Якби доля фільму склалася так само щасливо, як доля його 12-річної героїні в хеппі-енді, «Поліанна» могла б стати подією в кіно — адже поява світлих і оптимістичних картин для дітей сама по собі тепер у нас подія, а в «Поліанні» ще й зайняті справжні зірки — Т.Догілева, І.Костолевський, В.Сотникова, О.Янковський.
Однак продюсер картини Валерій Євтушенко взяв та й відібрав картину в авторів, а платити відмовився. Що пояснюється, очевидно, своєрідним простакуватим радикалізмом продюсера в період первинного нагромадження. Зазвичай справи про авторське безправ’я перебувають у нас в зоні туманності — російський закон про авторське й суміжні права має чимало суперечностей. Саме ці протиріччя і привели до низки прецедентів з ізоляції творів від їхніх авторів — з гонорарами і без. Наприклад, режисера Миколу Макарова було усунено продюсером від роботи над фільмом «Серафим Саровський» у середині знімального періоду, а «Майстер і Маргарита» Юрія Кари виявився у завершеному вигляді, але продюсерів він не влаштовував.
А у випадку з «Поліанною» ясність якраз абсолютна. На замовлення кінопродюсера Валерія Євтушенка режисер Олена Тонунц написала сценарій повнометражного кінофільму «Поліанна». І отримала за нього від продюсера першу частину авторського гонорару $1000. А контракт на постановку картини вона підписати відмовилася — через його цілковиту для режисера кабальність (продюсер наполягав винятково на варіанті, за яким він зможе необмежено втручатися в роботу над картиною). Тоді на місце режисера було призначено Анатолія Іванова, який до того планував стати оператором картини.
Так чи інакше, фільм було практично знято, але працювала група здебільшого безконтрактно (за визнанням В.Сотникової та А.Іванова, причина — суміш правової неграмотності та романтизму творчих натур), що й дозволило продюсерові кинути творців напризволяще відтепер матеріально не забезпеченій долі. Матеріал фільму нині у продюсера. Він збирається ним розпорядитися на власний розсуд і без участі авторів.
Звісно, в тому, що сталося з творцями «Поліанни» можна звинувачувати так звану продюсерську модель кінематографа, яка почала закріплюватися в умах кінопрофесіоналів і, по суті, єдина може повернути глядача до кінотеатрів, а з ним і поняття кіноіндустрії як рентабельної галузі економіки («реабілітація» кіно в зв’язку з цією моделлю намітилася напередодні нинішньої кризи). Та поява на прес-конференції продюсера Олександра Іншакова (дилогія «Хрестоносець») цю версію зруйнувала. Коли Іншаков увійшов до конференц-залу ЦБК, кореспондент «Дня» навіть подумав, а чи не збираються, бува, творці «Поліанни» залучити до «розбирання» з Євтушенком «братків» із оточення Іншакова? Адже відомо, що Іншаков останніми роками ще й великий підприємець, став отаким Вільгельмом Теллем нової Росії, авторитетним розбійником, що встановив уже подекуди деяку справедливість. Та річ була в іншому: Іншаков-продюсер, за плечами якого два успішних кінопроекти — «Хрестоносець» і «Хрестоносець-2» — запропонував авторам «Поліанни» зняти їхню кар
тину знову. В хеппі-енд, однак, не віриться. З історичного досвіду. Дивно навіть, яким києм у спину нинішній російській ситуації стала ця міні-криза між кількома кіноперсонами. Євтушенко діяв із прямотою російського «олігарха»: вольовим зусиллям приватизував кінокартину, не маючи при цьому навичок цивілізованого менеджменту. Як свідчить новітня російська історія, результатом такої приватизації є криза. Ось Олена Тонунц і збирається подати в суд на Євтушенка — з приводу невиплати авторської винагороди за сценарій «Поліанни». Матеріал картини буде, таким чином, заарештовано й усі дії в зв’язку з ним — дозйомки та перезйомки, монтаж, озвучування — виявляться неможливими. А випадок із «Поліанною», швидше за все, стане третім серед показових «випадків» у нашому кіно — як відомо, і «Серафим Саровський», і «Майстер і Маргарита», твердою продюсерською рукою відсічені від їх творців, виявилися відсіченими й від глядачів — у світ вони так і не вийшли.
№183 25.09.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
