Акція «Відлуння «Молодості», що стартувала під час минулих вихідних показами фільмів «Малхолланд драйв» і «Будинок дурнів», — явно виходить за рамки простої післямови до фестивалю.
Сам фестиваль, власне, був вельми екстраординарним. Не кажу навіть про приїзд трьох легендарних режисерів — швейцарського кінодекадента Даніеля Шміда, класика світової документалістики Альберта Майзелса, скандального лідера нової південнокорейської хвилі Кіма Кі Дука. Загалом, 32-а «Молодість» працювала як ідеально налагоджений механізм, що насичує в цілому не дуже розпещених киян добірними видовищами. Щільну, добре укомплектовану конкурсну програму доповнював справжній позаконкурсний парад найгучніших протягом останнього сезону фільмів. У жодних інших умовах європейське авторське кіно, нехай навіть відзначене призами Канн, Берліна, Венеції, в київських кінотеатрах з’явитися, на жаль, не могло.
Нове «Відлуння «Молодості» — організована реакція на статус-кво, спроба вийти за межі суто фестивальної резервації. Подібні акції київський кінофорум проводив і раніше, але мали вони більш локальний, спорадичний характер. А нині йдеться ні про що інше — про зародження альтернативного кінопрокату в нашій країні.
Необхідність, так би мовити, давно назріла. Зважаючи на те, що етап убогості і розвалу, коли кінотеатри перетворювалися на деяку помісь дешевого шинку і меблевого салону, минув, сьогодні становище кардинально не змінилося. Так, комфортні, сучасні зали з Долбі-обладнанням відкривають один за іншим. Але це лише форма; а форма, якою б розкішною вона не була, ніщо без адекватного змісту. А зі змістом у наших кінематографічних парадизів — серйозний недобір. Прокатну мережу в Україні, по суті, не сформовано, і багато в чому вона залежить від могутніх московських компаній, які можуть собі дозволити купувати новинки сезону напряму. Але несамостійність — тільки один бік проблеми. Українські прокатники і власники кінотеатрів не хочуть ризикувати, пошук нестандартних засобів, оригінальних стратегій у бізнесі їм просто незнайомий.
У результаті, як і слід було чекати, страждає глядач. Із 50 гучних в минулому сезоні світових блокбастерів наша публіка побачила насилу 10. Про арт-хауз, шедеври інтелектуального кіно, про японські або корейські, наприклад, фільми, які викликали сенсації на найпрестижніших фестивалях, просто говорити не випадає. Такого кінематографа для наших бізнесменів неначе зовсім не існує. І це зважаючи на те, що навіть у тій самій Москві, як і скрізь у світі, до доповнення до комерційних кінотеатрів існує, нехай поки нечисленна, мережа арт-хаузного прокату, що спеціалізується саме на високохудожній продукції.
Саме на виправлення такого, явно ненормального становища, спрямоване «Відлуння «Молодості». Невідомо, яким дивом це вдалося, але ідея спрацювала. Вже з минулого тижня у найбільших кінотеатрах Києва і Харкова йдуть два вищезазначенi фільми, що стали помітними подіями останнього року: містична, дивна драма Девіда Лінча «Малхолланд Драйв» і зухвало антивоєнний «Будинок дурнів» Андрона Кончаловського. І нехай вони не цілком укладаються в уявлення про прибуткове кіно, свій глядач, який дуже втомився від пустопорожніх атракціонів на зразок «Зоряних воєн» або різнокаліберних агентів 007, їм забезпечений.
На підході — «Інтимні сцени» французької талановитої скандалістки Катрін Брейа, «Ведмежий поцілунок» — казкова історія Бодрова- старшого, де свою останню роль зіграв його син, неоднозначний «Бал монстрів» Марка Форстера, хіт ізраїльського кіно — «Пізній шлюб» Довера Косашвілі, відзначений, до речі, призом за кращий повнометражний фільм на «Молодості» минулого року... Становище, схоже, не таке безнадійне, як здається. Але й безповоротними ці зміни також не назвеш.
Поки що «Відлуння «Молодості» — все-таки порив ентузіастів, відчайдушне вторгнення на чужі сонні угіддя. Спокій уже порушено, але до вдалого полювання ще далеко. Проте сподіватися на успіх варто всім нам. Бо якщо «Відлуння» буде довгим, якщо на нього відгукнуться, то тоді хоч би в кінематографі у нас, хто мешкає в Україні, з’явиться рідкісна, безцінна можливість вибору...
