Про проблеми людей, що живуть із ВІЛ/СНІДом, зазвичай говорять двічі на рік: 1 грудня — у Всесвітній день боротьби зі СНІДом, а також 20 травня — у Всесвітній день пам’яті людей, що померли від цієї хвороби. Інакше дуже важко звернути увагу широкого загалу до даного питання. Такого висновку дійшли учасники «круглого столу», що днями відбувся у Центрі медіареформ. Знаково, що захід не присвячували певній даті, а провели через те, що назріла серйозна проблема, яка торкнулася в нашій країні безпосередньо кожного сотого й давно вже вимагає тристороннього діалогу — між хворими на ВІЛ/СНІД, громадськими об’єднаннями, що ними опікуються, та представниками мас-медіа.
Відтак під час «круглого столу», що його ініціював Ресурсний центр з проблем ВІЛ/СНІДу, говорили про роль ЗМІ в формуванні іміджу людей, що живуть з цим вірусом, і про те, що слід зробити для того, аби проблема вийшла із ряду другорядних і перестала б, за словами координатора проектів МБФ «Міжнародний альянс з ВІЛ/СНІД в Україні» Лайми Гейдар, обмежуватись «сухими» цифрами на кшталт «померло стільки-то, а дуже скоро помре іще більше». До речі, за даними Українського центру профілактики та боротьби зі СНІДом МОЗ України, за весь минулий 2004 рік було зареєстровано 12 тисяч 491 випадків ВІЧ-інфекції та дві тисячі 743 нових хворих на СНІД. Ними здебільшого стали люди віком від 20-ти до 39-ти років.
«Роль ЗМІ є провідною, — розповідає пані Гейдар, — оскільки мас-медіа є інструментом, що здатен контролювати управління мільярдами доларів, які Україна витрачає на закупівлю ліків, обладнання». Адже в усьому світі ЗМІ були першими скрипками у висвітленні діяльності уряду з підтримки людей, що живуть з ВІЛ». Більшість вітчизняних журналістів, на думку учасників «круглого столу», нічим не відрізняються від інших громадян, які скуті численними стереотипами, страхами, відсутністю можливості осмислення деяких проблем. Обговорення питання ВІЛ/СНІДу завжди передбачає порушення певних усталених норм моралі, так як торкається обговорення теми незахищених сексуальних контактів, вживання наркотиків, гомосексуальних стосунків. Стереотипні погляди на цю проблему заважають людям незаангажовано висвітлювати ті проблеми, без обговорення яких не уникнути зростання кількості уражених. Адже, як кажуть, незнання не звільняє від відповідальності.
Питання стоїть не стільки в кількості одиниць випущених журналістами матеріалів, скільки в їхній якості. Так, статей мало, а якщо вони й трапляються, то здаються далекими від професіоналізму, терпимості, зацікавленості у вирішенні глобальної проблеми. Експерти жаліються, мовляв, журналісти не дотримуються елементарних правил етики в підготовці матеріалів: не додержуються прав інтерв’юера на анонімність, використовують некоректні визначення тощо. Лайма Гейдар зазначає, що супроводження журналістських матеріалів картинками із зображенням скелетів або фотографіями в’язнів Освєнціма — звична річ для матеріалів про ВІЛ/СНІД. Юрист ВБО «Всеукраїнська мережа людей, що живуть з ВІЛ» Юрій Дехтеренко каже, що журналісти здебільшого показують цю тему в жахливому ракурсі. Отже, метою журналістських статей з цієї теми є залякати населення, змушуючи його почати виконувати елементарні рекомендації, аби запобігти зараженню. Тим паче, як зазначила Лайма Гейдар, є дослідження, які підтверджують, що як тільки журналіст починає залякувати читачів, він автоматично «закривається» для сприйняття подальшої інформації. Залякування не приносить ніякої профілактики та не надає необхідних знань. Дослідники стверджують, що залякування ефективне на дуже короткий час. Виходить, що журналісти своїми матеріалами залякують не хворобою, а людиною, ураженою ВІЛ\СНІДом. Більше того, траплялись випадки, коли глядачі, подивившись рекламу про те, що «кожен сотий хворіє на ВІЛ і, можливо, мешкає у вашому під’їзді», неодноразово дзвонили на «телефон довіри» із запитанням: «А як же ідентифікувати того сотого?»
Отже, проблема ВІЛ/СНІДу — проблема не медична, а морально-етична. І ставлення суспільства до неї нині формують здебільшого лише журналісти. Одначе наразі дуже важко налагодити постійний діалог між хворими на ВІЛ/СНІД і суспільством, яке перебуває «по той бік барикад». Відсутність зацікавленості з боку медіа породжує й відсутність суспільного замовлення на обговорення цієї проблеми. Отже, маємо замкнене коло. Доходить до того, що люди, які живуть із цим вірусом, змушені нагадувати суспільству про себе якимись неординарними, кричущими вчинками. Так, нещодавно медіа в один голос повідомляли, як хворі на ВІЛ/СНІД Калінінграда, що в Росії, прикували себе ланцюгами до будівлі місцевої мерії, таким чином заявивши про кричущу недостатність фінансування лікування хворих на ВІЛ...
