Нестандартні ідеї бізнес-школи «МІМ-Київ» викликають неабиякий інтерес «Дня». Протягом останнього року ми уважно стежили за тим, що відбувається в МІМі, і вже вдруге були запрошені на урочисте засідання «мімівського» бізнес-клубу. Пережити економічну турбулентність останніх кількох років випускникам бізнес-школи «МІМ-Київ» допомогли знання й уміння змінюватися — з цієї тези ведучі розпочали урочисте засідання бізнес-клубу МІМ-Київ-2010. Та й останній рік був позначений багатьма важливими подіями в Україні й у світі, економічне середовище стає дедалі агресивнішим, проте, здається, це, навпаки, позитивно впливає на стабільну успішність «мімівців» — вони, як і раніше, одні з кращих як у своїй країні, так і за кордоном. Те, на чому «День» наголошує не один рік, — образно кажучи словами з «Екстракту», «всі до Школи!» — на практиці втілюють викладачі МІМу: вони заохочують український бізнес до навчання, поступово, крок за кроком «витягуючи» його з етапу «дикого капіталізму». Минулого року на аналогічному заході ми запитали «мімівців»: як довго чекати на критичну масу бізнес-еліти, щоб економічні, а з ними і суспільно-політичні зміни стали відчутними? Тоді нас запевнили, що процес формування менеджерів нової формації, непомітний неозброєним оком, активно триває. На щастя, в цьому «День» мав змогу переконатися й цього року.
За останній рік дуже популярною стала соціальна мережа мімівської спільноти на сайті my.mim.kiev.ua, де теперішні й колишні слухачі, викладачі, друзі МІМ-Київ обмінюються спільними ідеями та смислами, вакансіями і бізнес-планами. Те, що за цей час мімівська родина, як вони самі себе люблять називати, стала ще згуртованішою, було видно й на урочистому засіданні: офіційна частина ніяк не розпочиналася, оскільки довго тривало бурхливе спілкування за дружнім келихом вина. Насправді така згуртованість, засновники різноманітних організацій про це знають, коштує чималих організаторських зусиль, за що треба віддати належне керівництву й адміністраторам МІМ-Київ на чолі з президентом Іриною Тихомировою. Втім, здається, причина не тільки в приємному спілкуванні — в несприятливому бізнес-середовищі важливо об’єднатися навколо спільних цінностей, для вироблення яких цього року в МІМі було започатковано новий формат обговорення — інтелектуальні кафе. Приємно, що перша зустріч відбулася за участю головного редактора газети «День» Лариси Івшиної.
«Раніше було важливо не те, що ти знаєш, а не те, кого ти знаєш. Сьогодні важливо і те, й інше. У «мімівців» є обидві переваги», — зазначили ведучі на церемонії нагородження команд, які захищали честь МІМу та України в Global Management Game — міжнародній бізнес-симуляції, де «компанії» змагаються в умовах, наближених до реального ринку (дві команди МІМ-Київ увійшли до п’ятірки кращих). Як уже писав «День», 19 випускників МІМ-Київ цього року зараховані до рейтингу найефективніших топ-менеджерів країни за версією видавництва «Економіка». Очевидно, цей результат лежить не лише в площині економічних знань — це й уміння орієнтуватися і правильно позиціонувати себе в сьогоднішньому конкурентному світі, що неможливо без набору гуманітарних знань.
«Ви надзвичайно сильні. Ви значно сильніші, ніж ми були у вашому віці, — зазначив мімівській спільноті український бізнесмен, меценат, член Наглядової ради МІМ-Київ Віталій Гайдук. — Рейтинги показують, що ви досить успішні. Виникає питання: чи потрібен вам МІМ сьогодні? Так, потрібен. Так само, як ви потрібні МІМу. Вам необхідна мімівська спільнота, в якій можна поговорити і про «турбулентність», і про спокій, і про мистецтво... Ми самі створюємо те середовище, в якому можемо рухатися вперед».
Створення насиченого смислового поля вже сьогодні формує принципово новий тип мислення у слухачів МІМ-Київ. Вони вчаться не тільки управляти змінами, формувати стратегії, а й відчувати себе частинами проекту. Але на дещо провокаційне запитання журналіста «Дня», чи відчувають вони себе частиною проекту «Україна», всі дружно відповіли: «Ні!». У свідомості цих людей їхня держава Україна — вже не проект, а безперервний процес — з його перевагами і недоліками, проте вони вважають себе невід’ємною частиною цього процесу. «Проект має початок та кінець. І справді, чимало людей у нашій державі ставляться до неї, як до проекту, в якому можна реалізувати свої амбіції, видобути з нього якомога більше користі для себе й покинути. Я не хочу і не можу ставитися до України як до проекту. Я не можу говорити «ця країна» — це моя країна», — відповів на запитання слухач МІМ-Київ, учасник Global Management Game Сергій Шевляков. Тож, можливо, слова ведучих наприкінці церемонії «Люди нової формації будують нову Україну» і мають сенс. Принаймні, як зазначають у мімівській спільноті, «якщо ми сьогодні такі успішні, тож щось-таки у МІМу таки вийшло».
