Під час таких подій, як епідемія, передусім усі починають звертати увагу на тих, кого, здається, раніше майже не помічали, — на лікарів. Знаючи від знайомих, які важкі умови праці на швидкій допомозі, як більдредактор «Дня» вирішив зробити серію портретів лікарів та фельдшерів після робочої зміни, яка у більшості з них триває добу.
Пошук контактів почав зі знайомої. Вона була волонтером-медиком на Майдані, потім пішла працювати у швидку. Цієї зими через важкі умови праці, відсутність необхідних базових речей та низьку заробітню платню, звільнилась. Але контакти залишились, тож домовився заздалегідь, вирушаю на одинадцяту підстанцію, яка розташована поруч з лікарнею швидкої допомоги.
«ХОЧА КІЛЬКІСТЬ ВИКЛИКІВ ЗМЕНШИЛАСЬ, НАВАНТАЖЕННЯ ЗАЛИШИЛОСЬ»
Біля входу в темний гараж квітне дерево, за парканом зачинений речовий ринок. Зустрічаюсь з Оленою Юріївною. Знайомимось.
Олена ДАНИЛОВА, фельдшер 11ої підстанції, працює 13 років. Починала з фельдшера амбулаторії, поповнювала бригади, потім перейшла на бригаду.
«Підстанції Києва умовно поділені, і є ті, які виїжджають на коронавірус: це сьома, четверта, одинадцята та тринадцята. У нас є захисні костюми, які треба вдягати на підстанції, бахіли, маски, щитки, респіратори. Вдягання займає певний час. Треба захистити себе. Потім їздимо по різних лікарнях, — розповідає Олена про особливості роботи під час карантину. — Третя лікарня, що на вулиці Петра Запорожця, — вони роблять тести, і ми пацієнта веземо на підтвердження або спростування, а тоді вже госпіталізуємо в інфекційне відділення, яке дає відділ госпіталізації. На це витрачається дуже багато часу, це може бути і 4, і 5 годин. На виїзді спочатку треба розпитати людину, чи була за кордоном, чи була у контакті з хворими. Тоді вже везти на тести. Там уже є інші бригади, тест робиться пів години. Потім бригади та машини обробляються на підстанції.»
Поки ми розмовляємо, приїхала бригада з сьомої підстанції, їм передали захисні щитки на обличчя, які волонтери надрукували на 3д принтері. Щитками діляться з усіма підстанціями. До розмови долучилась Ольга Миколаївна.
Ольга ОХОНЬКО:
«Я з Ніжина. Працюю з 2014 року. Вчилася в ніжинському коледжі, потім пішла працювати в кардіореанімацію у військовий госпіталь. Потім прийшла на швидку, працювала рік у диспетчерській. Далі на підстанцію, це сьома, у районі Вітряних Гори. На цю підстанцію заїхали за захисними масками. Зараз люди бояться викликати швидку, бо бояться, що швидка — перший переносник інфекції. Мені дуже важко доїхати до Києва. З Ніжина їду попутними машинами, це 100—120 гривень. Казати, що ти працюєш на швидкій, не можна, велика ймовірність, що підвозити тебе відмовляться».
До нас приєднується
Вадим ХОЛОДЕНКО, фельдшер:
«Є ще й інша проблема. Станом на 5 квітня орієнтовно 24 бригади пішли на самоізоляцію. Люди, коли викликають швидку, не повідомляють, що були в контакті чи були за кордоном. І вже по приїзді бригади кажуть, наприклад: «Ой, а я була в Єгипті». Їх везуть в лікарню, якщо підтверджується коронавірус, бригада одразу знімається. В середньому в день виїжджає 140—160 бригад, вночі 110—130. 25 бригад — це досить багато. Хоча кількість викликів зменшилась, навантаження залишилось».
«З ДРУЖИНОЮ БАЧИМОСЬ НЕЧАСТО»
Олена Данилова додає до скарг Ольги Охонько: «Люди не можуть доїхати до роботи. Немає чим. Ірпінь, Яготин, Баришівка, Ніжин, Вишневе. Наша старша фельдшер їздить велосипедом із Броварів. Але ж на базі стоїть багато машин і можна було б керівництву організувати підвіз працівників, розвозити після зміни. Той громадський транспорт, що є, часто не бере, бо вже всі місця зайняті. Зараз ми самі організовуємось та водії після зміни у свій вільний час розвозять. Багато кому треба підлаштовуватись. Наприклад, водій їде на сьому, а тобі треба на зміну на дев’яту.. Їдеш раніше. Так само і після зміни, треба залишатися на довше. А люди не можуть сидіти за цю зарплату вдома. Їм далі треба йти працювати на другу роботу. Один фельдшер із Броварів, Женя, п’ять змін приїжджав зранку на таксі, це 175 гривень, назад 150 гривень. Понад 300 гривень дорога. А за добу наша зміна — це 600—700 гривен. Те що він заробив, те і виїздив. А ще ж купити їсти, каву попити. Харчування на станції ніякого нема».
