29 березня на засіданні економічного комітету Парламентської Асамблеї Ради Європи в Парижі буде заслухана доповідь про надання допомоги Україні в подоланні наслідків Чорнобильської катастрофи. Доповідач — лорд Понсонбі, зокрема, збирається запропонувати, щоб Європейський банк реконструкції і розвитку переглянув свою позицію з фінансування добудови двох блоків Хмельницької і Рівненської АЕС. Україні порадять диверсифікувати джерела електроенергії, що фактично буде означати відмову в фінансовій допомозі для добудови цих блоків. Якщо таке рішення буде прийняте, Україні, що виконала своє зобов’язання щодо закриття Чорнобильської АЕС, доведеться добудовувати блоки за рахунок власних ресурсів, можливо, забираючи на це кошти, призначені для підтримки безпеки атомних станцій. Тим часом у цьому й без того є чималі проблеми. Неспроста 1 лютого Рада національної безпеки і оборони провела за участю Президента розширену нараду, на якій розглядалися питання ядерної і радіаційної безпеки. Один iз учасників наради, колишній директор Державного департаменту ядерної енергетики Георгій Копчинський, почав своє інтерв’ю «Дню» наступною заявою:
— Мною не керують особисті інтереси, так само як і деякі політичні цілі, в чому мене намагалися звинуватити керівники уряду — екс-віце-прем’єр Юлія Тимошенко і навіть сам прем’єр Віктор Ющенко. Все нижческазане спрямоване тільки на те, щоб застерегти країну від можливих помилок, пов’язаних iз відсутністю дійової політики і культури ядерної безпеки.
— Недавня нарада в РНБО за участю Президента, присвячена проблемам ядерної безпеки, може вплинути позитивним чином на ситуацію в галузі?
— Хотілося б, щоб вона не була черговим заходом. Я думаю, що рішення, яке зараз виробляється за підсумками дискусії, що розгорнулася там, повинно дати необхідний імпульс. Однак далеко не всі вони досягають мети. Президент ще влітку цього року дав вказівку провести спеціальне засідання Кабінету Міністрів з проблеми ядерної енергетики, але цього досі не зроблено, що не може не насторожувати.
РIВЕНЬ КЕРIВНИЦТВА
— А що стало причиною вашої добровiльної відставки?
— Після того як Володимира Бронникова не затвердили президентом «Енергоатома» і призначили нового керівника, я також намагався піти, але мене втримав міністр (Сергій Єрмілов. — Ред.) з надією, що спільними зусиллями нам вдасться вирішити поставлені задачі. Спробую їх сформулювати. Коли в ядерну галузь прийшла нова команда старих фахівців (ці люди, як мовиться, за своє життя пороху понюхали і різного побачили), то ми (Бронников, Штейнберг, Копчинський) в принципі знали, що ситуація дуже складна. Але коли стали розбиратися в справах, то зрозуміли, що про справжній їхнiй стан ми не могли навіть і підозрювати. Повна відсутність системної інтегрованої технічної політики, пов’язаної з надійністю роботи і безпекою атомних станцій, ефективністю використання встановлених потужностей. Технічний стан був незадовільним і «спрацьовувався» на догоду хвилинним потребам найбезжаліснішим чином, що, до речі, характерно для всієї електроенергетики. Але одночасно нас вразило фінансове становище: всі ці векселі, бартерні схеми. За цих умов ми сформулювали свої завдання так: треба все зробити для того, щоб домогтися надійної, стійкої роботи станцій, припинити практику висмоктування з них останньої крові. Необхідно було прибрати всіх цих посередників — п’явок, що смоктали кров iз атомної енергетики, ліквідувати бартер, векселі і всі дисконтні операції. При цьому у нас вже почали вимальовуватися певні програми.
— Що ж перешкодило їхньому здійсненню?
