у вчорашньому номері «Дня»
ЛИТОВСЬКІ ФІЛОСОФИ
Отже, литовський дует: Дайнюс Пулаускас і Валеріус Рамошка. Поєднання нью- ейджевого синтезатора і блюзової труби. Щось у дусі імпресіонізму, труба і рояль, два переливи світла: сонячні лісові галявини, дами, які манiрно прогулюються в білих сукнях, як у Моне або без оних у Мане (після Парижа я їх уже не плутаю).
Згодом масштабність музики почала збільшуватися, розтікатися в різні боки... Ріка перетворилася на океан. За ним — ліси. «Тамтамський» ритм викликав до життя індіанців, які ланцюжком рухаються серед джунглів. Обличчя першого індіанця найбільш зосереджене. Пронизливий, набираючий силу звук труби віддалив уявну камеру від воїнів. Край землі почав губитися серед хмар. Масштаб виріс до розмірів космосу, вдалині виникла блакитна іскриста кулька Землі, що потонула в оплесках глядачів... Такі ось «Сплячі очі красуні» по-литовськи. Дуже самобутньо і чудово!
МОЛДАВСЬКИЙ ТЕАТР
Володимир Фейертаг представив публіці відомого київського радіожурналіста Когана. «Леонід знає про джаз усе! — сказав ведучий. — Я теж знав усе, — після паузи додав він, — але половину вже забув». Відомого київського журналіста взагалі-то звуть Олексієм. Фейертаг переплутав його з прославленим скрипалем. «Ось бачте, коли виявилося непорозуміння, — блискуче викрутився пітерський конферансьє, — я ж попереджав, що половину забуваю». Навіть обмовки Фейертага — високий клас!
Коган оголосив молдавське тріо «Тригон». «Тригон» — екзальтований, дивний коктейль, де перемішані весільні, етнічні, сільські мотиви...
Ентузіазм народу викликала назва композиції «Танець п’яного міліціонера». Я від вартового порядку, який був напідпитку, очікував більшої некерованості. Але він виявився стриманим копом. Алкоголь всередині нього не виходив з берегів доброчесності.
«Японський блюз» — поєднання джазових і народно- японських конструкцій. Композиція здавалася трохи «підводною», а зелене і жовте підсвічування довершило відчуття акваріума.
Останні номери «Тригона» були «Доде» і «Дзеркало». Як повідомили автори, «Доде» — жіночий образ, «Дзеркало» — чоловічий».
«Доде» виявилася нервова і дещо істерична. А чоловіче «Дзеркало» я б перейменував на «Ранковий пробіг дистрофіка». Біжить і розсипається. Але хлопець наполегливий і дистанцію взяв. Очевидно, його спітніле обличчя переможно відобразилось у дзеркалі, що і стало приводом для назви...
У «Тригоні» все ж більше театральної, шоуменської майстерності (що зовсім непогано!), ніж музичних одкровень.
ПО ПИВУ І ПО КОВБАСІ
На сцені була відтворена паркова зона: стіл з лавками. На кожного члена журі чекав кухоль пива. У такому «розслабляючому» інтер’єрі музичні авторитети і влаштувалися для оголошення списку переможців. Обговорення, навіяне такою демократичною обстановкою, проходило досить живенько:
— Особисто я ненавиджу музику, — сказав один із членів суддівства.
— Ми любимо тишу, — підтримав його Фейертаг.
— Невже саме ці люди і визначали переможців у музичному конкурсі! — з удаваним пафосом вигукнув Коган.
Від жартівливого тону журі плавно перейшло до серйозного нагородження переможців.
Лауреатами конкурсу стали такі музиканти:
III премія — Кукузенко Сергій — рояль, м. Донецьк (Україна);
III премія — Аджемов Павло — ударні інструменти, м. Ростов-на-Дону (Росія);
III премія — Фролов Денис — тенор-саксофон, м. Москва (Росія).
II премія — квінтет «Хамелеон», м. Донецьк (Україна);
II премія — «JFM band», м. Донецьк (Україна).
I премія — Чайковська Ганна — вокал, м. Київ (Україна);
I премія — Тріо в складі: Лебедєв Євген, Івшин Петро, Протасов Павло, м. Москва (Росія).
Як бачимо, замість гран- прі суддівство вирішило розділити перше місце на двох.
Крім призу та грошей, один із спонсорів — концерн з виробництва копченостей «Колбіко», як нагороду відміряв переможцям ковбаси за їхньою власною вагою: тендітна співачка Ганна Чайковська «потягнула» всього на 45 кг і відповідно отримала на стільки ж м’ясних виробів. Лебедєв «заважив» 75 кг. Але цю гору смачностей довелося розділити на трьох. Так що вийде менше, ніж на одну мініатюрну Аню...
