Перш, ніж займатися
політикою, кожній людині
потрібно займатися своїм життям.
Лев Толстой
Останній розділ моєї першої книги з числа тих, які були видані під загальною назвою «Цивілізація і ноосфера», закінчується наступними словами: «Ноосфера, якщо вона відбудеться, буде обходитися без еліти. На її «вході» великими лiтерами напишуть: «ПОТРІБНА ЛЮДИНА РОЗУМНА». А трохи нижче додадуть: «Політиків і тих, хто претендує на роль лідерів, просять не турбуватися». Настав час, якщо, звичайно, він ще не втрачений, зробити значення цих слів доступним для розуміння більш широкою аудиторією.
Всупереч укоріненій думці, майбутнє людства, куди входять і українці, значно більше залежить від їхньої сексуальної, ніж політичної орієнтації. Весь історичний досвід однозначно свідчить, що політика завжди вела до загибелі цивілізацій і, як правило, хоронила їх творців. Французький письменник Антуан Рівароль цю думку висловив так: «Політика подібна сфінксу з казки: вона пожирає всіх, хто не може розгадати її загадок».Отже, існує потреба зробити хоч би декілька кроків в цьому напрямі.
Взявши на озброєння гасло, що «Без революційної теорії не може бути й революційного руху», розвиток наукової думки став розумітися переважно з цього погляду і здійснювався він кількісно, в надії, напевно, що згодом кількість перейде в якість. Для останньої часу не вистачало, але встигли наплодити в одній країні аж четверту частину вчених всього світу, левову частку яких складали суспільствознавці.
Різка зміна політичного курсу зробила їх незатребуваними. Попит на критику минулого, яке вони самі пестували, швидко впав, та й подавати її треба було уміючи, а для цього був потрібен хоч якийсь талант. Але з цим справа йшла погано. Досить пригадати, що ті сфери людської діяльності, в яких у СРСР справи йшли найгірше, характеризувалися найвищою насиченістю докторами наук. До них відносилися економіка, сільське господарство й медицина. Економіка і в Україні зберігає лідируюче становище, а тому неважко зрозуміти, чому тут справи йдуть так погано.
Пошук застосування своїм силам привів суспільствознавців у «велику політику», в якій з нагоди сформувалася нова наука — політологія, а ті, кого вона не охопила, подалися в практичну політику. Щоб зайняти всіх, остання перестала виражати інтереси класів — їх виявилося дуже мало, — практична політика стала обслуговувати групи і клани, що виявило себе в бурхливому зростанні чисельності політичних партій, які не підтримуються народом, але інтереси якого вони ставлять своєю метою захищати. Власне, в тому, що я написав вище, немає нічого нового. Про це давно сказав політичний авторитет Отто Бісмарк: «Політика є мистецтво пристосовуватися до обставин і отримувати користь з усього, навіть з того, що викликає гидоту».
Таке переміщення інтелектуальних сил у сферу практичного державного будівництва мало надто негативні наслідки, оскільки експансію здійснила далеко не краща частина мислячого населення, навчена колишнім режимом займатися пестуванням утопії і пранням забруднених нею пелюшок, а не досліджувати реальні потреби суспільства і людей. Отже, вона з самого початку здійснила помилку, про яку застерігав Жан-Жак Руссо: «Суспільство треба вивчати на прикладі людей і людей на прикладі суспільства: хто захоче окремо вивчати політику та мораль, той нічого не зрозуміє ні в тій, ні в іншій».
Враховуючи те, що «Політика — за Бісмарком, — неточна наука», поєднання помилок породжувало тільки нові помилки, багато з яких поставили під сумнів не тільки компетенцію, але й підтвердили діагноз, поставлений Емілем Золя: «Заняття політикою... є жалюгідною витратою часу, крутійською містифікацією, долею тупиць, неуків і шахраїв».
Все це не зависає в повітрі. Воно стає духом, що проникає в усі пори суспільства, організовуючи його відповідним чином. Дух, що виявляє себе в формі ідеології, характеризується виборчою дією, вона здійснює селекцію: виживає той, хто її приймає. Відсів не обов’язково здійснюється з допомогою концтаборів, обладнаних крематоріями і газовими камерами, ГУЛАГів, «вільного полювання», але й шляхом збільшення армії безробітних, позбавленням можливості мати дітей, сирітством, підкоренням волі одних волі інших і навіть таким простим шляхом, як позбавлення людини вільного часу, що перетворює її на раба.
Будь-яка селекція неминуче змінює генетичну структуру «популяції», а це приводить до того, що її наслідки відчуваються в ряді поколінь. Людям, які отримали волю, довго доводиться «видавлювати з себе рабів».
«Життя є збереженням можливості», — писав Поль Валері. А вона виявляє себе у вигляді виживання. Тому в числі найважливіших інстинктів, які відзначаються у живих форм, є інстинкт збереження себе і свого роду. Не реалізувавши його, всі інші виявляються безглуздими. Крики політиків про те, що у суспільства немає мети, є обманом. У людей вона виразно виявлена. Про це наочно свідчать крики людей, які зазнали лиха в Закарпатті. Ця проблема стосується всіх, в тому числі й багатих. Багатство не рятує від вимирання. На користь цього свідчить катастрофа «Конкорда» в паризькому аеропорту, яка забрала життя, якщо не брати до уваги екіпаж, виключно багатих людей. Але якщо проблема стосується всіх, то й рятуватися необхідно всім, вносити внесок кожному в її рішення.
