Остання неділя червня в Україні — це День молоді. Хто відзначає і що відзначаємо? До 2015 року молодою людиною вважаються ті, кому ще не минуло 35 років. Стратегія молодіжної політики на період до 2020 року знизить офіційний вік молоді до 28 років. Мовляв, треба швидше дорослішати. Соціальні психологи теж кажуть, що свідомість людини, зокрема політична, формується до 27 — 28 років. Цікавіше відповісти на питання, як змінилася сучасна молодь, які цінності вона вважає основними, чого прагне, в якій мірі Майдан та революційні події вплинули на темпи дорослішання (і чи вплинув)? Адже від цього спрямування залежить і їхнє, і наше майбутнє. Розмовляємо про це із кандидатом психологічних наук, старшим науковим співробітником Лабораторії психології політичної поведінки молоді Інституту соціальної та політичної психології АПН України Іриною ЖАДАН.
— На молодь сьогодні покладається найбільше надій. Якими ви бачите людей, котрі завтра будуватимуть державу?
— Молодь — дуже різна, відповідно не однаковий стан політичної свідомості молоді в різних регіонах. Можу сказати, що, згідно з результатами наших останніх досліджень, не справдилися очікування, що молодь у західному на центральному регіонах є близькою між собою. Ми побачили, що політичні цінності молоді в західному регіоні й східному — ближчі між собою, ніж у західному і центральному. Молодь центрального регіону переважно орієнтована на цінності самовдосконалення, самореалізації, на цінності свободи, прав людини. Тоді як молодь заходу і сходу спрямована на цінності влади. Різниця між сходом і заходом полягає лише в тому, що на заході є очікування того, що молодь впливатиме на владу: вибере її, контролюватиме, і тоді ця влада забезпечить добробут та гідний рівень життя. Молодь на сході сподівається, що вона просто вибере вдало владу, яка сама по собі буде це робити: акцент робиться на моменті вибору — зробити правильний вибір. Але і ті, й інші очікують, що влада все зробить. Натомість молодь у центрі вже усвідомила, що в цьому житті треба орієнтуватися самотужки, самостійно забезпечувати свій добробут та рівень життя. Тобто молодь у центрі впевнена, що добробуту можна досягти завдяки самореалізації. Йдеться в першу чергу про студентську молодь.
— Із чим пов’язані схожі ціннісні установки молоді сходу й заходу?
— До певної міри ці регіони тривалий час розвивалися в умовах імперії, й цілком можливо, що саме цей факт обумовив такий вибір. Мабуть, причина ще й у тому, що це — периферійні регіони, а на периферії є менше можливостей для самореалізації, й ця ідея менше виражена у масовій свідомості. Також традиційно склалося, що в центр тягнуться люди, які хочуть самореалізуватися, тому що тут — і більше можливостей, і інше оточення...
На жаль, ми мало бачимо впливу освіти на ціннісну складову молоді. Ми не бачимося якихось відмінностей молоді різних регіонів в уявленнях про цінності взагалі, про їхній взаємозв’язок — того, що собою являють цінності свободи, прав людини. Молодь, як правило, має сьогодні дуже схематичні уявлення про сутність цінностей: молоді люди дуже вузько їх інтерпретують, обмежуються загальними речами. Тобто можна говорити про те, що ці ціннісні смисли молодь не пережила. І це властиво для всіх регіонів.
Ще одна спільна тенденція: в першій позиції затребуваних цінностей молодь в усіх регіонах виносить цінності безпеки. Можна говорити, що зараз — війна, що революція, але ці заміри ми робили ще у вересні минулого року: тоді цінності безпеки виходили в молодих людей на перші місця. Тобто, вони не відчували себе у безпеці.
— Коли ви говорите, що молодь обмежується загальними фразами щодо цінностей, що ви маєте на увазі?
— Візьмімо запитання «Що для вас особисто є цінність свободи і як ви переживаєте, коли свободи не буде?» Я, наприклад, можу сказати, що для мене свобода — абсолютна цінність, і якщо моя свобода обмежується, я почуваюся упослідженою, я не можу спати, не можу їсти, не можу нормально дихати, я нервую, почуваюся ображеною і приниженою. А молодь пише, що без цінності свободи вона не зможе вільно досягати того, що запланувала. Все. Немає особистих переживань. Відповіді, як правило, обмежуються одним реченням: без свободи вони не зможуть зробити те, що хочуть, що в них не буде можливості вибору. І вкрай рідко молодь говорить, що свобода — це свобода особистості, це свобода вибору і свобода відповідальності за вибір. На початку революції багато хто говорив, що для молоді незалежність — це можливість вільно скрізь їздити. Але, як ми бачимо, пересування молодь не переживає як проблему (вона на четвертому чи на п’ятому місці). Також мало говорять про свободу совісті, віросповідання. На жаль, зовсім не говорять про свободу інших — про те, що вона має межі, що вона не може бути абсолютною. Про це немає навіть згадки.
— Можливо, їм ще зарано мати такий досвід переживання — відсутності чи наявності свободи?
— Політична свідомість завершує своє формування у 27 — 28 років. Люди цього віку мають майже сформований світогляд. Чому зарано? Студентський вік — надто сприятливий для переживань, для емоцій, тому я не можу сказати, що зарано. Я вважаю, що це — вада і проблема освіти, виховання. Зрештою, це проблема суспільства, яке не піднімає питання багатогранності наших цінностей, їх взаємопов’язаності. Тобто у молоді наразі немає уявлення про сутність прав людини, а воно має бути дано ще в школі.
— А якими цінностями, на вашу думку, керувалася студентська молодь, яка брала участь у Майдані, в бойових діях, і не боялася за своє життя?
— Молодь — дуже різна, різною вона була й на майданах. Там було багато молодих людей, які свідомо прагнули певних цілей, свідомо висловлювали свій протест проти свавілля влади, наруги й обмеження прав. Але значна частина йшла просто за масою, «заражалася». Я не можу сказати, що молодь була одностайна й чітко переживала все те, що відбувалося на Майдані. Хоча там було потужне ядро молоді, яка усвідомлювала те, що робиться. Я вже говорила, що ще у вересні минулого року ми побачили, що молодь дуже болісно переживає обмеження своїх права, що їхні базові цінності — потреба в безпеці, дотримання прав — обмежені. Безперечно, це зумовило масову підтримку Майдану. Молоді люди дуже емоційно реагують на насилля. Але це не означає, що ця реакція — не цінна.
Проте я не побачила, і дослідження наші вказують на це, що молодь готова до системної дії для захисту своїх прав. Це ще не достатній рівень розуміння і глибини, бо навіть моделі очікування значної кількості молодих людей містять велику частку патерналістських очікувань: вони все-таки сподіваються, що ще буде влада, яка зробить їм гарне життя.
— Які ви можете зробити прогнози зростання нашої молоді — в контексті подій, які відбулися й відбуваються в Україні?
— Я переконана в тому, що сьогодні суспільство потребує державної програми формування політичної свідомості молоді, політичної культури: необхідно вносити корективи у навчальний та виховний процес — для того, щоби розширити і поглибити уявлення молодих людей про їхні можливості, реалістичність очікувань і того, наскільки їхні цілі збігаються з уявленнями про засоби їх досягнення. Сьогодні очікування в молоді — ліберально-демократичні, а засоби досягнення цілей, які вона вибирає, — абсолютно не відповідають надіям, бо підходять для цілей патерналістських.
