З нагоди Міжнародного жіночого дня у нас прийнято нагороджувати жінок орденами, грамотами, медалями, згадувати про їхній неоціненний внесок у розбудову держави, у виховання підростаючого покоління. Так, Президент України Віктор Ющенко відзначив багатьох жінок, зауваживши при цьому, що нині в українських представниць прекрасної статі з’явилося більше можливостей реалізувати себе, і жінки стали впливовішими в громадсько- політичному житті країни. Разом з цим, голова держави зауважив, що поки що в Україні існують деякі проблеми із гендерною рівністю.
Що ж означає «деякі»? Найперше це стосується працевлаштування жінок та оплати праці. За даними Київського інституту гендерних досліджень, останніми роками жінки найбільше представлені в таких видах діяльності, як освіта, медицина та соціальна сфера (78%). Власне, самі освітяни говорять про те, що освіта в Україні вже давно є фемінізованою, а це не зовсім добре впливає на виховання учнів, яким потрібен чоловічий приклад і чоловіча порада. Також багато жінок представлені в торгівлі (понад 57%), у фінансовій діяльності, пов’язаній з операціями з нерухомістю (понад 55%). Радує лише те, що найменше жінок працює на будівництві (менше 19%), і ця частка постійно зменшується. Тому не дивно, що нині фахівці говорять про чіткий розподіл професій на «жіночі» та «чоловічі».
Найменше жінок є серед керівних органів влади (трохи більше 7%), хоча в структурі державної служби спеціалістів середньої ланки представляють саме жінки (75%). Тому так виходить, що чоловіки керують, а жінки — виконують накази. На думку директора Київського інституту гендерних досліджень Марфи Скорик, і сьогодні кар’єрне просування жінок у політиці є дуже обмеженим. «Політична сфера для демократичної України традиційно маркується як чоловіча, маскулінна, — каже пані Марфа. — Ілюстрацією цього є стереотип, згідно з яким вважається, що політика — це чоловіча справа. Такий гендерний диспаритет у політиці відображає гендерно нерівний розподіл економічних ресурсів». За її даними, нині українські чоловіки контролюють близько 90—95% економічних ресурсів. Оскільки участь у політиці є дуже затратною справою, то відсутність коштів зменшує шанси жінки представляти суспільні інтереси.
Інша проблема, яка стосується гендерної нерівності, пов’язана з оплатою праці жінок. Як правило, Державна служба зайнятості найчастіше працевлаштовує жінок у галузі фінансування, страхування та пенсійного забезпечення (понад 75%), охорони здоров’я, фізичної культури й соціального забезпечення (понад 74%), а також освіти (понад 67%). Усе це — сфери, де оплата праці в Україні є найнижчою. Таким чином, фахівці мають підстави стверджувати, що в середньому зарплата жінок на 30% нижча від зарплати чоловіків. Чим не дискримінація? Її підтвердженням можуть бути відмінності в оплаті праці зайнятих в одній галузі чоловіків і жінок. На думку фахівців Київського інституту гендерних досліджень, особливо цікавим є той факт, що в галузях зі зростаючим рівнем оплати праці (фінанси, торгівля тощо) чоловіки активно й успішно конкурують з жінками, внаслідок чого керівний склад цих галузей маскулінізувався. А там, де заробітна плата має тенденцію до зниження, чоловіки з жінками конкурувати і не збираються. Нажаль, гендерні відмінності в оплаті праці призводять до того, що сім’ї, які очолює жінка, або неповні мають більше шансів опинитися поза межею бідності. За дослідженнями науковців, найбіднішими сім’ями є неповні, де в дитини є лише один із батьків (або їх немає взагалі), і в 89 випадках зі 100 — це сім’ї з одинокою матір’ю.
Наприкінці минулого року Кабінет Міністрів затвердив Державну програму з утвердження гендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року. Планується, що внаслідок впровадження у життя цього документу в Україні мають знизитися рівень безробіття серед жінок, вирівнятися умови для охорони праці та здоров’я, вдосконалиться система правового та соціального захисту жінок. Що ж, поживемо — побачимо. Жінки — народ терплячий...
