А почав Патріарх із поздоровлень: «Сердечно вітаю читачів
газети «День» із святами, що пройшли, насамперед із великим Різдвом Христовим,
а також із Хрещенням Господнім (19 січня). Цього дня відбулася визначна
подія — Ісус Христос на річці Йордан прийняв хрещення від Івана Хрестителя,
хрестився водою і Святим Духом. Тим самим він закликав кожного, хто хоче
стати членом Церкви, прийняти таїнство хрещення, під час якого відбувається
очищення від гріхів і як би народжується інша людина.
У день Хрещення Господня виконується обряд освячення води
річок, озер, колодязів, криниць тощо. Вода стає тим, що по-грецьки зветься
«агіосма» — святинею; нею освячують душу й тіло людини, домівки, худобу,
бджіл, відганяють злих духів. За часів раннього християнства дозволялося
пити свячену воду тим, кого за гріхи було відлучено від причастя.
— Які події церковного життя минулого року Ваша Святість
вважає за найбільш важливі?
— Це, насамперед, освячення реконструйованої дзвіниці Святомихайлівського
монастиря, закінчення відбудови екстер’єру Золотоверхого Святомихайлівського
храму та освячення хрестів на його позолочених банях. Ще відбудова та освячення
славнозвісної старовинної церкви Богородиці Пирогощі. Той факт, що відродженням
наших святинь почала займатися держава, свідчить про те, що, зрештою, настали
часи духовного відродження країни, душі народу.
Ми радіємо також з того, що наприкінці минулого року почалися
роботи зі зведення зруйнованих частин Святоуспенського собору Києво-Печерської
лаври.
— До речі, Ваша Святість. Напередодні церемонії освячення
капсули, що закладалася до фундаменту Успенського собору, ЗМІ повідомили
про те, що освячувати будете ви. З’ясувалося, втім, що це зробив предстоятель
УПЦ митрополит Київський і всієї України Володимир. У чому тут була річ?
І головне — чи є освячення митрополитом Володимиром ознакою того, що уряд
ухвалив рішення про передання Успенського собору саме УПЦ, а не Київському
патріархату?
— Я не знаю, які там були «підводні течії», але рішення
про майбутню передачу Успенського собору тій чи іншій церкві ще не прийнято.
УПЦ, як відомо, володіє Нижньою Лаврою, але не Верхньою, де знаходиться
Собор. Наша позиція залишається незмінною — неприпустимо передавати церкві,
яка є частиною Російської православної церкви, таку національну святиню,
як Успенський собор. Зараз в осередках української інтелігенції, в нашій
церкві формується рух, збираються підписи на користь того, щоб цей собор
було передано нам.
— Чи не вважаєте ви, що після відбудови Успенський собор
може стати своєрідною скринею Пандори — новим джерелом протистоянь між
православними України?
— Дуже вірогідно, що так воно й станеться. Думаю, що з
цієї причини Собор — після завершення — можуть тривалий час не передавати
нікому.
— Прошу розповісти про головні напрямки церковної політики
УПЦ КП 1999 року.
— Як і до цього, головною нашою метою є об’єднання православ’я
в єдину помісну церкву. Будемо, як і раніше, провадити роботу із парафіянами,
із парафіяльними священиками інших православних церков, тобто працювати
із народом православним, а не із ієрархами.
— А що думає Ваша Святість про настрої єпископату УПЦ,
адже більшість єпископів цієї церкви — то випускники російських академій.
Чи існує якась, хоча б приблизна, статистика церковно-політичної орієнтації
єпископату УПЦ?
— Дійсно, єпископи УПЦ готуються за межами України; до
того ж всі вони дуже бояться санкцій Московського патріархату. Сьогодні,
однак, більшість єпископів УПЦ добре розуміє, що автокефалія української
церкви — то процес невідворотний, що справа зараз тільки у факторі часу
і що від об’єднання їм нікуди не дітися. Більше того, певна частина єпископату,
що зважає на настрої віруючих, вже зараз готова до об’єднання. Тепер можна
назвати тільки двох ієрархів, які віддано, цілеспрямовано служать Московській
церкві, сповідують не тільки церковну, а й політичну єдність Росії та України.
