Ще 1973 року Україна (тоді — УРСР) ратифікувала Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права. Відтоді держава періодично мусить звітувати про дотримання прав і прогрес у цих сферах відповідному комітетові ООН. Наступний звіт заплановано на травень 2019 року. Але питання для нього уряд отримає вже у жовтні.
Паралельно з підготовкою звіту локальні громадські організації можуть надавати комітету альтернативну інформацію про стан дотримання у державі прав і свобод людини. Цим скористалася коаліція громадських організацій, що опікуються правами внутрішньо переміщених осіб та жителів тимчасово окупованих територій (ТОТ).
Є СТАТУС — БУДУТЬ ГРОШІ
У першому блоці свого звіту правозахисники фокусуються на призначенні та отриманні пенсій і соцвиплат, звертають увагу на норми, які перешкоджають цьому. Наприклад, додаткові перевірки отримувачів виплат, імперативну умову наявності довідки переселенця та обслуговування лише одним банком.
Нещодавно Верховний Суд визнав, що позбавлення пенсій на підставі результатів таких перевірок незаконне. На думку правозахисників, те саме можна сказати і про припинення виплат за «списками СБУ» людям, які нібито повернулися на окуповані території. Суми допомоги надзвичайно низькі, особливо для працездатних осіб, і не перераховуються відповідно до інфляції чи змін прожиткового мінімуму.
Статус внутрішньо переміщеної особи не в змозі забезпечити базові громадянські права, наприклад, право голосу на місцевих виборах. Чимало активних людей на новому місці запускають соціально важливі проекти, але без можливості обирати місцеву владу інтеграція не буде повною. Це ж стосується і житла. Є лише кілька національних програм із часткової оплати житла чи сплати іпотеки. Проте переселенці беруть в них участь на загальних умовах. Та й фінансування на усіх охочих не вистачає. Фонд тимчасового чи соціального житла в Україні не сформований. Деякі родини ще на початку АТО селили у гуртожитки, соціальні готелі та модульні містечка, але в подальшому прийнятної альтернативи не знайшлося.
Болюче питання для переміщених осіб — майно. За законодавством України, право власності зберігається, а усі акти самопроголошених республік визнаються недійсними. Проте на практиці ці норми зовсім не гарантують збереження майна. Тож дехто змушений покинути усе нажите напризволяще, а ті, хто хочуть вивезти свої речі, стикаються з новою перепоною — обмеження на ввіз-вивіз, встановлені чинними митними та податковими правилами. Компенсація за втрачене під час антитерористичної операції майно передбачена лише статтею 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом». Але механізм і порядок компенсації відсутні, тож заявник не зможе отримати кошти навіть із позитивним судовим рішенням. До того ж законодавство України покладає повну відповідальність за відшкодування усіх збитків на Росію — державу, що здійснює окупацію. А там виплачувати компенсації точно не поспішають.
НЕПОМІТНІ
Другий і третій розділи звіту присвячені відповідно тим, хто залишився на окупованих територіях, та людям, які побували у полоні.
Офіційно пасажирське транспортне сполучення та торгівля між Україною та окупованими територіями припинені, запроваджено особливий порядок в’їзду та виїзду. Документи, видані владою так званих «ДНР» і «ЛНР», а також окупаційною адміністрацією Криму в Україні не визнаються. Отримати українське свідоцтво про народження чи смерть, які відбулися на окупованій території, можна лише через суд, адже адміністративної процедури не існує. Недійсні й атестати та дипломи, видані на тимчасово окупованих територіях. Через освітні центри «Крим-Україна» та «Донбас-Україна» вступає в кілька разів менше людей, аніж дозволяють квоти. Ще одна суттєва проблема — відсутність української мови, літератури та історії в програмах тамтешніх шкіл, що знижує конкурентоспроможність вступників з окупованих територій.
Правозахисники наголошують: найпростіший спосіб реалізувати свої права для мешканців окупованих територій — отримати довідку ВПО. Якщо говорити про пенсіонерів, то довідка з підконтрольної території допомагає лише тим, хто з «ОРДЛО». Кримчани мусять привозити до відділень Пенсійного фонду документ уповноваженого органу РФ про непризначення «їхньої» пенсії та декларацію про відсутність громадянства РФ. А пенсію нарахують лише після пересилки особової справи з Криму через Росію. Такі вимоги можуть нести небезпеку для особи, оскільки під час запиту на пенсійну справу розкриваються усі персональні дані. Усе перераховане призводить до невідповідності офіційної статистики та реальної кількості людей, які виїхали й потребують допомоги.
Особи, звільнені з полону, не мають закріпленого законом права на визначення юридичного статусу, позбавлені медичної та психологічної допомоги, гарантій відновлення на роботі та отримання компенсацій. У січні постанова уряду визначила порядок виплати одноразової грошової допомоги колишнім полоненим. Але на неї мають право лише звільнені 27 грудня 2017 року і 24 січня 2018 року. Люди, позбавлені особистої свободи за тих же обставин, але звільнені в інший час, лишаються ні з чим. Медична допомога надається таким людям на загальних підставах. Програми соціальної та психологічної реабілітації не розроблені, інформації про кваліфікованих спеціалістів немає.
Якщо для урегулювання статусу полонених хоча б написані та подані до парламенту два законопроекти, то про їхні сім’ї там не згадується. А ці люди також мають не менші потреби у соціальній та психологічній допомозі.
* * *
Наприкінці звіту правозахисники пропонують Комітету з економічних, соціальних і культурних прав ООН перелік питань, які доречно було б поставити уряду під час звітування. Вони стосуються фінансових аспектів, усунення дискримінаційних норм і зобов’язань, доступу до вищої освіти та різних видів допомоги, перегляду різного роду обмежень.
Додаються і рекомендації, які комітет міг би внести у заключні зауваження для України. Наприклад, йдеться про відокремлення статусу ВПО від виплат, які не пов’язані з внутрішнім переміщенням, зміну підходів до нарахування адресної допомоги, скасування перевірок місця проживання, розробку механізмів оцінки завданої майну шкоди та її компенсації, прийняття закону про економічну діяльність на тимчасово окупованих територіях тощо.
