Михайло КОВАЛКО, голова парламентського Комітету з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки:
— З 1993 року кожну зиму наша енергетика переживає на межі своїх технічних можливостей. Народна мудрість про підготовку саней улітку до нас не доходить — ми щозими рятуємо енергетику, щовесни — сільське господарство.
Ситуація ускладнюється тим, що в Україні сконцентровано потужні енергоємні виробництва. Рівень їхньої енергоємності перевищує аналогічні показники в розвинених країнах у 5—12 разів, а російський і білоруський — у 1,5—2 рази. За минулі сім років енерговитрати на виробництво одиниці валового національного продукту збільшилися на 37%. Тобто, ми щороку почали «проїдати» 1,4 мільярда гривень, нічого не виробляючи. За ВНП на душу населення України посідає одне з останніх місць у світі, але впевнено перебуває на третьому місці за споживанням кожним громадянином природного газу. Виникає ситуація, коли вітчизняний виробник у принципі не спроможний конкурувати на внутрішньому ринку, оскільки будь-який імпортний товар у 2 — 5 разів менш енергоємний, а відтак і дешевший. І ніякі поліційні заходи проникнення імпортного товару в Україну не зупинять.
Головною причиною такого становища є відсутність дійової стратегії функціонування й розвитку паливно-енергетичного комплексу. Функціонування галузі регулюють лише постанови уряду, не вистачає законодавчої бази. Немає єдиної цінової політики держави, замість ринку електроенергії маємо ринок боргів за неї. Ресурси галузі перебувають на тій межі, за якою починаються некеровані й необоротні процеси. Якщо не буде вкладень у галузь, доведеться витрачати незрівнянно більші кошти на будівництво енергетики України з нуля.
Олексій ШЕБЕРСТОВ, міністр енергетики України:
— Основною причиною кризи в енергетиці є неплатежі й наші недогляди в ціноутворенні. Борги споживачів за відпущену електроенергію сягають 5,1 мільярда гривень, що еквівалентне чотиримісячному споживанню електроенергії всією країною. Причому з початку року ці борги виросли на 63%. Основні боржники — житлово-комунальне господарство (1,6 мільярда гривень, причому відключити його ми не можемо), вугільна промисловість (722 мільйони) й сільське господарство (518 мільйонів). До речі, від населення галузь недоотримала цього року 93 мільйони гривень. Борг перед АЕС — 1,9 мільйона гривень. Галузь зі своєю стовідсотково ліквідною продукцією винна своїм працівникам понад 195,6 мільйона гривень за зарплату. Наш борг у держбюджет становить 1,18 мільярда гривень і виріс утричі лише цього року.
Ми, електроенергетики, виявилися заручниками ситуації. Нам не хочуть відпускати безкоштовно ні вугілля, ні газ, а ми гроші за свою продукцію зібрати не можемо. А позаяк ми замикаємо паливно-енергетичний цикл, то всі претензії пред’являють нам.
Стосовно приватизації: нам, енергетикам, приватизація не потрібна. Проте на розвиток галузі потрібні кошти. Це вимушений захід, аби залучити кошти. З бюджету їх узяти, як бачимо, неможливо, а устаткування на станціях у важких умовах.
Євген МАРМАЗОВ, заступник голови Комітету ВР з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики і ядерної безпеки:
— Стратегічна лінія в енергетиці прозирає поки що одна: узяти в комплексу все що можливо і що не можливо. Найбільший негатив у паливно-енергетичному комплексі — непрофесіоналізм управління. Так склалося, що галуззю може командувати хто завгодно.
Особливо багато незрозумілого в атомній енергетиці. Президент Національної атомної енергогенеруючої компанії «Енергоатом» Нур Нігматулін особисто визначає операторів-постачальників електроенергії і ядерного палива. Це чомусь, як правило, сумнівні фірми з обмеженою відповідальністю. І комерційні структури, які є операторами на цьому ринку, створили заплутані схеми розрахунків — бартер, перепоступки вимог, які сприяють розкраданню. І ні копійки не вкладають у розвиток галузі. А перетравлюються там мільярди. Для атомних станцій вартість кіловат-години один цент, для теплових — три. Дозволяється дисконт за енергію, вироблену атомниками. Це неподобство! Оптова ціна електроенергії повинна бути одна для всіх споживачів.
Незрозуміло також, куди поділися гроші за електроенергію, вироблену з компенсаційного палива, отриманого Україною за вивезені в Росію ядерні боєголовки? Це кілька мільярдів доларів! В України була можливість створити свій ядерно-паливний цикл. Проте кошти, призначені для цього, зникли, і тепер немає чим платити атомникам зарплату, немає за що замінити зношене устаткування...
Юхим ЗВЯГІЛЬСЬКИЙ, народний депутат:
— Поки спроби поліпшення ситуації зводяться до окремих заходів, які нічого по суті не змінюють. Потрібні рішучі кроки у вузловій проблемі — проблемі неплатежів. А вона не існує окремо для енергетики, окремо для інших галузей. І заходів, спрямованих на її подолання, немає ні в програмі уряду, ні в проекті бюджету, ні в принципах кредитної політики Нацбанку.
ДОВІДКА «Дня»
До 1991 року українська електроенергетика розбудовувалась як частина загальносоюзної енергосистеми. Загальна генеруюча потужність електростанцій України становила 54,6 тисячі мегават. Виробництво енергії становило 300 мільярдів кіловат-годин на рік, приблизно одна десята енергії експортувалася. В цілому енергетична система України була самодостатньою і за радянських років, проте в деяких регіонах був дисбаланс генеруючих та споживаючих потужностей. Так, наприклад, дефіцитною була регіональна система «Харківенерго», що об’єднувала Харківську, Сумську та Полтавську області — компенсація потужностей відбувалася з території Російської Федерації. Системи «Донбасенерго» та «Дніпроенерго», навпаки, мали надлишок генеруючих потужностей, енергія з яких передавалася відповідно до Росії та до південних і центральних областей України. Найнеприємнішою деталлю енергосистеми України є брак маневрових потужностей. Фактично вони становлять 9% (потужність гідроелектростанцій Дніпровського каскаду). Маневрування потужностями атомних електростанцій неможливе, а для того, щоб забезпечити їх роботу в сталому режимі, їхня доля у виробництві енергії була піднесена з 27% за радянських часів до 49% у наш час. Використання для маневру теплових електростанцій також призвело до значного падіння техніко-економічних показників їх роботи за рахунок зносу обладнання та меншої рентабельності — так, питоме споживання палива збільшилося за останні вісім років на 40%, а коефіцієнт використання потужності впав до 43,4%. Закінчимо тим, що в Україні, як і колись у СРСР, зовсім відсутня політика раціонального використання енергії навіть у плані енергозбереження, не кажучи про системне бачення процесів від видобування енергоносіїв до споживання електроенергії.
№245 21.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
