За неофіційною статистикою, в Україні на сьогодні налічується від 100 до 200 тисяч безпритульних дітей. Як відзначають експерти, це рівноцінно населенню середнього за розмірами європейського міста! Втім, на відміну від справжніх таких середньостатистичних населених пунктів, у «безпритульному місті» немає домівок...
Замінити втрачений з різних причин батьківський дім безпритульним дітям покликані державні дитячі будинки. Проте ефективно впливати на сумну статистику їм не завжди під силу — дається взнаки брак коштів для їхнього розвитку. Тому перейняти естафету боротьби з дитячою безпритульністю були вимушені недержавні дитячі будинки, а разом з ними — меценати, соціально-відповідальний бізнес і просто небайдужі люди. Нові дитячі будинки частіше за все на них лише й розраховують.
ВІД БЕЗВИХІДДЯ — ДО ПЕРСПЕКТИВИ
Основну свою місію — допомагати безпритульним дітям — у недержавних дитячих будинках намагаються виконувати сповна. Діток не лише навчають, розвивають таланти чи підтримують фінансово, а й допомагають у найважливішому для них — пошуку нової сім'ї.
Так, завдяки зусиллям засновників Християнського благодійного дитячого будинку «Оазис» у місті Винники, що на Львівщині, вісім років тому з державного дитячого будинку удочерили залякану дівчинку Марійку. Нині вона вже майже доросла, їй шістнадцять. Навчається у Львівському державному училищі фізичної культури, захоплюється веслуванням на байдарках. Цього року юна спортсменка вже потішила своїх нових батьків — була першою у четвірці на чемпіонаті України з веслувального спорту, почесне друге місце зайняла у двійці, восьме в одиночці!
Минуле у Марії менш радісне: біологічна мати — наркоманка, батька дівчинка взагалі не знала, бабуся пила. Марійка зі старшим братом жебракували, але грошей на харчування не мали — вони часто йшли на горілку для бабки. Дітей же підгодовували сусіди та добрі люди з лікарняної їдальні, що була по сусідству.
Врешті-решт дітей забрала з вулиці міліція. Так потрапили в дитячий будинок. За час їхнього там перебування рідні провідали лише один раз, та й то лише бабуся...
Уже в дитячому будинку виявилося, що дівчинка не знає елементарних речей: що таке огірок, петрушка, морква, кабачок... А під її подушкою можна було знайти приховані окрайці хліба.
Звичайно, говорити про чудове перетворення характеру зарано: дівчинка все ще відлюдькувата та не має друзів, проте розвиваються добрі риси, а вулиця та п'яні компанії — уже точно не її майбутнє.
Якщо Марійка завдяки допомозі добродійників знайшла себе в спорті, то 14-річний Андрій — у музиці. Хлопчик з неблагополучної сім'ї: батьки зовсім не беруть участі у його житті. Натомість репетитор з фортепіано покладає на нього великі надії. Жартуючи, радить не забувати його, коли Андрій стане відомим музикантом... Можливо, хлопець продовжить-таки навчання грі на фортепіано в університеті, а не стане, як майже всі його однокласники, муляром-штукатуром чи барменом. І зможе заробляти на життя мистецтвом...
Знайти та реалізувати свої таланти цим дітям значною мірою допомогла спонсорська допомога. Як відзначають у «Оазисі», вона дозволяє проводити з дітьми різні гуртки — малювання, перукарства, плетіння, вивчення іноземних мов, навчання грі на фортепіано тощо. А раніше позбавлені батьківського піклування діти не могли навіть домашнє завдання зробити — мама чи тато не допомагали.
РОЗБУДИТИ ПРАВИЛЬНІ ЕМОЦІЇ
Утім, трапляються й такі випадки, коли допомагати дитині в першу чергу доводиться не в освіті чи в пошуку нової родини, а в тривалому відновленні (а то й формуванні) нормальної свідомості.
Степана в п'ять років міліція забрала з рідного дому — старої сільської хати. У будинок представники влади потрапили через вікно, бо двері були завалені сміттям, харчів та меблів в оселі не було. Мама з татом багато пили, втратили квартиру в місті. Дитина голодувала...
У дитячому закладі Степанко розмовляв сам із собою, ніколи не дивися на людей, тим більше їм у вічі, навіть якщо його мова була спрямована до них. Тоді волонтери «Оазису» брали хлопчика на коліна, намагаючись зрозуміти його дитячий, відділений від усіх світ. Багато часу пройшло, доки дитина зрозуміла, що люди навколо не ігнорують її існування та інтереси, фізичні, душевні та духовні потреби.
Зв'язок із жахливим минулим так просто не зникав: йдучи зимою на прогулянку в тоненьких штанцях, хлопчик не розумів, що йому холодно. Тільки коли його майже насилу вдягнули в теплі колготи, він і цікавістю зауважив, що йому тепло...
Побачити його довіру чи любов не вдавалося. Степанко ніколи, як всі інші діти з його дитячого закладу, не біг радісно зустрічати волонтерів. Він стояв осторонь, нікуди не йшов, чекаючи, поки вся весела юрба трохи заспокоїться і волонтер підійде до нього особисто.
Але крига скресла й колись нікому не потрібні дитячі емоції прорвались, коли Степанко потрапив у дитячий літній табір «Оазису». Степан повірив, що не всі люди байдужі і він також комусь потрібен, його також може хтось любити. Емоції дитини відродились: Степан знову почав вчитися й радіти.