АНГЛІЙСЬКЕ ЧАЮВАННЯ
Після роздачі слонів і ковбас, на роялі, як завжди, віртуозно «блюзував» Ігор Бриль. Йому підіграв на трубі маестро Колесников. Фейертаг справедливо зазначив, що, навіть знаючи, яку річ вони будуть грати, все одно це цікаво і непередбачувано. Їхній дует він охрестив «Джазовий міст «Донецьк — Москва».
Після цього виступив квартет «Ми із джазу» Анатолія Кролла. Саме ним була написана музика до однойменного фільму Шахназарова.
Анатолій Кролл грає як інтелектуал, майже безпристрасно. Зате його вісімнадцятирічний фантастичний ударник Петро Івшин своїми тарілками і барабанами шаманить ого як! Справжній дикун!
У цілому, джаз Кролла нагадує англійське чаювання: дещо манірне, але тепле. Спокійне, з молоком. Кролл темпераменту свого ударника протиставляє мудрість. Щось схоже було в поєднанні камерного оркестру Каунта Бейсі з безумством труби засновника бібопу Діззі Гіллеспі в 77-му році в їхньому геніальному спільному альбомі «The Gifted Ones» («Обдарованi»).
Метр оголосив композицію «Слов’янський смуток». Підозріла вона якась, з прихованим надривчиком. Єсенінський такий смуток — два кроки до скандалу. Та інтелектуальне виконання Кролла врівноважує стихію.
Величезне академічне чоло композитора, обрамлене м’яким сивим волоссям, натхненно нависло над синтезатором. Картина: вчений у заключній стадії експерименту. Щось у його вигляді чисте, натхненне, тільки білого халату не вистачає. Трохи сухувате виконання, але ВИКЛЮЧНО ТОЧНЕ. Жодного зайвого звуку, кожна нота відправляється суворо на своє місце. Що у слухача породжує естетичне задоволення від завершеності теми.
«Іспанське полювання» стартувало в’ялувато. З усіх музикантів тільки саксофоніст спочатку чесно «заганяв хижака». А Кролл — все той же професор, тільки на полюванні: в білих брюках, манишці, того й гляди — рушницю загубить. Та й взагалі, його мисливська пристрасть плавно переходить у пікнічок «по- чеховськи».
Але тут несподівано звіра став заганяти ударник. Івшин усіх у залі переконав — полювання було не безрезультатним. У його барабанних розкотах було все: і погоня, і добивання нещасної тварини. Поки Кролл «випивав» на галявинці, ударник із саксофоністом зробили свою «криваву, мисливську», справу...
ДЖАЗОВИЙ ЛІМУЗИН
У надто кокетливій манері вела свою партію переможниця Ганна Чайковська. Її природний сильний вокал явно потребує огранювання.
Заключним номером концерту став виступ оркестру імені Олега Лундстрема під управлінням Георгія Гараняна.
Там проблема прямо протилежна з Чайковською — виконання якісне, але дуже багато напрацювань. А значить — майже механічне.
Великий оркестр Лундстрема нагадує лімузин: чистота ліній, блиск, виразно чути кожен інструмент — все це ознаки найвищого рівня. Та все ж це машина. Хоч, повторюся, досить презентабельна і граціозна. Як вихід — більше запрошувати молодих музикантів, як це далекоглядно робить Кролл.
Ближче до ночі відбулася заключна вечірка у фешенебельному донецькому «Дежавю». Серед противогазів, мотоциклів, дорожніх знаків, орденів та інших витонченостей сучасного ресторанного дизайну — для музикантів оформлювач чомусь визначив місце за барною стійкою, прямо за батареєю пляшок. А може, дія музики і справді в чомусь схожа на сп’яніння?
Не знаю, але, в будь-якому випадку, джазмени грали чудово, що сприятливо відбивалося на апетиті та спілкуванні учасників фестивалю.
ВИСНОВОК
Треба віддати належне організаторам. Все було чітко і без зволікань. Порадували дотепністю і різні знахідки на зразок «пивного столика з лавками» для журі.
Було випущено диск із фестивалем «ДоДж#2002», на якому особливо приємно пригадати виступ бразильської зірки Напуа Давой. У цьому році її дещо затьмарила Лера Гехнер із Німеччини.
Iз фестивальних відкриттів можна відзначити литовський дует, ударника Петра Івшина й авансом — Ганну Чайковську. Із майстрів — Леру Гехнер.
Насамкінець можна сказати, що третій «ДоДж» — яскраве і високопрофесійне видовище, що вже склалося.