Політика виходить з помилкових світоглядних уявлень, згідно з якими людина панує над природою і владна змінювати процеси, що вiдбуваються в ній, підпорядковуючи їх тому сценарію, який вона для неї написала: чи будувати соціалізм, комунізм або капіталізм, розвивати планову чи ринкову економіку. Однак, поклавши в основу вчення про біосферу ті процеси, які відбуваються в малих і величезних інтервалах часу, варто прийти до цілком іншого висновку: протягом всього часу свого існування людина реалізовує сценарій, написаний Природою, Всесвітом, Богом. Суть цього сценарію зводиться до наступного.
Все, що існує у Всесвіті, за винятком технічних рішень, пульсує — здійснює процес розширення і стиснення. З ними пов’язані зміни простору-часу. Стиснення є дуже вузьким періодом в існуванні біосфери, що супроводжується скороченням ресурсів і масовим вимиранням форм життя.
Розуміння цього ми вже знаходимо в древніх пам’ятниках. Так, образ стислої біосфери отримав відображення в малій скульптурі пізнього палеоліту, в якій широке поширення отримав прообраз матрьошки чи яйця. В цей період відбувалося згортання біосфери, що виявило себе у вигляді вимирання мамонтової фауни, «Всесвітнього потопу», яким передувало останнє Вюрмське зледеніння. У неоліті, коли відбувається розгортання біосфери, природа за уявою людини набуває вигляду піраміди, що отримує відображення в монументальних спорудах, якi мали місце у різних народів на різних континентах. Зокрема, на території нинішньої України такими спорудами були скіфські поховання, кургани.
Розширення біосфери означало збільшення її простору-часу, за рахунок якого зростала здатність поглинати великі кількості космічної, переважно променистої, енергії, а це давало можливість залучати більшу кількість речовини в процес утворення ресурсів. Приріст ресурсів вимагав відповідних засобів для їх поглинання, оскільки всі природні процеси повинні бути збалансовані. Тому Природа «дає добро» на витвори цивілізацій, які з’являються в неоліті і ставлять за головну мету оволодіння «багатствами» природи. Тут доречно навести слова американського письменника Генрі Уїлера Шоу: «Природа ніколи не помиляється; якщо вона породжує дурня, значить, вона цього хоче». А хоче вона дурня тому, що його легше потім позбутися.
У процесі згортання, стиснення відбувається енергетичне розвантаження планети, яке забезпечується за рахунок зростаючої роботи, що виявляє себе у вигляді переміщень тектонічних плит, вулканічній діяльності, виверженнях вулканів, стоку речовини і енергії через труби дегазації, гарячі точки і багато чого іншого. Вихід енергії у вигляді тепла призводить до підвищення температури Світового океану, змінам площі льодового покрову, течій, а на кордоні океану й атмосфери виникає таке явище, як Ель-Ніньо, яке породжує урагани, в атмосфері формуються торнадо, вихори, смерчі, розвивається могутня циклонічна діяльність, виникають часті перепади атмосферного тиску, які так згубно впливають на життя людей.
Історія Землі переконливо свідчить на користь того, що з цими періодами в її житті пов’язані великі вимирання, а це дає вагомі підстави вважати, що на даному етапі загроза вимирання нависла над людиною, оскільки свій удар природа завжди наносила по тих організмах, які в біосфері займали панівне становище. Є абсолютно неспростовні докази того, що наша планета вже увійшла в епоху великого вимирання. І судячи з усього, це сталося ще на початку минулого століття.
Хоч великі вимирання частіше всього привертають до себе увагу вимиранням представників тваринного світу — динозаврів, гіппаріонів, мамонтів, — головною подією в них потрібно вважати руйнування рослинного покрову, оскільки саме він створює 99% всієї маси живої речовини. Таким чином, про настання епохи великого вимирання можна судити з наступних показників: руйнування рослинного покрову, теплове розвантаження планети, різко зросла міграція хімічних елементів і збільшення частоти катастроф.
