У вівторок уряд України запропонував парламенту протягом нинішньої четвертої сесії розробити закон про затвердження національної доктрини патріотичного виховання молодого покоління, а також затвердити національну програму підтримки молоді на 2003 — 2008 роки. Голова Держкомітету у справах сім’ї та молоді Валентина Довженко, виступаючи в Верховній Раді з інформацією Кабінету Міністрів про захист національних інтересів держави у сфері патріотичного виховання, відзначила, що необхідно розробити і прийняти низку законодавчих актів. В. Довженко також повідомила, що уряд спільно з профільним комітетом Верховної Ради почав розробку національної програми патріотичного виховання молоді.
Необхідність визначитися з цінностями нашої молодої держави і розібратися з тим, що, власне, ми хочемо прищеплювати нашим юним громадянам, сьогодні назріла давно. Завдання це дуже складне і делікатне. Адже, кажучи про патріотичне виховання, ми говоримо про розвиток почуття любові до своєї вітчизни. Любити не накажеш і не зобов’яжеш. А високі патріотичні настрої радянського часу не виробити старими формами і методами — у молоді сьогодні свій незалежний погляд на світ, часом досить жорсткий і прагматичний, та й життєві цілі плануються і вибудовуються в індивідуальному порядку. Сьогодні перед молоддю не відкривається єдино правильний сценарій їхнього майбутнього життя, сьогодні у них є право на власний вибір. Можливість вибору — одне з найцінніших надбань нашого часу, так само, як і усвідомлення цінності й унікальності життя кожної окремої людини. Навряд чи нам сьогодні підійде визначення патріотизму, як готовності до будь-яких жертв і подвигів в ім’я інтересів своєї Батьківщини (Тлумачний словник Ожегова, видання 1970 року). До речі, про це йшлося в понеділок у телепрограмі Юрія Макарова «Документ», коли обговорювали доцільність жертв партизанського руху у Другій світовій війні. Сьогодні в Україні те, що слід робити в інтересах держави, а що ні, дедалі більша кількість громадян намагається визначати самостійно. І без цього не обійтися в суспільстві, яке називається громадянським.
Ще одна складність у проведенні роботи з розвитку патріотизму полягає в тому, що у нас прийнято перевіряти виконання постанов і розпоряджень. А який може бути механізм вимірювання рівня розвитку почуття? У радянський період це вимірювали кількістю проведених масових заходів. До шкіл приходили представники партійних організацій навіть від різних підприємств, не кажучи вже про райкоми комсомолу і партії, і вимагали від адміністрації звітів про здійснену роботу. Іноді відвідували саме театральне дійство в навчальному закладі чи «пропонували» в обов’язковому порядку взяти участь у районній або міській акції. На урочистій лінійці до Дня Перемоги, яку проводили в Дніпровському районі Києва у парку Перемоги, діти непритомніли від сонячного удару. Але акцію незмінно проводили щороку. Патріотичне виховання здійснювали механізмом примушення. Регулярні суботники на Великдень вважалися також виявом патріотизму, і горе тому, хто насмілювався їх не відвідувати, особливо через релігійні переконання.
Учені Академії педагогічних наук України не перший рік у пошуку нових методів і підходів до вирішення проблеми патріотичного виховання. Вони бачать його у самій організації життя молодих людей, а не в організації спеціальних заходів з патріотичного виховання. Зокрема, радник президії АПН України, доктор педагогічних наук, вчений із півстолітнім стажем педагогічної роботи Микола Ярмаченко сказав «Дню»: «Жодні виховні заходи не повинні нав’язувати ні збоку, ні зверху. Патріотизм народжується у тому суспільстві, де люди дорожать життям у ньому, відчувають турботу про себе і радіють життю в своїй країні». Виникнення почуття любові нерозривно пов’язане з почуттям вдячності і гордості за того, кого любиш.
Хочеться звернути увагу ще на один дуже важливий момент у темі патріотичного виховання — розвиток почуття належності до певної спільноти, у цьому випадку — відчуття себе громадянином своєї держави. Цікаво, що у сім’ях, де дитина не почувається частиною сімейного колективу, навіть рідні брати і сестри залишаються байдужими до доль та інтересів одне одного. Такими спостереженнями поділилася з «Днем» Алла Кошечко, директор київської школи-інтернату № 21, де виховують понад сто дітей, які є сиротами при живих батьках. Отже, за великим рахунком, патріотичне виховання починається з життєдіяльності сім’ї і продовжується за її межами у всіх сферах нашого життя, залежить від нашої співучасті в житті одне одного і в житті країни загалом. Адже відданість своїй вітчизні починається все-таки з відданості своєму народу, а народ — із найближчого оточення людини.
