Опинившись через різні причини у місцях позбавлення волі, багато хто переосмислює своє життя. А дехто озлоблюється на увесь світ і впадає у депресію... Проте і одні, і другі таки згадують народну мудрість: «Як біда — то до Бога!» Дати можливість заблудлим душам знайти вихід з тупика й покликані душпастирі Волинської єпархії Української православної церкви, які приходять у слідчий ізолятор та виправні колонії вже понад 10 років.
Нині і слідчий ізолятор, і колонії у Цумані й Маневичах мають своїх персональних священиків. Сюди їх призначив на непросте духовне служіння митрополит Луцький і Волинський владика Ніфонт. А духівником єпархії у місцях позбавлення волі став протоієрей Георгій Шевчук. Духовні отці надають моральну підтримку, проводять лекції і просто бесіди на духовну тематику; силами самих ув’язнених обладнані молитовні кімнати, будуються тюремні храми. Кожного посту у місцях позбавлення волі здійснюються богослужіння, бажаючі (але тільки ті, кого допускає до цього духівник) можуть посповідатися і причаститися.
Про те, наскільки непросту ношу взяли на себе священики, свідчить навіть факт, що інколи на сповідь приводять справжнього душогуба, котрого супроводжують люди з автоматами... Як каже отець Георгій, і священики, які сповідають у Божому храмі, нелегко переносять людську відвертість. А як дивитися в очі вбивці, котрий, як дитина, довірливо питає: «Батюшко, а мені Господь простить?!» Проте священик мусить впускати у свою душу й найстрашніші людські гріхи, аби повернути заблудлу душу у лоно Церкви. Владика Ніфонт і сам не один раз провідував свою паству у темницях. Якось в одній з колоній засуджені захотіли з ним сфотографуватися, та не встиг владика дати згоду, як його оточили насторожені охоронці. Виявляється, вони, знаючи свій контингент і ставлячись до нього з недовірою, побоялися за життя поважного духовного отця.
— Проте ми сфотографувалися з ними по-братськи, — каже владика Ніфонт.
Наслідком спілкування з духовними отцями є не лише каяття заблудлих душ, моральне їхнє воскресіння для нормального людського життя. Адже недарма кажуть, що від тюрми й суми зарікатися не можна... Та якщо одні «зеки» раді можливості, кажучи їхньою термінологією, «зробити шмон у душі», і за одну ніч (як розказував мені про це клірик луцького Свято-Покровського храму отець Валентин Марчук) вся камера дружно вивчає молитву «Вірую», то треба визнати, що є серед тюремної братії й такі, котрі сприймають спілкування зі священиками і як можливість... збагатити свій раціон. Щороку на адресу владики Ніфонта з місць позбавлення волі надходять десятки листів з проханням... надіслати посилочку (і вказують навіть «меню»). Проте розгублених і шокованих, тих, які втрачають віру й надію, впали у відчай, таки більше, через що у зв’язку з багаторічною тісною співпрацею між Волинською єпархією УПЦ і Департаментом з питань виконання покарань у Волинській області й підписано договір про посилення духовної опіки у місцях позбавлення волі. Священиків у темницях чекають, бо ізолювання від суспільства — дуже важкий моральний хрест.