— Ось тут ми і підійшли до головної причини всієї цієї історії. Ми зустріли глибоке нерозуміння і, насамперед, з боку віце-прем’єра Юлії Тимошенко. У неї було своє бачення, очевидно, народжене попереднім досвідом її роботи в комерційних структурах, а саме, в компанiї «Єдині енергетичні системи України». Процвітання і взагалі життєздатність цієї компанії визначалися всіма цими вексельними і бартерними схемами. Саме на нашому безладді такого роду компанії і наживалися. Цей стиль роботи і був привнесений у систему державного управління. А ще треба врахувати, що пост керівника займала людина, що представляла собою в технічному плані абсолютний нуль. Тобто з професійної точки зору, Ю.Тимошенко абсолютно не усвідомлювала ні тонкощів, ні складності становища. Що стосується грошових потоків, то тут пані Тимошенко досить досвідчена і, я б сказав, дуже могутня людина. І, треба сказати, що дещо з області наведення елементарного порядку їй вдалося. Однак назвати це реформою ніяк не можна. Енергетики давним- давно зрозуміли, що за товар треба отримувати сповна. Безумовно, вірним кроком було посилення політики щодо неплатників. Проти тих, хто має гроші і не платить, треба застосовувати найжорсткіші заходи: аж до карної відповідальності. Але при цьому не можна не враховувати, що споживач може платити тоді, коли у нього є кошти. Я відчуваю ситуацію на прикладі українських підприємств уранової промисловості. Не маючи оборотних коштів, вони під пресом обов’язкової виплати грошей за використані енергоресурси виявилися в ще більшій ямі. По суті справи, уранова промисловість стала просто розвалюватися. Я вважаю, що проблема платоспроможності споживачів повинна розглядатися в більш широкому плані. Жебрацьке становище населення, відсутність оборотних коштів великої кількості підприємств, затримка з структурними перетвореннями і прийняттям відповідного законодавства, нарешті, якесь ірраціональне оподаткування — все це треба вирішувати в рамках всієї економіки. Неможливо зробити енергетику квітучим оазисом у пустелі. Це дуже складно і практично неможливо.
— Як діяльність Ю.Тимошенко позначалася на роботі атомної енергетики?
— Замість системного підходу до розв’язання найважливіших проблем у особі віце-прем’єра енергетики зіткнулися з надзвичайною жагою влади. Це приводило до відторгнення фахівців, оскільки інша думка ще з порогу відхилялася. На людей, які, виходячи зi свого досвіду, пропонували інші рішення, навішувалися ярлики: злодій, політикан. Для роботи часу не залишалося: по декілька днів і декілька разів на день йшли засідання. Потоком надходили доручення, що часто суперечили одне одному. Звичним для керівників високого рангу, чий час повинен цінуватися буквально на вагу золота, стало очікування біля дверей віце-прем’єрського кабінету. Призначені наради майже ніколи не починалися вчасно і це перетворилося на систему. Робота була якась спонтанна, непродумана.
— А чим, на вашу думку, насамперед повинен був зайнятися віце-прем’єр iз паливно-енергетичного комплексу?
— Ця людина повинна була зайнятися паливно-енергетичним балансом країни, побудовою оптимального балансу і стратегії розвитку галузі. А переважило так зване ручне управління, коли в сторону відсувалися відповідні структури міністерств, придушувалося все, а НАЕК «Енергоатом» стала просто іграшкою в її руках… Така система зробила неможливими вироблення єдиної політики і створення команди однодумців.
— Ось ви говорили про те, що Ю.Тимошенко вдалося дещо зробити.
ДОСЯГНЕННЯ
— Якщо говорити про її «досягнення» в області економіки, то, незважаючи на широкомовні заяви про те, що енергетика і, зокрема атомна, економічно зміцніла, ми бачимо повний блеф. Ось переді мною підсумки минулого року. Так, щодо вироблення електроенергії ситуація дещо покращилася, правда не в останню чергу тому, що перед закриттям Чорнобиль працював без ремонту, ми його як говориться, до кінця загнали. Але коефіцієнт використання встановленої потужності (КВВП) у нас все одно нижчий 70%, а в світі, включаючи ті ж установки радянської конструкції, працюють на коефіцієнті 80% і вище. В Україні КВВП повинен досягати 75 — 80%. І це буде нормальний режим. Але є й інші незадовільні показники. На початку року борг споживачів атомним станціям складав трохи менше двох мільярдів гривень. До кінця 2000 року він вже виріс до 3,5 мільярда. Кредиторська заборгованість становила 6,5 мільярда на початок минулого року, а закінчили рік, маючи 7,6 млрд. Дебіторської заборгованості було 5,7 млрд., а до кінця року — 6 млрд.
