Як розповіли співробітники музею, дату для зустрічі вони обрали не випадково: формальним приводом стала десята річниця виступу Мейса у Верховній Раді України на слуханнях щодо проблеми визнання Голодомору в Україні геноцидом, який відбувся 12 лютого 2003 року.
Запланований музейними працівниками кінолекторій передовсім передбачав публічний перегляд знятого минулого року ТРК «Культура» документального фільму «Джеймс Мейс — серце, віддане Україні». Утім, масштабність Мейса не дозволила звести захід до звичайного перегляду кіно. Запрошені гості, зокрема професор Станіслав Кульчицький, який особисто добре знав Мейса, вдова вченого — Наталія Дзюбенко-Мейс, а також лауреати заснованої головним редактором «Дня» Ларисою Івшиною Премії імені Джеймса Мейса за громадянську позицію в журналістиці Олександр Палій та Ігор Сюндюков разом із музейними працівниками познайомили студентів Київського національного педагогічного університету імені М. Драгоманова та Національного університету «Києво-Могилянська академія» зі спадщиною американського ученого, який присвятив своє життя Україні. Студенти, зацікавившись постаттю Мейса, не просто прийшли на захід, але й уважно слухали виступаючих та нотували озвучену інформацію. Хоча й відверто зізнавалися, що ні в школі, ні в університетах про перших дослідників Голодомору, зокрема Джеймса Мейса, їм практично нічого не розповідали.
— Я пам’ятаю, з якою величезною повагою народні депутати України десять років тому слухали доповідь Джеймса на парламентських читаннях. Вони прекрасно розуміли, хто перед ними, дослухалися до того, що віно говорив, розуміли його роль у розкритті цієї теми, — зауважив під час виступу професор Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ. — Тема Голодомору — в наших генах, вона стала частиною національної пам’яті. Мейс не просто розплющував очі на масштаби трагедії, а, по суті, своєю концепцією показав нам, як із цим жити далі. Якщо говорити відверто, то в нього було дуже мало шансів довести світу всі масштаби замовчуваного голоду в Україні. Але він ювелірним аналізом наукової творчості українських вчених, які змушені були розповідати про це, не називаючи речі своїми іменами, фольклорними згадками та зарубіжними публікаціями істориків це зробив. Звісно ж, спираючись також на свідчення очевидців, яких він опрацював кілька сотень і на основі яких видав свої книжки.
За словами Станіслава Кульчицького, наразі з теми українського голоду 1932—1933 років опубліковано близько 15 тисяч матеріалів, видано два томи бібліографічних показників, проведено численні конференції. Але попереду на науковців та журналістів чекає ще велика робота: правильно і доступною мовою донести до суспільства реальні наслідки трагедії. Аби тільки суспільство було готовим сприймати цю інформацію.
— Нам потрібно збагнути не лише інтелектуальну спадщину Мейса, а й морально-етичну, — відзначив присутній на заході редактор відділу «Історія і «Я» газети «День», лауреат Премії імені Джеймса Мейса Ігор СЮНДЮКОВ. — Приємно тішити душу розповідями про перемоги та національні здобутки українського народу. Але неймовірно духовно важко розбиратися в таких катастрофах, якою був Голодомор в Україні. Цьому присвятив своє життя Джеймс Мейс, розробивши концепцію, в якій говорить, що після всіх катастроф українців — голоду, репресій, війн — ми стали постгеноцидним суспільством. На мою думку, це одне з найбільших і найстрашніших його відкриттів. Мейс ніби ставив питання: а чи кожен українець вільний від спадщини постгеноцидного суспільства? Це важке запитання, але відповідь на нього необхідно знайти. Моральна естафета Джеймса сьогодні продовжена журналістами «Дня», і хотілося б, щоб інші колеги також проявили солідарність. Ми у «Дні» переконані: страшний комплекс проблем, пов’язаних з Голодомором, не повинен носити суто ритуальний характер і зводитися до згадки трагедії лише в листопаді, коли вся країна вшановує жертв геноциду. Згадувати переосмислений Голодомор — прямо чи опосередковано, зримо чи між рядками — потрібно щодня.
— Ми, українці, дуже веселий народ. Тому нам важко переосмислювати складні, а часом драматичні сторінки своєї історії. Чимало людей, які мали загиблих від голоду родичів, не хочуть глибоко повертатися до цієї теми, бо це їх психологічно травмує. Але Джеймс пояснював: для того щоб українцям переосмислити Голодомор, не потрібно применшувати масштабу трагедії, — зауважив лауреат Премії імені Джеймса Мейса, політолог і публіцист Олександр ПАЛІЙ. — Від нас спочатку приховували справжні масштаби трагедії, а потім почали говорити, що це спільна трагедія кількох народів. Мейс довів, що це ніяка не спільна трагедія. Лише у деяких регіонах СРСР, пов’язаних з Україною, були схожі події. Але це, зрештою, українські етнічні території. Лише відштовхуючись від правди, суспільство зможе переосмислити трагедію й жити з цим далі.
Особливо емоційним та експресивним видався виступ дружини вченого, Наталії ДЗЮБЕНКО-МЕЙС. За її словами, Мейс дуже любив студентство й завжди намагався писати свої статті доступною і зрозумілою мовою, передовсім для молоді.
— Хочу порадити всім молодим людям, які намагаються розібратися в складній темі голодоморів, — читайте Мейса. Він умів з непідробною щирістю, дотепністю, легкістю, навіть іронією писати на цю тему. Практично в більшості його статей присутнє звернення до молоді. Саме на молодих й освічених людей Джеймс покладав найбільші надії. Минулого року ми відзначали 60-річчя від дня його народження. Я дуже хвилювалася, що про це ніхто не згадає, окрім газети «День», яка завжди підтримує його ім’я та пам’ять про нього. Багато в пресі з’явилося публікацій, в яких Джеймса називали «голодоморним фантазером». Інтелектуальні мародери нищать не лише його ім’я, а національну пам’ять українців. Але минулого року ми провели прекрасну виставку, присвячену Мейсу, а цього — кінолекторій. Це підтвердження того, що пам’ять про нього, як і його наукова та публіцистична спадщина, затребувані суспільством.
Після перегляду документального фільму про Джеймса Мейса учасники зустрічі ще довго не розходилися. У невимушеній та щирій обстановці вони згадували яскраві епізоди з його життя, виступи, публікації; американський та український періоди життя, роботу в газеті «День», яка стала для нього незамінною трибуною; говорили, що Мейс нам показав, як Голодомор (цю трагічну сторінку українського народу) можна зробити колосальним мобілізуючим чинником, який згуртовує націю.
