Розгортаю газету — і в очі кидається «контактер Петр со своим волшебным котом»: лікують все, а до того мають для пацієнтів невичерпний запас «метеоров и плазм». Перегортаю сторінку — а там «народна захисниця пані Ганна» у вишиванці й хусточці: співчуває лікарям, які «лише розводять руками», натомість «мені мої предки передали унікальний метод» — коротше, «не затягніть проблему», приходьте (50 грн.) Беру до рук книгу суперцілителя, афішами якого обклеєне все місто, і читаю, що на його лікувальному сеансі одна бабуся заснула й вознеслася в повітря, довелося ловити її за ногу. А якби не зловили?!
КОНТАКТ №1
До реклами ми ставимося, як до комарів на дачі: можна перетерпіти, але дуже дратують. Проте для соціолога статистика рекламних оголошень — золоте дно. Особливо в газеті «РІО», яка друкує все, що йде самопливом. Так ось, із 669-ти проаналізованих мною оголошень на секс-бізнес припадає 55%, а на ворожіння, ясновидіння та цілительство — 15%. Решта, менше третини, лишається на все, що можна уявити (від стрижки собак і музтамади до репетиторів і приватних детективів). Повії закріпилися на командних висотах, але й ворожки не пасуть задніх. Половина з них рекомендується лаконічно: «ворожу» або «пророкую долю». Третина обіцяє «повернути чоловіка в сім’ю», знімає «вінець безшлюбності» і знає, як можна «присушити» своїх обранців. Решта лікує («знімає») безсоння, «порчу», «зглаз», «причину», запій, дитячі хвороби (переляк), депресію, «ставить захист від енергетичних вампірів». Найменше тих, хто відчуває хист до «заговорів на гроші» та «захисту від невдач у бізнесі».
Цитую, зберігаючи стиль: «Потомствена ворожка, провидиця. Передбачу минуле і майбутнє, знімаю порчу та зглаз, ставлю захист. Ворожу по фотографії, називаю імена. Допомагаю в усіх випадках». Набираю номер телефону, дізнаюся про гонорар і адресу. Делегую до провидиці свою помічницю з фотографією, зробленою майже 50 років тому: я та симпатична дівчина — чи то я її пригорнув, чи то вона до мене горнеться. Легенда: дія відбувається в наші дні; «він» — студент, почав погано вчитися, не ночує вдома; «вона» — невідомо хто; по фото, знайденому в його кишені, прохання назвати ім’я дівчини та взагалі розповісти про неї якомога більше. Новий модерний будинок. Консьєржка дає блискучу характеристику провидиці (вочевидь, не «за так»). Розкішна квартира; на столі ікона, Біблія та лупа. Провидиця вислуховує легенду й запитує (?!) ім’я хлопця. Далі — «понти»: навмання розгортає Біблію, читає кілька рядків, заплющує очі, шепче, роздивляється фото (9х12) в лупу. Підсумки візиту: а) ім’я дівчини назвати не може, бо «сьогодні її планета закрита»; б) хлопця та краля «зурочила», навела «порчу», але пані береться його лікувати — хай приводять сюди. Тривалість візиту — 5 хвилин, оплата — 6 гр. за хвилину. Why not? Чому б і ні, якщо (сказала консьєржка) за день буває 5-10 відвідань?
КОНТАКТ №2
Я продовжував телефонувати за оголошеннями, ставлячи два запитання: «Чи ви можете заговорити екзему?» та «Чи ви можете зняти кадаверит?» Що таке екзема, знають всі. Її прояви очевидні; просто заморочити людину й переконати її, що екземи вже нема, не можна, — і жодна з моїх респонденток за таку роботу не взялася. Що стосується «кадавериту», то це слово (даруйте лікарям похмурий гумор) утворене від латинського cadaver (труп) і на жаргоні означає важку хворобу незрозумілого походження. Прошу: 13 із 13-ти опитаних бралися за її лікування. А ось чотирнадцята сказала, що не знає про таку хворобу, але треба вивчити стан всього організму, приходьте та спробуємо. Це мені сподобалося. Я назвався; скінчилося тим, що ця пані та її соратниця завітали до мене в Інститут. Обидві мають дипломи КПІ, а колоду почали тасувати, втративши роботу. З’ясувалося, що ворожіння для них — пройдений етап. Щоб допомагати людям за посередництвом карт, треба спиратися на «чорні» сили, а це погано. Обидві вчаться на кількамісячних платних курсах, де через Біблію удосконалюють душу, відтак лікуватимуть народ уже «по-білому». Говорили щиро, навіть захоплено, — можливо, переконуючи не так мене, як самих себе. Чи перейшли б на інженерну роботу, маючи пристойний заробіток? «Ні!» Поверхово знаючи щось про фізіологію та патологію, чи не бояться братися за лікування? «Ну, ми дивимося, відчуваємо… Ось одному хворому бракувало мікроелементів, це видно, а він зробив аналізи, й підтвердилося». Яких саме мікроелементів? «Різних…» Багато було хворих, коли ви відчуваєте, а аналізи це стверджують? «Були такі випадки». Назагал мої гості були піднесені в передчутті нових терапевтичних перспектив через удосконалення душі… Мені їх трохи шкода. Якщо ж йдеться про «чорне» й «біле» оздоровлення, то ще фарисеї звинувачували Ісуса в тому, що він вилікував «німого сліпця, що був біснуватий» (важкий випадок!) «не інакше, тільки як Вельзевулом, князем демонів» (Матвія, 12:22). Проблема для Достоєвського: чи можна робити добро за посередництвом чорта? А назагал Новий Заповіт є своєрідним посібником із патології: лікування гарячки, прокази, кровотечі, німоти, глухоти, сліпоти, травм, хвороб хребта й суглобів, атрофії кінцівок, а також масові сеанси оздоровлення від усіх хвороб — ось чим Христос і апостоли надихали тогочасних євреїв. Спаситель оживляв і мертвих; щоправда, задовго до нього цим пишався грек Емпедокл. А лікарський наш батько Гіппократ не йняв віри та при кожній нагоді з Емпедокла кепкував. А Ісусові опонували юдейські саддукеї, які не вважали воскресіння померлих можливим. А видатний наш земляк (одесит) Федоров — чи не найоригінальніший філософ на теренах Російської імперії — писав про воскресіння батьків, дідів і пращурів як про кінцеву задачу людства. А шарлатан із Москви, який називає себе Лонго, запевняє, що вже знає, як це робиться… Повернемося до живих.