— Мабуть, це позначилося і на технічному стані обладнання АЕС?
НАСЛIДКИ
— В минулому році декілька разів відмовляли генератори. Дійшло до того, що ми втратили всі запаси, необхіднi для ремонту швидкохідних і тихохідних агрегатів. Почалася справжня епідемія течі з труб парогенераторів. Це дуже серйозна проблема. Я вже не говорю про те, що постійно збільшується кількість (нараховуються вже десятки тисяч одиниць) обладнання, що вичерпало свій ресурс, в тому числі і того, яке працює на безпеку. Далі цього не можна допускати. Якщо ми не зупинимо, я сказав би, варварське спрацювання технічного потенціалу атомної енергетики, не відновимо нормальної схеми ремонтних робіт, не почнем модернізацію, заміну обладнання, що вичерпало свій ресурс, тобто не займемося питаннями безпеки, то справа може закінчитися погано. Ситуація настільки серйозна, що вся енергетика може затріщати, оскільки в тепловій енергетиці справи йдуть iще гірше. Там взагалі до технічної катастрофи рукою подати. Те ж саме стосується електричних мереж. Якби вчасно проводилися роботи з їх модернізації і реабілітації, листопадові події не були б такими масштабними. І так трапилося не в останню чергу в зв’язку з тим, що вся технічна суть енергетики знаходилася поза увагою панi Тимошенко.
— Коли «Енергоатом» очолив нинішній екс-президент Юрій Недашковський (зі слів прем’єр-міністра Віктора Ющенка його незабаром призначать віце-президентом НАЕК. — Ред.), він намагався провадити свою політику?
— Непоганий фахівець Недашковський з самого початку потрапив під вплив Тимошенко. Сама по собі процедура відсторонення або непризначення Бронникова, оскільки він був виконуючим обов’язки президента «Енергоатома», була, висловлюючись словами прем’єр-міністра, здійснена дуже неінтелігентно. Бронникова прибрали тому, що з властивою йому самостійністю мислення і спробами проведення незалежної політики він мало кого влаштовував. Потрібен був слухняний. І такого знайшли. Не можна сказати, що Недашковський не розуміє всіх цих проблем. Я більш ніж впевнений: розуміє. Але, можливо, навіть поза бажанням він виявився залученим у політичну і навіть особову боротьбу. Коли міністерство викладало свою точку зору на ту чи іншу проблему, а Тимошенко мала іншу, то Недашковському треба було висловити і свою думку. Як правило, він ставав на сторону Тимошенко. Наприклад, в кінці жовтня — на початку листопада вибухнув великий скандал у зв’язку з тим, що фінансова політика Тимошенко призвела до чергового загострення питання з виплатою зарплати (найважче становище було і з паливом, ремонтними справами, ядерною безпекою) — борг становив два місяці, а подекуди й більше.
— Як же вона тут пропонує вчинити?
МЕТОДИ
— Вона знову стала шукати споживачів, яким наперед можна продати електроенергію на дисконтній основі. І я хочу звернути увагу, що керівник, який з усіх трибун називав себе борцем проти всіх видів квазігрошей і квазігрошових відносин, енергійно вводить дисконтні схеми. На той момент ф’ючерсні контракти були укладені на 350 млн. гривень. З них 20% — дисконт, тобто 70 млн. грн., а це навіть більше, ніж борг, що існував на той час по зарплаті. Крім того, за півроку після підписання такого контракту ціна електроенергії неодмінно зростає, однак відповідно до нього оплата не повинна змінюватися. Загалом в минулому році таким чином (під тиском Ю.Тимошенко) тільки по «Енергоатому» було втрачено близько півмільярда гривень. У кінці року, коли профспілки зажадали виплати боргів, це виявилося. Тимошенко часто дуже вправно використовувала профспілки в своїх цілях, і їй не з руки було поривати з ними. Тому вона знову звертається до ф’ючерсних контрактів. Міністерство — проти, тому що втрати очевидні. При цьому Тимошенко розуміла, що для компенсації втрат треба підвищувати тарифи. Але її наміри натикалися на одну дуже серйозну річ. Збільшення тарифу без віднесення відповідних витрат на собівартість нічого не давало, оскільки зростав податок на прибуток. Міністерство, Нацкомісія з регулювання електроенергетики намагалися їй це пояснити — нічого не виходило. Тимошенко мобілізувала в свою підтримку профспілки, і вони навіть вимагали відставки Сергія Єрмілова. У цей момент і з’явився дуже неприємний документ, який Тимошенко хотіла узаконити за допомогою підпису прем’єра — вона намагалася привласнити собі всю повноту влади в паливно-енергетичному комплексі. Тобто їй було вже мало повноважень віце- прем’єра, а були потрібні ще і функції міністра. Проблема перейшла з розряду економічних у сферу міжособових стосунків. Конфлікти між керівництвом Міністерства палива та енергетики, Держенергоатомом і «Енергоатомом» ініціювалися віце-прем’єром. Внаслідок особових якостей, вона намагалася все тримати в своїх руках, нікого більше не підпускаючи. Це породжувало непідготовлені, суперечливі, спорадичні рішення. Я бачив: немає ніякої можливості йти правильним шляхом, поставити мету і добиватися її виконання. Замість наукової системи управління в принципово небезпечній галузі — в атомній енергетиці запанувала якась вакханалія. І керівну роль тут грав той стиль, який склався в уряді під час перебування там Тимошенко.
