вкрали — ось тепер і подорожують. Нехай яскраві вбрання їх не молодять, але, можливо, зігрівають, додають легкості, та й місто здається строкатішим, нагадуючи ще недавню літню смачність.
Продавщиці центральних ринків, вивчивши кілька фраз англійською мовою, розхвалюють свою рибу, ікру. Не знаю, який там у них супер, але сивенькі люди щось розглядають, і, підкорюючись древньому людському інстинкту, купують. Їм здається, що вигідно для себе, та й хочеться щось привезти в подарунок. Усе як у всіх.
Тиждень провівши на «голці», у зв’язку з хворою твариною, здивувалася як мало стало у ветлікарні відвідувачів: або тварин домашніх менше, або ціни відлякують. Для того, щоб провести потрібне лікування за виписаним рецептом при першій лікарській консультації, необхідно чомусь продовжувати щодня оплачувати відвідування лікаря, хоч уколи та інше — сестринські послуги? Справи, очевидно, в клініці йдуть не прудко, раніше тут завжди були черги, ось і видавлюють потихеньку. У «царської» ж ветперукарні, що поруч, справи дзюрчать живенько — тут стрижуть нігті та вовну, миють, завивають і прикрашають тваринних елітних господарів. Мінізріз нашої дійсності: вершки й корінці чітко дистанційовані, посередині кидається народ із його звичайними проблемами. Так можна і фінансової кризи не помітити — до вічного, як для нас, поступово звикаєш.
Якщо їхати в печерському напрямку десь о восьмій годині — початок дев’ятого ранку, то з вікна маршрутки тільки й бачиш багаті машини, що розвозять малюків у ліцеї та гімназії. Відмічаю це механічно, бо здивувалася зовсім іншому. На задньому сидінні сидів хлопчик років восьми, він їхав, як зрозуміла з його розмови з мамою, до дуже престижного ліцею. З усього відчувалося, що оплата за навчання дається цій сім’ї шляхом відчутного самозречення, та й у маршрутках туди не їздять навіть напівмажори. Невже зміна сьогоднішнім може прийти від підростаючих лідерів із народного транспорту. Проте не варто дуже заграватися в казки.
Хвилин 30 перепочила на виставці «Шкільна пора», в одній із галерей. Тут смішно стирчали бантики та очі школярок до 80 року минулого століття, закликали струнко крокувати в майбутнє піонерські загони, якийсь акварельний хлопчик поправляв свої фланелеві шаровари — найхіпейніше вбрання школярів колись давним-давно... Раніше на ці невитіюваті роботи й не звернула б уваги, а нині, через роки, дивилася з особливим задоволенням, неначе зустріла однокласників. Напевно, така експозиція цікава лише людям минулого століття, але якщо задуматися, то все доросле населення, включаючи студентів, із того століття. Хоч як дивно багатьом це визнавати, але все поруч.
Дощ барабанив по парасольці, але потрібно ще було купити рис, а він часом викликає підозру — як пані, яка молодиться. Недавно почули прозріння працівника, який за обов’язком служби захищає права споживачів. Виявляється, під час обману також потрібна кваліфікація й спеціалізація. Фасувальники, очевидно, володіють цими якостями досконало. Вкотре пересвідчилася в цьому, розглядаючи полиці з товарами в маркеті на Горького. У нас час прикиду, тобто розфасування, автоматом прирівнюється до дати народження. Одну зі схем пояснив той самий захисник наших прав: ділки купують продукцію в країни-виробника на межі терміну споживання, відправляє товар партнерам, які ставлять дату придбання. Ось і вся свіжість. Крупи можуть дорогою подорослішати на кілька років, але довести нічого не вдасться. У покупця кваліфікація для зворотного розкручування заслабка. І хоч будь-який прострочений продукт — токсичний, у нас — якщо не смертельно, значить, — якісно. Ось такі ми особливо багатошарові, безсмертники якісь.
Будь-яке пікантне становище коли-небудь закінчується, і впевнена — хоч синоптики категорично не обіцяють, з дощу народиться Indiansummer — бабине літо, що ненавмисно запропастилося десь.
Адже що це за життя, якщо бабине літо не зігріє...