КОНТАКТ №3
Лікар, який мешкає в одному з обласних міст, наїжджає до Києва рятувати алкоголіків. Найцікавіше в його оголошенні — ГАРАНТОВАНЕ оздоровлення (про що з пацієнтом укладається угода з печаткою). Перед кабінетом стражденні: матері — з синами, дружини — з чоловіками. Атмосфера гнітюча, бо вже ходили й до ворожки, й до попа, й до «того діда з травами». Водночас на обличчях тих, що супроводжують, проблиски надії. Хворі, в залежності від стадії хвороби, мають в очах сором, байдужість, покірність, агресію — або не мають нічого. Лікар спочатку проводить загальну бесіду, під час якої я дізнаюся: 1) що він був соратником Кашпіровського; 2) що його методика є оригінальна й неповторна; 3) що має багато ворогів у медицині, які його критикують, хоча самі лікувати не навчилися, і навіть приходять сюди та слухають, а тоді розпускають плітки. Далі були індивідуальні бесіди (на столі ікона і свічка), заштрики неназваних ліків, сеанси групового навіювання, знову заштрики… Наприкінці — рекомендації, в перелік яких входить, зокрема, ванна у воді, настояній на 9 ялинових шишках. І головне — підписання документу: 1) все, що зроблене для пацієнта сьогодні, є достатнім, щоб одужати від алкоголізму; 2) якщо хто-небудь і далі питиме, то цим самим він порушує укладену угоду, за що лікар не відповідає. Можете мені вірити: такий папірець я тримав у своїх руках і читав своїми очима. Хочу сподіватися, що ця містерія бодай деяким пацієнтам допомогла, але за що віддали по 600 грн. матері чи дружини тих, хто нап’ється вже завтра зранку? Апломб, посилання на Кашпіровського, ікона, дев’ять шишок і гарантований заробіток для себе замість гарантованого одужання «для них» є ознаками не поодинокого явища. Межі наукової медицини розмиває «цілительська попса». Складається враження, що насамперед лікарі, а не «цілителі» прагнуть протиприродного єднання. У етичному плані чим відрізняється поборник алкоголізму від ворожки, яка крізь лупу роздивлялася мою фотографію?
КОНТАКТ №4
На жаль, у останні роки я більше пишу, ніж читаю, тому трохи засумував, проходячи біля Державної медичної бібліотеки на вул. Толстого. А йшов я в розташований поруч медичний інститут, який мені, старому лікареві, готує зміну й заміну під егідою Асоціації народної медицини України (АНМУ). Що таке «народна медицина»? Це «баба», яка зав’язала мені пупа. І ще одна, яка невдовзі по тому до моєї обпеченої руки прикладала кисле молоко. І костоправи. І травники. І жіночки, які бешиху (рожу) припалювали клоччям (нині це робиться за допомогою кварцової лампи). І той дід, який на моїх очах ще п’ятдесят років тому присипав глибокі опіки білою глиною — нині вона називається «адсорбент» і має широке застосування. І пасічник, який на спину хворого радикулітом лаштував роздратованих бджіл, щоб жалили (нині мазі з бджолиною отрутою продаються в аптеках). Все раціональне, що накопичив народний досвід, давно увійшло до арсеналу медичної науки; нема нічого дурнішого, ніж спроби народну медицину називати нетрадиційною. Втім, що було, те минулося, а тепер, виявляється, народна медицина — це 414 сторінок (!), на які тітка Гарафина напустила густого туману забобонів, пересторог і рекомендацій. Цитую: «Тонесенька смужечка вусів над верхньою губою послабляє роботу слинних залоз, закликає на родовій лінії рак простатної залози. Недобре позбавляти ноги від волосся. Маруся зняла волосяний покров — почало вхлявати серце. Аничка зняла волосся з ніг — і не минула автомобільної катастрофи. За сексуальні пози з своєю рідною жоною чоловік настяжав страшну хворобу — червону вовчанку. Від того може бути нащадок із занадто вирячкуватими очима чи зрощеними сідницями. Серед нащадків з’являються алкоголіки, ракові захворювання, порушення ендокринної системи». Господи, Твоя воля! Сміятися чи плакати? Звідки тітка Гарафина знає такі слова — «ендокринна система»? Варіантів два. Або цю книгу за неї написали доброзичливці, замиловані в псевдоукраїнських дурницях, або тітка Гарафина нахапалася слів на «курсах». Це дуже просто: читаєте оголошення на стіні медінституту АНМУ і вибираєте для себе, цілителя, куди податися: вибір — 17 короткострокових факультетиків. Один із них (я сказав би «однесенький») називається «основи медицини», а решта… Мене найбільше порадувала астрологія; тут її, значить, викладають — в медінституті АНМУ; навикладають, а тоді роздають сертифікати.
