Щодо законодавчого забезпечення гендерної рівності, то, перш за все, ми посилаємося на Конституцію України. 24 стаття Конституції та інші статті гарантують рівні права і можливості громадянам України незалежно від статі, що, власне, збігається з усіма міжнародними стандартами забезпечення рівності. Але будь-яке декларування прав (юристи і правозахисники це знають) мусить мати механізми забезпечення. Якщо зробити контент-аналіз різних галузей законодавства, в тому числі — конституційного права, то він дає досить барвисту картину. Власне, якщо ми говоримо про рівність прав і можливостей, то в тих статтях, що стосуються правового забезпечення материнства, має бути і правове забезпечення батьківства, тобто захист прав батька. Не до кінця гендерно вивірених статей фактично дуже багато. І, власне, експертиза законодавства, яку зараз проводить наш проект, громадські організації, стосується виявлення оцих невідповідностей щодо принципу гендерної рівності і розробки рекомендацій щодо зняття таких протиріч. Але найголовніше у питанні про забезпечення можливостей — це наявність державних механізмів, які б реально забезпечували рівні права жінкам і чоловікам. Йдеться про те, на чому базується вся міжнародна практика правового забезпечення гендерної рівності. Тобто, якщо і створюються спеціальні державні програми чи спеціальні правові норми, які забезпечують гендерні права виключно однієї статі чи надають перевагу у забезпеченні прав одній статі, то лише через те, що ця стать вважається в суспільстві здискримінованою, такою, яка не має реальних можливостей для забезпечення своїх прав. Стосовно чоловіків, власне, я вважаю, що спеціального тлумачення і, можливо, навіть спеціальних правових механізмів буде потребувати захист їхніх батьківських прав. Адже незважаючи на те, що наше законодавство не містить якихось абсолютно дискримінаційних норм, а якраз виходить з декларування абсолютної рівності статей, у фактичному забезпечувальному плані, у правозастосовчих процесах воно залишається гендерно сліпим до цих питань і проблем.