Далі ми заходимо в будівлю станції. Ремонту тут не було давно. Вражає кімната відпочинку водіїв. Облуплені стіни, якісь металеві конструкції, схожі на ліжка. Старий телевізор у кутку. В сусідній кімнаті самі лікарі зробили лампу, дезінфікують багаторазові костюми, що подарували волонтери. Одноразових немає. Респіратори третього класу купив депутат. Вони одноразові, але зараз багаторазові для лікарів. Є згадані захисні маски, які надрукували волонтери на 3д принтері.
Вадим ХОЛОДЕНКО, що працює на підстанції три роки, за спеціальністю лікар-анестезіолог, але за працює фельдшером, бо має пройти курси невідкладних станів, за які, розповідає, треба сплатити орієнтовно 15 тисяч гривень. Вадим ділиться: «З дружиною бачимось не часто. За тиждень десь три дні. У мене вчора зміна на день була, сьогодні доба, завтра я прийду додому, вона вже буде на роботі. Ввечері стомлені полягаємо спати, майже не бачимось. Лишаються лише вихідні, якщо, звісно, нема чергувань. Добре, що дітей встигли відправити в село до бабусі. Якби не було куди відправити, комусь довелось би іти у відпустку».
28-річний В’ячеслав Тарасенко також працює на швидкій майже три роки. Сам із Чернігівської області, навчався в Прилуцькому медучилищі. Живе в Києві, до цього працював у ЛШД в реанімації. Каже, що на швидкій подобається більше. «Від держави немає забезпечення, – говорить В’ячеслав, – дуже дякуємо волонтерам, купують нам костюми, маски. А ще люди почали боятися нас, вважають, що можемо заразити їх. Викликів у нас стало менше вполовину. У моїй практиці ще не було випадків коронавірусу, лише підозри». Підтверджує, що робота на виклику з підозрою на коронавірус займає майже п’ять годин.
«З початку епідемії всі більше почали себе цінувати. Почали звертати увагу на ті моменти, на які раніше не звертали увагу. Наприклад, вдягти рукавички. Раніше приїжджали на виклик та без захисту могли оглянути пацієнта, — ділиться спостереженнями Вадим Холоденко. — Зараз усе по-іншому. Кожен пацієнт для нас є загроза. Це не тільки вірусна інфекція, загрози це і різні грибкові захворювання, туберкульоз... Робота на швидкій — це постійний стрес та екстрим. Порівняно зі стаціонаром, у нас більше емоційного навантаження. На дорозі велика проблема, що не пропускають швидку. Їдемо з сиреною, а нас буває підрізають. А ще дуже багато безпідставних викликів...»
ОФІЦІЙНІ ЗАЯВИ І РЕАЛЬНІСТЬ
«Маски, що видала держава, можете бачити, — показує фельдшер, — треба було використати до 2015 року. Якщо зараз відкрити, від них віє пліснявою. Втім наразі є майже все, бо нам привезли спонсори. А держава, по суті, ні про що не піклується... Якщо на нашому виклику в пацієнта підтвердився діагноз коронавірус, ми 14 днів не знаємо, чи ми хворі. Написали лист на ім’я директора, щоб нас забезпечили лікуванням. Бо ж не передбачено компенсації лікування чи надання безкоштовного лікування для нас, медиків. Все будемо купувати за свої кошти. Страховки немає». Є і ще один фінансовий аспект: більшість лікарів на швидкій працюють на другій роботі та у випадку самоізоляції не зможуть там працювати та втрачають доходи.
А загалом, зізнається Вадим Холоденко, «швидка — це колосальний досвід. На швидкій можна навчитися всього. Професія дуже затягує. Тут можна бути тільки позитивним та веселим, бо якщо починаєш впадати в депресію, ніхто не допоможе. Психологів у нас нема, але є три юристи, які тільки виписують догани...».
До речі, медики відзначають великі розбіжності між офіційними заявами очільників та реальним станом забезпеченості швидкої. Розрекламовані 39 нових машин, за словами фельдшера, наразі недоукомплектовані, тож вийдуть на лінію тільки у травні: «У нас на підстанції одна машина з ШВЛ, 4 роки тому закуплена». «У нас машини всі сиплються. Кожного дня машина наїжджає 330—350 кілометрів, і протягом 3—4 років машину треба списувати. А у нас вони по 8, по 12, по 15 років їздять...», — скаржиться Вадим Холоденко і відзначає, що у профільному департаменті КМДА цього розуміння немає.
«На швидкій ставка лікаря 3900, ставка фельдшера 3200 грн. Плюс надбавки, вони тільки в Києві, 50 відсотків та 20 відсотки за складність. В середньому 7000 гривень. Зі всіма надбавками та стажем роботи більше 7 років в лікаря виходить десь близько восьми тисяч. Усе тримається на геройстві та волонтерстві. Але сподіваємось, що щось зміниться. Надія помирає останньою», — усміхається фельдшер.
Поради ж пана Вадима для громадян не відрізняються від рекомендацій МОЗу. «Кожен громадянин має зрозуміти, що він є один і в разі чогось йому ніхто не допоможе. Апарат ШВЛ підтримує тільки дихання... Випав дуже великий шанс кожному відпочивати. Користуйтесь можливістю, сидіть удома».
