У яку людину вигідніше «вкладати гроші» — в хвору чи здорову? З одного боку, кинути напризволяще хворих людей, які і без того недоотримують через жебрацький бюджет охорони здоров’я, буде щонайменше негуманно. З другого, — якщо весь час думати про хворих, можна розпрощатися з думкою про те, що згодом смертність зменшиться і нація оздоровиться. Поки ця дилема вирішується медичним міністерством однозначно. «У мене епідемія туберкульозу, 42 тисячі ВІЛ-інфікованих, 700 тисяч онкохворих та мільйон діабетиків. Де я знайду кошти на профілактичну медицину?», — запитує міністр охорони здоров’я Віталій Москаленко. Так міркували і його попередники. У той же час ВОЗ настійно рекомендує змінити пріоритети з урахуванням загальносвітових тенденцій. Медицина у XXI столітті, на їхній погляд, повинна забути про свої захисно- оборонні функції і перетворитися на конструктора здоров’я. До того ж це, виявляється, й економічно вигідно. Наприклад, один долар, вкладений у профілактику, згодом дозволяє заощадити 7 доларів, які б пішли на лікування.
Коли економні американці це зрозуміли та почали витрачати значні кошти на немедичні методи збереження здоров’я, вони отримали приголомшуючі результати. Завдяки вмілій рекламі, а також заходам переконання та примушення, в США за відносно короткий термін понад 20 мільйонів чоловік кинули палити, переглянули свої погляди на їжу та зайнялися спортом. Безумовно, підхльостувало й те, що в іншому випадку довелося б істотно скоротити свої витрати, оскільки багато фірм просто відмовлялися брати на роботу курців та огрядних людей, а страхові компанії почали виплачувати менші суми страховок людям із низьким індексом здоров’я.
У нас не такі радикальні, але все ж дійові методи також іноді практикують. У погоні за призом під час конкурсів, які систематично відбувалися під егідою Міжнародної програми сім’ї, декілька місяців змогли стриматися від куріння 78%. Після завершення конкурсу зовсім перестали палити 28,5%, а 34,5% скоротили кількість викурених на день сигарет. Словом, формування ідеології здоров’я прямо пов’язане з мотивацією, яка, до речі, як показують дослідження, відсутня, у 75% студентів медичних вищих навчальних закладів.
Підкоректувати свідомість людей, які не думають про своє здоров’я, покликана наука валеологія. Її навіть назвали «перлиною слов’янської думки» — ніхто більше не додумався виділити здоров’я в окрему категорію. Валеологію планували викладати у вищих навчальних закладах і школах, роблячи особливий акцент на учнях молодших і середніх класів, оскільки їхня психіка краще піддається навіюванню. Щоправда, у Росії, як, проте, і в Україні, «машиніст побіг попереду паровоза». Спеціалістів- валеологів ще не було, а предмет у шкільному розкладі вже стояв. На роль «пропагандистів здорового способу життя» директори шкіл почали запрошувати екстрасенсів, сектантів та сумнівних лікарів-нетрадиційників. Закінчилося ж викладання валеології і зовсім плачевно. Чиновник із російського міністерства освіти взяв грант у Сороса на викладання статевого виховання в школі. М’яко кажучи, не зовсім своєчасні лекції учням молодших і середніх класів викликали цілком закономірний протест у батьків, і відспівування валеології як навчального предмета почалося разом із гнівним листом до російського міністерства освіти, який підписали 140 найвпливовіших і авторитетних людей Росії. В Україні сталося практично те ж саме, тільки з меншим резонансом. З ініціативи 13 народних депутатів валеологію вилучили з курсу шкільної програми. Її досі вважають за краще іменувати лженаукою й інформаційною зброєю, спрямованою на руйнування традиційних національних цінностей та нав’язування чужих нам практик.
Хоч насправді все набагато простіше. «Лженаука» всього лише говорить про те, що головним резервом здоров’я людини є її спосіб життя — він на 50% визначає рівень суспільного здоров’я (умови зовнішнього середовища — на 20%, спадковість — на 20%, і діяльність системи охорони здоров’я — на 10%). Голова проблемної комісії Міністерства охорони Здоров’я та АМН України «Валеологія», доктор медичних наук, професор Геннадій Апанасенко вже давно описав два феномени: безпечного рівня здоров’я і саморозвитку патологічного процесу. Перший полягає в тому, що існує така кількість здоров’я, за якої захворювання не розвиваються. А другий — при виході з «безпечної зони» хвороби прогресують уже зовсім незалежно від сили зовнішніх впливів. Людина не встигає видужати, як знову хворіє. Дослідження вченого показали, що якщо в 1990-х роках «безпечно здоровими» були 5 — 8% населення, то вже в 2000 роцi — менше 1%. Щоправда, це не є визначальною ознакою українців. На Заході показники приблизно такі ж, і безліч хворих «витягує» тільки високий рівень системи охорони здоров’я. У результаті ми найменше в Європі живемо та найчастіше помираємо від серцево-судинних захворювань.
Нині, як розповідає директор Інституту громадського здоров’я Віктор Пономаренко, «робота над помилками» ведеться досить активно. У нещодавно прийнятій програмі «Здоров’я нації» окремими пунктами позначаються профілактика захворювань і пропаганда здорового способу життя серед населення. Переглядаються сьогодні й стратегічні завдання охорони здоров’я, з’являються такі дисципліни, як соціальна медицина і культура здоров’я, проводяться антитютюнові та антиалкогольні акції. Не останню роль у вирішенні даного питання, на його погляд, зіграє інститут сімейної медицини. Лікарі впливатимуть на психологію сім’ї та завдяки систематичному огляду, прогнозуватимуть можливі захворювання — словом, активно залучатимуть особистість до процесу будування власного здоров’я. Щоправда, як схильні думати деякі особи, процес цей буде досить болючим і складним, оскільки натрапить на перешкоди, споруджені історичним минулим українців та їхнім менталітетом. Здавна улюбленою розвагою східних слов’ян було застілля, а козак, який не палить і не п’є горілку, і зовсім не може таким називатися. Згодом нездужання «заохочувалося» і радянськими законами із лікарняними листками непрацездатності, пільгами і путівками. Тому Геннадій Апанасенко вважає, що для того, щоб індекс здоров’я нації, нехай повільно, але впевнено поповз догори, необхідно — ні багато, ні мало — сформувати нову суспільну свідомість. У цьому випадку, на його погляд, можна застосувати принцип передвиборних технологій та інші маніпулятивні техніки — головне, щоб було бажання і мотивація це зробити. Тобто провідну роль у оздоровленні нації — як фізичному, так і психологічному — вчений віддає соціальним психологам, які готують грунт для роботи лікарів.
Та невелика кількість психологів, які практикують в Україні (наша країна займає одне з останніх місць у Європі за кількістю психологів на душу населення), із цим погоджуються й акцентують увагу на придушенні консерватизму й популяризації психосоматичних підходів. На їхню думку, люди повинні зайнятися гігієною своєї свідомості, оскільки поняття «здоровий спосіб життя» передбачає не тільки поведінку, яка зберігає здоров’я, але й таке ж мислення.
