«Громадський «Форум» iз проблеми європейського вибору («День» №104 12.06.02) торкнувся вікової проблеми нашого суспільства — «ким бути?». Історично, етнічно і психологічно близьким нам Сходом, де нас хочуть бачити, але як васала на азіатський манер? Це ми вже проходили. А може, нечужим нам Заходом, де нас ніхто не чекає, але також пропонують такий собі цивілізований васалітет? Третій і найскладніший шлях — бути самим собою. Але повернемося до Заходу.
Західна цивілізація створила могутню економіку і гідний рівень життя мільйонів, вирішивши багато соціальних проблем і втіливши певну подібність соціалістичної ідеї. Але діалектика невблаганно приводить до народження нових проблем та ілюзій. Одна з них — дуже поширена думка про те, що створення загального споживчого благоденства негайно вирішить усі особистісні проблеми людини і навіть приведе до усвідомлення людством його високого призначення! Це не смішно. І ліберальний, і соціалістичний варіанти споживчого щастя народжують агресивно-байдужого, сірого і відчуженого міщанина.
Тут потрібно звернутися до думок деяких великих предків, які, виявляється, говорили про це вже давно. І хоч це суперечить черговій політичній кампанії, розпочати краще з російських мислителів XIX століття, серед яких одним iз найоригінальніших був Олександр Герцен. Після арешту, двох заслань, філософствування в «Отечественных записках», соціалістичного вільнодумства, клятви з Огарьовим на могилі декабристів Герцен виривається на свободу, об’їжджає пів-Європи й осідає у Лондоні, почавши видавати «Колокол». Герцен, який своєю релігійною ідеалізацією Європи представляв у Росії крайній ступінь «західництва», розчаровується і в західних цінностях, і в соціалістичних ідеалах. Він вважає, що світ зіткано з протиріч. З одного боку, «человек серьезно делает что-нибудь только тогда, когда делает для себя», але «Мелкий собственник — худший буржуа из всех». Потрібно додати, що велика монополія, у тому числі й державна, ще гірша, але такого у часи Герцена ще не було. «Мещанство — идеал, к которому стремится, поднимается Европа... Работник всех стран — будущий мещанин». А тепер спеціально для тих, хто постійно повторює більш ніж сумнівну байку про середній клас як носій прогресивного соціального світогляду: «Будь пролетарий побогаче, он и не подумал бы о коммунизме. Мещане сыты, их собственность защищена, они оставили свои попечения о свободе, о независимости... они хотят сильной власти, они улыбаются, когда им с негодованием говорят, что такой-то журнал схвачен, что того-то ведут за мнение в тюрьму... они равнодушно идут мимо, они заняты, они торгуют, они семейные люди». Правда, знайомо? Самовдоволений і прагматичний буржуа за ідею страждати не буде, та й ідей у нього немає. Гамлетовські трагедії йому чужі, йому досить ілюстрованого журналу, але, неодмінно, з хорошим поліграфічним рівнем.
Слово надається «шаленому» Віссаріону Белінському: «Мещане-собственники — люди прозаически-положительные. Их любимое правило: всякий у себя и для себя. Они хотят быть правы по закону гражданскому и не хотят слышать о законах человечества и нравственности... Мещанство... подражает аристократии только в роскоши и тщеславии, которые у него проявляются грубо и пошло».
А ось «вселюдина» Федір Достоєвський, наймогутніша енергетика якого вплинула не тільки на російську, але й на всю світову культуру, йде ще далі. Трактування його Великим Інквізитором євангельського «не хлібом єдиним...» за емоційною глибиною навіть перевершує оригінал: «Никакая наука не даст им хлеба, поки они будут оставаться свободными, но кончится тем, что они принесут свою свободу к ногам нашим и скажут нам: «Лучше поработите нас, но накормите нас»... Свобода и хлеб земной вдоволь для всякого вместе немыслимы, ибо никогда, никогда не сумеют они разделиться между собой... Тайна бытия человеческого не в том, чтобы только жить, а в том, для чего жить. Без твердого представления себе, для чего ему жить, человек не согласится жить и, скорей, истребит себя, чем останется на земле, хотя бы кругом его все были хлебы». Звідси і фашизм iз тероризмом, і міщанство з убогим прагненням дешевого блиску і непрохідною тупістю на додачу. А ви говорите — Захід!
Геніально ємну характеристику західної метаморфози дав також Микола Бердяєв: «Образ рыцаря сменился образом мещанина-лавочника».