Сьогодні вже не може викликати сумніву те, що нинішнє велике вимирання природа творить руками людини. Внаслідок вирубування лісу його площа за історичний час скоротилася більш ніж на 2/3, а в цей час щорічно від пожеж і вирубок вона меншає на одинадцять мільйонів гектарів. На межі повного зникнення знаходяться дощові тропічні ліси, що є опорними екосистемами на планеті, які протягом останніх 20 ти мільйонів років практичноперебували в незмінному стані, тобто пережили три великі вимирання, що передували нинішньому. Лісистість території України, залежно від того, що вважати лісом, становить 11—15%, що є показником серед європейських країн з близькою за розмірами територією, а площа степів взагалі не перевищує 1%. На планеті процес опустелювання набрав небаченого розмаху і на даному етапі відбувається зi швидкістю 6 млн. га за рік. Судячи з усього, сучасна площа пустель, в яку потрібно включати міста, дороги та інші споруди, досягла таких розмірів, які на планеті не відзначалися навіть в періоди найбільш глибоких криз. Не стану вдаватися до дрібниць, але вважаю за необхідне підкреслити, що вирощування сільськогосподарських культур не компенсує втрати, навпаки, створює ще більші проблеми, оскільки посилює теплове розвантаження планети, міграцію хімічних елементів на ній і катастрофізм, що особливо виявляє себе у зв’язку з вибухами чисельності шкідників. Думаю, що також не існує потреби детально говорити про всі інші складові епохи великих вимирань, що зумовлені господарською діяльністю людини. Хочу лише підкреслити, що її посилення співпадає за часом iз процесами, які можна вважати виключно природними.
Ігумен Іоанн (Економцев) визначив екологію так: «екологія — це не стільки стосунки між техногенним середовищем, створеним людиною, і природою, скільки передусім це проблема ставлення людини до Бога, який створював і який продовжував творити цей світ, включаючи і людину». З цим потрібно погодитися, якщо під Богом розуміти Значення Всесвіту, сценарій якого реалізовує людина. З такого розуміння екології неминуче витікає, що між нею і політикою існує «вододіл»: екологія прагне виявити «інтереси» природи, щоб оволодіти її «серцем», а політика виявляє інтереси людей, які можуть утворити електорат.
Екологія, що володіє знанням законів природи і політично незаангажованої людини, стосується безпосередньо проблеми великих вимирань і можливостей виживання під час таких. Тому, як би це не здавалося дивним, екологію людини не з пустої цікавості турбує проблема її сексуальної орієнтації, від якої залежить ефективність відтворювання, така необхідна в ті моменти, коли їй загрожує вимирання.
Екологія і політика, якi розділенi «вододілом», мають різні сфери застосування своїх зусиль. Ексклюзивним володінням екології є все те, що визначає благополуччя людини: їжа, житло, одяг та здорове навколишнє середовище, тобто те, що формує системи життєзабезпечення. Тому винятковим правом екології потрібно вважати вирубування лісів, ловлю риби, відстріл тварин, збір рослин, встановлення їх термінів і норм, але особливо РОЗПОРЯДЖЕННЯ ЗЕМЛЕЮ. Довіримося Шекспіру:
Земля, природы мать, —
ее же и могила:
Что породила, то и схоронила.
В цих словах йдеться про справжню владу, якій підкоряється людина, владу Природи, Землі, Екології. Вона їм підкоряється завжди, хоч і не усвідомлює цього. Про це добре сказав Гете: «Законам природи люди пiдкорюються, навіть коли борються проти них; люди діють заодно з нею, навіть коли хочуть діяти проти цих законів».
Таким чином, тут немає нічого спільного з тією владою, яка забезпечує політичне панування над іншими, не йдеться і про владу народу. Йдеться про його інтереси, передусім про можливість його виживання.
Виживання не вимагає боротьби. Боротьба за існування, про яку так багато міркував Дарвін, була запозичена ним з ринкової економіки, яка не може існувати без політики, що адекватно відображає строкатість інтересів, якi не спiвпадають з iнтересами численних груп і навіть окремих осіб. Виживання вимагає підкорення «правилам гри», бути націленим на одні «ворота». У футболі програє той, хто вийшов битися, їх видаляють з поля, а перемагає той, хто дотримується правил і хто здійснює цілеспрямовані дії. Саме це сьогодні демонструє французький футбол. Але щоб виконати правила, їх потрібно знати. На жаль, зі знанням «правил» природи справа у нас кепська. Погано навіть iз тими, які винаходяться парламентом. Вони не користуються великою популярністю. Але особливо кепські справи у політиків, які зробили своєю таку формулу: «Сила є — розуму не треба».
Історія знає приклади, коли політика намагалася приєднати до себе мудрість: вихователем Олександра Македонського був Арістотель. І спочатку у першого справи йшли вельми успішно, але варто було йому, як Антею, відірватися «від землі», порвати з мудрістю, як все закінчилося поразкою. Паралельно з його тілом розклалася і його імперія.
Сьогодні, як і в часи краху «великого Олександра», політика мислима лише в руках мудрості, вона повинна бути схожою до важеля, за допомогою якого суспільство з мінімальними витратами сил зможе просуватися шляхом екологізації, забезпечуючи виживання «всіх і кожного». І ця формула розповсюджується не тільки на людину, але й на «братів її менших». Розуміння цього виявило себе ще в 1992 році в Ріо-де-Жанейро на конференції ООН, яка проголосила необхідність екологізацїї економіки та перехід до еколого-економічної політики і вперше підкреслила необхідність обліку природних закономірностей у прийнятті рішень політичної, економічної і соціальної сфери. Правда, ці рекомендації ще ніхто не використав. І ось тут якраз і проситься політичний важіль, в іншому випадку, досягнення мети зажадає жертв і чималих, які поставлять під сумнів саму можливість виживання.