«СИТУАЦІЯ БУДЕ ЗМІНЮВАТИСЯ ПІД ДІЄЮ ЯКОСТІ, А ЯКІСТЬ УЖЕ ІСНУЄ»
Олександр КАЇПЕЦЬКИЙ, випускник Мім-Київ 2011 року, один із переможців Global Management Game:
— У Global Management Game ми тренувалися працювати в цивілізованих умовах. В Україні ж, все ж таки, політика стоїть на чолі економіки. Без створення реальної правової бази, яка була б основою для цивілізованих бізнес-відносин, реального результату від роботи менеджерів нового типу чекати не варто, попри те, що є чимала кількість розумних людей, готових розвивати економіку країни. З іншого боку, як показує практика моєї команди, один у полі воїн, і роль особистості в бізнесі дуже велика. Вочевидь, українська ситуація мінятиметься скоріше за все під впливом якості, а не кількості. А якість, як ви бачите, вже існує. Настав час не підлаштовуватися під зовнішнє середовище, що робив бізнес в Україні всі попередні роки, а намагатися змінити хід подій.
«МОРАЛЬ І ЕТИЧНІСТЬ НЕ МОЖУТЬ НЕ ДАТИ РЕЗУЛЬТАТ»
Василь СМЕТАНІН, випускник Мім-Київ 2011 року, один із переможців Global Management Game:
— Думаю, ми впритул підійшли до формування критичної маси нової бізнес-еліти, і МІМ продовжує над цим працювати: відкриваються нові програми, у кожній сфері виховуються нові менеджери й нові фахівці, думаю, що дуже скоро почнуться зміни в бізнес-середовищі й у державі в цілому. «МІМівці» привносять до свого бізнесу принципи моралі та етичності, нові стандарти управління — це не може не дати результату.
«УКРАЇНІ ПОТРІБЕН СПЕЦІАЛІСТ, ЯКИЙ БУДЕ БАЧИТИ І БАЛАНСУВАТИ ВСІ ПРОЕКТИ»
Ольга РОВДА, випускниця Мім-Київ 2011 року, президент команди-учасниці Global Management Game:
— Менеджерів нового покоління налаштовано не так на формування свого іміджу, як на результат того проекту, в якому вони працюють. Для досягнення результату їм потрібна головна умова — створення адекватних правил, за якими вони працюватимуть. Відсутність умов, за яких менеджер зможе розкритися, — зараз для України це є великою проблемою, більшою, ніж кількість розумних менеджерів. Але сьогодні ми працюємо в наборі проектів, а не глобально — в Україні. Коли прийде розуміння, що потрібно об’єднати всі ці проекти для того, щоб вивести Україну на якісно новий рівень — це буде просто вибух. Талантів же в нас більш ніж достатньо, але граємо ми наразі лише невеликими командами кожен на своїй ділянці. За першою освітою я лікар, і хочу навести аналогію: дуже здорово, коли медик знається не лише на своїй вузькій спеціалізації, а й на стику фахів — тоді він вирішує проблему хвороби. Так само і в економіці: ми «лікуємо» щось одне, не розуміючи, що все взаємопов’язано. Нам потрібен той фахівець, який бачитиме й балансуватиме всі проекти.
«УКРАЇНА — ПРОЦЕС, А НЕ ПРОЕКТ»
Сергій ШЕВЛЯКОВ, випускник Мім-Київ 2011 року, президент команди-учасниці Global Management Game:
— Я не бачу Україну як проект. Проект завжди має свій початок і завершення. Правильніше було б сказати: Україна — процес. У нашому випадку — бізнес-процес. Кожна людина, яка прийшла до МІМу, хоче бути у процесі, навчитися керувати ним і, головне, розуміти його сутність, аби правильно приймати передбачені рішення. Практика в Гонконзі цього року привела мене до, може, банальної, але дуже важливої думки — світ побудований для людини. Хочеться, щоб і Україна була для людини. Не так, як на відомих плакатах. До речі, ніде у світі я не бачив подібних гасел («Україна для людей»). У світі ці речі самі собою зрозумілі. Хотілося б, щоб і в Україні це стало загальноприйнятим. Почнемо з себе — на своєму рівні, у своїх командах, у своїх компаніях ми робитимемо все, щоб людська гідність була перш за все.
«СПОКІЙНА БЕЗКОМПРОМІСНА ВПЕВНЕНІСТЬ У ЗАВТРАШНЬОМУ ДНІ»
Юрій МАРТИНЮК, віце-президент Мім-Київ:
— Global Management Game — дуже цікавий проект із багатьох поглядів. Розумієте, до нас приходять люди, які вже сформувалися. Вони починали рядовими працівниками, потім очолювали відділи, потім — департаменти, потім — очолювали компанії. Вони приходять сюди й їм потрібно змінювати багато що у своєму житті: вони стають членами невеликої команди, можливо, в чиємусь підпорядкуванні. Навчання перетворюється на реальне життя — між ними бувають конфлікти, вони довго притираються. Гра триває півроку, і кожного тижня їм доводиться приймати відповідальні рішення. Таким чином, слухачам доводиться себе відточувати, вчитися чути інших — і тут у мене немає жодних сумнівів у ефекті.