Публіка, що страждає на надлишок русофобії, думку російських мислителів може вважати непереконливою. Можна звернутися до мислителів Заходу. Вони, виявляється, також уже давно стурбовані проблемою міщанської пустоти. Пальму першості тут, імовірно, тримає Фрідріх Ніцше, якого з великого розуму оголосили ідеологом фашизму. Фашизм — це оскаженілий міщанський натовп, а Ніцше — це релігійне заперечення і міщанства, і натовпу. Але надамо йому слово: «если мы заглянем в среду людей обеспеченных и образованных, то... увидим картину упадка, принижения умственных интересов и всеобщего измельчания личности... Все чаще начинает встречаться тип человека, поглощенного всецело денежными делами... В отношениях между людьми господствует деловитость и рассудочная ясность... Чтобы превратить человека в «полезную машину», надо приучить его к скуке, сообщить ей даже особую прелесть... Юношество научается тому машинальному исполнению обязанностей, которое является необходимым качеством будущего чиновника. Супруга, раба какого- нибудь бюро, читателя газет и солдата». У цьому ж значенні висловлюються Освальд Шпенглер, Ортега- і-Гассет та інші. Список можна продовжувати.
Вказані автори визначають психологічний тип міщанства у досить емоційній формі. Можна звернутися до більш «наукових» авторів. Розпочати варто з Карла Маркса, на якого у нас нещодавно нестямно молилися, а тепер так само старанно штовхають ногами. Тим часом, Маркс — не тільки економіст і соціолог, але й чудовий психолог, який багато в чому випередив психоаналіз. Він пише: «Каждый человек старается пробудить в другом какую- нибудь новую потребность, чтобы вынудить его принести новую жертву. Поставить его в новую зависимость и толкнуть его к новому виду наслаждения... Каждый стремится вызвать к жизни какую-нибудь чуждую сущностную силу, господствующую над другим человеком, чтобы найти в этом удовлетворение своей собственной своекорыстной потребности. Поэтому вместе с ростом массы предметов растет царство чуждых сущностей... а человек становится все беднее, как человек... расширение круга продуктов и потребностей делает изобретательным и всегда расчетливым рабом нечеловеческих, рафинированных, неестественных и надуманных вожделений». Ось вам і «благородна» роль ЗМІ та реклами у масових споживчих суспільствах!
В умовах чергової політичної кампанії створено нові міфи, які зараховують Маркса мало не до породження пекла. Щоправда, цього можна уникнути, уважно читаючи спадщину великих. Але хто зараз читає товсті книги? У моді нині телевізор-газети і вбогі конспекти лекцій вузів, які за великі гроші готують iз обивательських діток «еліту». Можна звернутися до одного з найжорстокіших опонентів Маркса — Макса Вебера. Розглядаючи зародження психології буржуа з точки зору етики пуритан, Вебер описує їх як «бесцветных, упорных людей, послушных и работящих», єдиною дозволеною емоцією яких було «ощущение суровости жесткого, бесцветного, чуждого и скучного мира», що й призводить до приступів споживацької і маскультової жадоби.
Можна пригадати абсолютно буржуазну людину Зігмунда Фрейда з його «духовною убогістю мас». Або Еріха Фромма, який поставив питання про відповідальність широких верств обивателів за фашизм і вказав причину цього — конформістські, деструктивні, авторитарні та споживацько-накопичувальні риси соціального характеру, сформовані соціальним буттям, які постійно його формують та пригнічують плідність.
Але час робити висновки. Дилема, яка постійно реанімується, «Схід чи Захід?» стара, як світ. Ця давня суперечка між слов’янофілами і західниками з XIX століття непомітно переповзла у століття XXI. Використання цих категорій суть деградація думки і не більше. Проблема вже давно лежить в абсолютно іншій площині. На повний зріст постає питання про НАЦІОНАЛЬНУ ІДЕЮ, казенний варіант якої наша так звана «еліта» вже давно і безуспішно генерує, живучи за рахунок чесного платника податків. А тим часом, маса убогий варіант такої ідеї стихійно-несвідомо вже сформувала: хочемо бути багатими, щоб, значить, не гірше, ніж у людей... Абсолютне міщанство! Звичайно, людина просто зобов’язана забезпечити гідний рівень життя собі і своїм близьким, це не обговорюється. Але припустимо, що завтра ми почнемо жити дуже добре. Що далі, для чого нам ця заможність? Щоб ще більше випивати пива, з’їдати котлет, дивитися відеофільмів, їздити на гарних автомобілях і при цьому деградувати фізично і розумово, вичерпувати ресурси і споганювати середовище проживання? А може, багатство — це лише інструмент для того, щоб розвивалися переважно пригнічені можливості людини? І головною з них, на мій погляд, є можливість пізнання нескінченного світу, який німою темною стіною стоїть навколо і з байдужістю поглядає на суєту людей. Ця можливість є також і необхідністю, бо вона є основою здорової психіки. До речі, чим не концепція Бога і його осягнення, причому абсолютно матеріалістична? Так з національної ідеї виростає вже ІДЕЯ ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКА.
Одним шляхом ми вже йшли — це був шлях у нікуди. Іншим — тільки почали, але вже зараз видно, що це також далеко не те, що треба. А з приводу євроремонту пригадується: «не сотвори собі кумира»...
Телефон зворотного зв’язку з читачами: 414-91-26, відділ ЗМI та громадської думки