— Які перспективи відкриваються з призначенням на пост заступника міністра палива та енергетики і одночасно президента НАЕК «Енергоатом» Нура Нігматулліна?
БИТИ ЧИ РЯТУВАТИ?
— Перед ним стоїть дуже багато завдань. Все, про що я говорив вище, тепер доведеться вирішувати йому зі своєю командою (якщо йому вдасться її створити і звільнити енергетику від волюнтаристського управління, впливу всяких кланів і структур, правильно сформулювати і на урядовому рівні реалізувати економічну політику відносно енергетики загалом і атомної галузі зокрема). З чисто професійної точки зору Нігматуллін не викликає претензій. Але чи зможе він працювати системно? У цьому досить великі сумніви. Якщо в уряді сьогодні не усвідомлюють, що атомна енергетика вимагає особливого підходу і особливих умов, особливих зусиль і заходів iз покращення її економіки, то і економіка країни загалом буде або пробуксовувати, або деградувати. Справа йде до того, що ми можемо просто втратити енергогенеруючi потужностi, без яких економіку уже і зовсім не підняти. Я хочу звернути увагу на те, що 90% теплових станцій вже сьогодні вичерпали і в багато разів вичерпали свій ресурс, і найближчим часом необхідно припиняти їх експлуатацію. Більше працювати вони просто не можуть, або ж це будуть постійні відмови. А за межами 2010 року приблизно в такий же стан прийдуть атомні станції, і треба буде і їх виводити iз експлуатації. Для створення нових потужностей необхідно не менше 10 років і величезні капіталовкладення. Тому вже сьогодні (завтра буде пізно) необхідно виробляти якусь політику. Ось це було однією з головних завдань Тимошенко. Адже досі немає такої політики.
— Чи розуміє ці проблеми Сергій Єрмілов?
— Гадаю, розуміє. Але, на жаль, сьогодні Міністерство палива та енергетики, включаючи і рівень міністра, втягнуто в цю поточну діяльність. Весь час гаситься яка-небудь пожежа. Надзвичайно докучає паперова і засідательська метушня. У керівника просто не вистачає часу подумати про майбутнє. Від Нігматулліна, звичайно, дуже багато залежить. Але не менше позначаться на кліматi управління енергетикою загалом і кроки, що робляться для оздоровлення її економіки. Ось ми говорили про кредиторську заборгованість. Значна її частина це пені і штрафи за податкову заборгованість. А виникли вони в зв’язку з тим, що податок треба платити за повний обсяг виробленої електроенергії. Це ж нонсенс! Якщо в минулому році було оплачено 80% відпущеної електроенергії, то чому треба платити податки і з неотриманих 20%? Але Мінфін не бачить в цьому нічого дивного. Хоч це смертельний удар для енергетики. А атомну енергетику навіть більше, ніж усю іншу, бити не можна. Чорнобиль показав, що в результаті може вийти. Якщо не будуть зроблені якісь рішучі неординарні кроки, тоді галузь, а з нею і всю країну, чекає дуже сумне майбутнє.
