Відомий мовознавець і одна з найавторитетніших в Україні соціолінгвістів, завідувач кафедри української мови Національного університету «Києво-Могилянська академія» Лариса Масенко захистила докторську дисертацію «Українська мова в соціолінгвістичному аспекті». Вперше в українському мовознавстві з'явилася така комплексна соціолінгвістична праця про нашу мову. В чотирьох розділах дисертації досліджена мовна політика, яку провадив український радянський уряд, починаючи з 20 их років минулого століття, та аналізові деформацій сучасної мовної ситуації в Україні.
Крім так званої «доби українізації», Лариса Масенко послідовно аналізує інші історичні періоди. На низці історичних фактів вона показала асиміляцію українців через мову. Національна політика СРСР у мовній сфері не лише продовжила асиміляційну політику Російської імперії. Тодішня влада вдалася до втручання у внутрішню структуру мови. З метою штучного зближення української мови з російською чиновники в наказовому порядку змінювали правопис, термінологію і лексику. Таке втручання сильно нагадує генну інженерію, яка вже клонує не лише рослини, а й живих істот.
Висновки, до яких прийшла Лариса Масенко, досліджуючи цю тему, не зовсім втішні. Українсько-російська двомовність, яка сформувалася під тиском асиміляційної політики Російської імперії «в обох її іпостасях — самодержавній і комуністичній», створила постійний мовний конфлікт на території України. «Стан масової двомовності, — вважає дослідниця, — що має асиметричний характер, оскільки, за даними соціолінгвістичних опитувань, до білінгвів різного типу належать переважно українці, тоді як мовній поведінці росіян кодові перемикання не властиві, сформувався як перехідний етап в асиміляційному процесі, спрямованому на витіснення української мови російською».
Хоч як це дивно, але випробувані стратегія і тактика асиміляції не лише не канули в небуття, але й набирають сьогодні нових форм. «Розвиток української ситуації унаочнює відому з досвіду зарубіжної соціолінгвістики закономірність, згідно з якою відсутність у державі мовної політики також є політикою, що полягає у підтримці сильнішої мови, — зазначає Л.Масенко. — В Україні зберігається досягнуте в попередній період домінування російської мови в міській комунікації, а в деяких сферах, зокрема інформаційно-культурній, нові реалії відкритого суспільства й ринкової конкуренції привели до значного посилення процесів русифікації». Лариса Масенко переконана, що необхідно якнайшвидше «зійти з хибного шляху штучного зближення української мови з російською.., повернути українській мові природність звучання, вислову, будови речення і фрази». Найголовніший рецепт одужання, на її думку, послідовна державна мовно- культурна політика.
«Якщо політична еліта вважає, що українська культура ніколи не стане конкурентноспроможною не лише в глобальних масштабах, але й навіть на українському ринку, то така еліта не може зробити Україну по-справжньому вільною, — вважає член- кореспондент НАНУ Орест Ткаченко. — Носіями русифікації є не стільки вплив Росії, скільки певна корпоративна група, яка відокремилася від «простолюду» російською мовою, як колись, наприклад, російська аристократія відокремлювалася французькою мовою».
Професор Інституту журналістики Київського Національного університету ім. Т.Шевченка, доктор філологічних наук, заслужений журналіст України Олександр Пономарів, оцінюючи значення дисертації Лариси Масенко для сучасної мовознавчої науки, сказав, що її робота — це дуже великий внесок у розвиток української соціолінгвістики («За своєю підготовкою вона вже давно доктор, а тепер доктором стала й офіційно»).
Питання функціонування української мови в колишній час і тепер на українських землях, які були розірвані між різними державами, на думку доктора філологічних наук, професора Львівського національного університету ім. І. Франка Олександри Сербенської, «це наша болюча тема, і ми тепер тільки починаємо шукати шляхів, які б повернули нам нашу національну гідність. Це є та, я б назвала, мовна гідність. Якраз ці проблеми Лариса Масенко поставила в своїй дисертації дуже гостро. Вона показала не лише практику різних указів, явних і прихованих, але й нинішній стан існування української мови, зусилля «п'ятої колони», яку ми маємо... А ми маємо дуже потужну «п'яту колону». Її представники роблять на українську мову, на українську культуру якісь такі психологічні, агресивні напади, що іноді дивуєшся, наскільки патологічною може бути ненависть до чогось людського і до того, що є мені природне».