Вигадавши собі цілительську легенду («лікування злоякісних пухлин геомагнітним ударом») і обміркувавши, що плестиму, якщо доведеться про неї розповідати, я відкрив двері в медінститут — і через 35 хвилин вийшов звідти, знаючи все, за чим прийшов. Моя легенда нікого не здивувала. Пояснень не просили, а розповіли, що 1) маю пройти курси медичної підготовки (три тижні, 300 грн.); 2) курси біоенергоінформаційної терапії (три тижні, 300 грн.) 3) пройти співбесіду й атестацію (400 грн.); 4) йти в Мінздоров’я, кімната 91, щоб одержати спеціальний дозвіл (160 грн.) і зрештою цілительську ліцензію (350 грн.). Все? Не зовсім: через три роки всю процедуру треба повторити. За ті ж 1510 грн.? Ну, знаєте, розцінки змінюються… Там побачимо! «Жизнь прекрасна и удивительна!» — подумав я, вийшовши на вулицю з цього дивацького закладу. А в міністерство не пішов, бо від надійної людини довідався, що там багатьох бракують, ходу не дають, але за «штуку баксів» ліцензію можна одержати на будь-яку дурницю. Наголошую: так мені сказали, але чи справді дають-беруть і хто-кому — того не знаю й нікого не звинувачую.
ПОРА ЗБИРАТИ КАМЕНІ
Є й завжди будуть люди, які через невігластво, психопатологічний фанатизм чи для заробітку намагатимуться лікувати. Є й завжди будуть люди, які через недосконалість медичної науки та вади в організації охорони здоров’я шукатимуть порятунку у ворожок чи «цілителів». Думка про те, що зусилля АМНУ та Мінздоров’я дозволять регламентувати цю стихію, була слушною. Але практика однозначно свідчить про інше: заробляють цілителі, але заробляють і «на цілителях», і чим їх більше, тим краще деяким чиновникам від медицини. Те, що робиться в цій царині — дикий базар, на якому «з землі» продають не м’ясо, а престиж науки. Мені байдуже, скільком невігласам не видали ліцензію, але мене жахає кількість тих, що її одержали. Для науки те, що називається «народна медицина» («цілительство»), може стати джерелом нових методів і засобів. Вони мусять бути апробовані за жорсткими критеріями, які застосовуються до будь-яких новацій в медицині. Якщо потрібен досвід, вистачить тижневого відрядження до США: саме так у цій країні регламентують «цілительство». Зрозуміло, що 95% потенційних Емпедоклів відразу відпадуть. Чи решта відмовиться від своїх планів? Ні. Проте НІЯКИХ ЛІЦЕНЗІЙ ВІД ДЕРЖАВНИХ МЕДИЧНИХ УСТАНОВ ОДЕРЖУВАТИ «ЦІЛИТЕЛІ» НЕ ПОВИННІ. Свою діяльність хай реєструють в Мін’юсті (та платять податки як ті, що ремонтують квартири чи стрижуть собак). Для більшості пацієнтів це не матиме значення. Близько двох третин цього контингенту — жінки старшого віку, які вірять у чудо й не цікавляться ліцензіями. На це нема ради. Принциповим є збереження вагомості лікарського диплома в порівнянні з цілительською «ксивою» (незважаючи на те, що деякі ескулапи радо продають своє першородство). Ми не завжди будемо бідними, проте авторитет лікаря легко продати, а важко купити. Не беруся говорити, чи потрібна на світі АМНУ. Але з інститутом, який під її проводом став центром антинауки, треба щось робити. Нікого я там не знаю, ні з ким не конфліктував, і з чистою совістю звертаюся до колег: Medicus, cura te ipsos! Лікарю, зцілися сам! Соромно, хлопці…