В «Оазисі» відзначають: для реабілітації кожної травмованої дитини дуже важливою є постійна опіка, довірливе особисте спілкування і здорова атмосфера. Саме для цього й створили цей дитячий будинок.
БІЛЬШЕ НАДІЇ НА ДОБРОЧИНЦІВ
Викупивши колишню будівлю військового містечка, організатори «Оазису» вклали туди величезні ресурси й зареєстрували дитячий будинок, який може прийняти мінімум 100 діток. «Але вже третій рік не можемо оформити документи на право користування землею. Справа в тому, що на цій території, яка раніше була підпорядкована Міноборони, росте ліс. А лісові території, згідно з розпорядженням Кабміну, не передаються, не продаються й не орендуються. І через це санітарно-епідеміологічна служба не дає нам дозволу на відкриття. Хоча в нас усе готове!» — розповідає Василь Боєчко.
Тож поки в дитячому будинку обмежуються проведенням літніх таборів для безпритульних дітей і дітей з проблемних сімей. Але, здавалося б, навіть таке «неповне» функціонування все одно приносить велику користь... «Так, у нас є унікальна практика: уже близько п'яти років до нашої базової церкви вихователі приводять дітей з державних інтернатів для занять у недільній школі, — розповідає В. Боєчко. — Там вони вчать християнську етику й норми правильної поведінки. І ми бачимо дуже великі позитивні зміни в цих дітях. Спочатку їм хотілося покурити, користувалися ненормативною лексикою... Зараз же вони й самі з охотою приходять. І ми хочемо опікуватися ними до повноліття: забезпечити навчанням, аби вони стали на ноги і могли самі про себе піклуватися».
Аби фінансово підтримувати себе, у дитячому будинку обробляють понад десять гектарів поля своєю сільськогосподарською технікою, тримають теплицю й навіть пасіку. «Розвиваємо своє господарство, аби діти могли й зайнятися корисною працею, й економічно себе підтримувати», — пояснює Василь Михайлович.
Утім, аби повноцінно утримувати дитячий будинок, цього, звичайно, не вистачає, зізнається Боєчко. І в цій ситуації єдина надія — на доброчинців. «Ми й існуємо завдяки доброчинцям, — продовжує генеральний директор «Оазису». — Адже аби викупити зруйновану будівлю, потрібні були немалі кошти, а ще ж довести її до ладу...». Зате тепер очевидний результат: будинок готельного типу повністю готовий. Є кімнати, розраховані на двох і чотирьох дітей, кухня, харчоблок, комп'ютерний клас, обладнується спортивний майданчик...
За словами Боєчка, за літній сезон «Оазис» приймає понад 300 дітей у чотири-п'ять заїздів. «Допомога небайдужих людей забезпечує їм повноцінне харчування та дозвілля, також одяг, взуття, предмети для шкільного навчання, — додає Василь Михайлович. — Проте найбільших витрат потребує облаштування приміщення будинку і прилеглої до нього території. Потрібні великі кошти, які може виділити лише бізнес. Цього року нам вдалося завершити ремонт і меблювання приміщень, а також облаштувати дитячий майданчик завдяки участі в благодійній програмі «Допомогти так легко!», яку провадить мобільний оператор life:). Ця компанія є одним з найбільш знакових філантропів, що запримітив наші проблеми й допоміг. Решта — це пожертвування віруючих людей, деяких державних та приватних організацій... Не хочу ображати державу, але я таки більше розраховую на доброчинців. Бо бачу їхній ентузіазм».
Завдяки ентузіазму в дитячого будинку, що в Винниках, є не лише фінансовий фундамент в особах доброчинців, а й кадровий —волонтери. Наприклад, у «Оазисі» є свій стоматологічний кабінет. Лікарі працюють безоплатно, і обладнання стареньке, але лише за минулий рік тут зуміли полікувати зубки 190 діток із дитячих притулків та шкіл-інтернатів. І не лише Львова, а й Перемишлян, гірських районів Сколе, Славська, Тухлі, куди своїм ходом добирався «виїзний стоматологічний кабінет» «Оазису». «Нам допомагає багато волонтерів, учителів. Адже діти потребують не лише повноцінного харчування та одягу, а заміни того, що вони втратили в особах своїх батьків. Тому всі наші сподівання на ентузіастів, доброчинців і церкву», — додає Боєчко.
ДОВIДКА
Благодійна програма мобільного оператора life:) «Допомогти так легко!» діє з 2005 року. Її метою є допомога безпритульним дітям шляхом підтримки дитячих благодійних центрів. За п'ять років існування програми на допомогу дітям вулиці було передано понад 3,2 мільйона грн. Благочинні проекти, реалізовані 2009 року, дозволили зібрати понад 800 тис. грн, включно із корпоративним внеском life:). Цього року в програмі «Допомогти так легко!» беруть участь чотири центри опіки: Дитячий будинок сімейного типу Ірини і Олександра Крищенків (м. Радомишль, Житомирська обл.), Центр соціальної опіки дитини «Отчий дім» (м. Ватутино, Черкаська обл.), Центр опіки дитини «Рідна оселя» (м. Тлумач, Івано-Франківська обл.) і Християнський дитячий будинок «Оазис» (м. Винники, Львівська обл.).