У Пітера Друккера є така думка: через особистий розвиток менеджера, його здібностей бути лідером, вирішувати питання у поєднанні зі здатністю діяти в легітимному полі (дотримуватися законодавства) народжується соціальна відповідальність — менеджер розуміє, що те, що він робить, відбивається на долях інших людей.
90% наших випускників я знаю особисто. І якщо вони, досягнувши успіху та добробуту, вчать і залишають своїх дітей в Україні, значить, вони розраховують на нашу країну й вірять у її майбутнє, значить, вони вважають, що їхнім дітям буде тут комфортно. Гадаю, що окрім знань є ще віра. Кант же говорив: «Я відсунув знання, аби залишити місце вірі». У нашій країні люди вірили століттями, й сьогоднішня бізнес-еліта, хай заможна й обачна, але щодо цього нічим не відрізняється. Серед людей, які отримали сертифікати, є й моя дочка. У неї абсолютно інший погляд, аніж у мене, людини, вихованої в Радянському Союзі й великою мірою космополітичної. Вона працює в Києві, її клієнти — у Вінниці, Харкові й на Заході. В ній відчувається спокійна безкомпромісна впевненість у завтрашньому дні. Щось народжується серед цих молодих людей, нове розуміння своєї країни і своєї ролі в ній.
«МИ ДЕМОНСТРУЄМО УСПІХ»
Дмитро ПІЛЬТЯЙ, випускник МІМ-Київ 2003 року, слухач програми DBA 2010-2011 років, один із кращих топ-менеджерів України за версією видавництва «Економіка», генеральний директор «Dell Україна»:
— Як мені здається, цей рік став переломним у бізнесі. Якщо ви пам’ятаєте, торік я давав коментар про певну непередбачуваність у політичній вертикалі, наслідком якої є хаос у всьому. Сьогодні позитивним моментом є те, що політичну вертикаль, нарешті, сформовано знизу догори. Гадаю, багато в чому через це наш бізнес, яким я займаюся, в протягом цього року показує значні сигнали зростання. Ми який уже квартал поспіль зростаємо швидше, аніж ринок. Під час кризи ми впали настільки ж, наскільки впав весь ІТ-ринок, але завдяки нашим інноваціям, нашій молодості, амбітності, харизматичності, лідерству, ми демонструємо успіх. Тим більше, наша команда на порядок динамічніша, аніж ряд інших команд.
«ДЛЯ ЗМІН ЧАСОМ ВИСТАЧАЄ Й ОДНІЄЇ ЛЮДИНИ»
Ліна ХАСАН-БЕК, кандидат економічних наук, професор кафедри бізнес-адміністрування, керівник консультативних проектів для українських і зарубіжних компаній:
— Дуже часто людина робить щось, але не завжди здатна чітко сформулювати, що конкретно вона робить і на що це впливає. Але випускники МІМу розуміють, що потрібно етично робити свій бізнес, порядно ставитися до своїх працівників, розуміють, що інвестора не потрібно «кидати», потрібно надавати відкриту, чесну та прозору інформацію про компанію. Якщо вони сприймають як даність те, що благополуччя бізнесу, благополуччя власника залежить від благополуччя найнятих працівників, того соціального середовища, в якому цей бізнес існує, тих людей, з якими вони стикаються, то це важливіше, аніж декларувати, що, мовляв, я впливаю на щось. Їхні дії, спосіб вирішення питань, починаючи з дрібниць (наприклад, у яких конвертиках потрібно роздавати подарунки — не в пластикових, а в паперових) підвищує планку запитів для всього оточення. Вони впливають своєю дією. Я вважаю, що ці люди змінили бізнес в Україні. Вони роблять це поступово, але їхні дії, їхня порядність, вміння спілкуватися, їхні цінності — це змінює все, що довкола них. Я не впевнена, що вони роблять це під гаслом «Ми змінимо Україну», але це відбувається.
За моїми спостереженнями, пережили більш-менш благополучно цей важкий період ті бізнеси і власники тих бізнесів, які прийняли якісь базові людські цінності. Вони зберегли персонал, вони дуже відповідально ставилися до іміджу компанії, вони не йшли на те, щоб заради прибутку чи зниження збитків ім’я компанії заплямувати. Я не розумію слів «критична маса». Інколи в організації досить однієї людини, яка змінює організацію. Це залежить від харизми, інтелекту, від уміння впливати на людей, до речі, як у позитивний, так і в негативний бік. Це дуже відчувається в групах. Інколи приходить вчитися група людей, і вона дуже активна, позитивна, творча — за це відповідальні три-п’ять осіб, які роблять групу такою. І буває група «мертва», бо в ній три-п’ять осіб із негативною енергетикою, з важкою харизмою і вони давлять усіх інших. Тому, я гадаю, що «критична маса» — це та кількість, яка спроможна змінити оточення. Інколи для цього досить одного, а інколи не досить і мільйона.