Це митрополит Одеський та Ізмаїльський Агафангел та архієпископ Сумський
і Охтирський Іонафан.
Тому не дивно, що Синод УПЦ вже двічі приймав рішення про
недоцільність автокефалії в Україні.
Хочу ще послатися на цікаву статистику, наведену російськими
джерелами. Згідно з нею, зараз в Україні кількість вірних УПЦ КП вдвічі
перевищує тих, хто належить до УПЦ. У той же час УПЦ зареєструвала більше
парафій, володіє вдвічі більшою кількістю храмів. А священонначаліє Російської
православної церкви (РПЦ) останнім часом робить вигляд, що проблеми з українською
церквою взагалі не існує; УПЦ автоматично згадується в числі інших російських
єпархій.
— Щодо храмів. Скажіть, чи багато «гарячих точок» — протистоянь
із-за храмових будівель є зараз у вашій церкві? Чи прийняте колись рішення
почергового богослужіння сприяло вирішенню конфліктів?
— На щастя, хвиля «битв за храми» стихає. Сьогодні нараховується
всього близько 200 конфліктних ситуацій. Якби держава допомогла збудувати
ці 200 храмів — настав би спокій. А щодо почергових використань храмів
для богослужінь віруючими різних церков то, на жаль, ми ще, мабуть, не
доросли до цього, маємо не той рівень культури. Тому спільне використання
храмів здебільшого не вгамовує, а роздмухує пристрасті.
— Ваша Святість, уже кілька років триває судова справа
між Київським патріархатом та Українською автокефальною православною церквою
з приводу київської церкви Миколи Набережного. Вам добре відомо, що зараз
УАПЦ має в столиці тільки дві, серед них і Микола Набережний, невеликі
церкви. Чи не могла б ваша церква поступитися на користь УАПЦ?
— Бачте, справа ускладнюється тим, що ми відчуваємо ущемлення
наших прав на Львівщині та на Тернопільщині з боку УАПЦ. Я, однак, готовий
зустрітися з цього приводу із патріархом Димитрієм, обговорити конфлікти
й зробити спробу знайти компроміс, що задовольнив би обидві сторони.
— Як Ваша Святість оцінює ситуацію у Російській православній
церкві щодо єдності?
— Єдність православ’я у Росії — сьогодні дуже відносне
поняття. Так, окрім РПЦ, там існує інша зареєстрована православна церква,
що називається Московський патріархат. До її складу входить понад 100 парафій
та 9 єпископів. Найближчим часом ця церква планує провести Собор для обрання
свого патріарха, який буде другим російським патріархом, окрім Алексія
ІІ. Ще там є «Российская Православная Свободная церковь». Але найбільш
суттєвим є те, що немає єдності в самій РПЦ. Зараз вона поділена на так
званих фундаменталістів або консерваторів та прогресистів. Перші противляться
будь яким реформам, нововведенням, а найбільше — участі православ’я у міжнародному
загальнохристиянському екуменічному русі. Іноді доходить до актів середньовічного
барбаринства, таких, наприклад, як публічне спалювання книг прогресивних
теологів або протести проти введення державами ідентифікаційних кодів.
— Ви щойно повернулися із США, де відвідали громади української
діаспори. Відомо, що вас гостинно приймали не тільки православні, а й греко-католики
Штатів. Це дійсно так?
— Так, бо в США існує насамперед єдина українська громада,
а вже потім — розділення за конфесіями. Історично трапилося так, що храми
стали для українських емігрантів осередками не тільки віри й богослужінь,
а й центрами культури, спілкування, взаємопідтримки. Православні й греко-католики
там разом відзначають свята, ходять у храми одні до одних, беруть спільну
участь у хресних ходах. Мене вітали всі українці, незалежно від конфесій,
— під час богослужінь, на прийомах. Хочу також відзначити, що на відбудову
православного Святомихайлівського храму вносили пожертви українці США,
що належать до різних православних церков, а також до Української католицької
церкви (греко-католики). Для них всіх Михайлівський собор — то велика християнська
і національна святиня.
— Дуже дякую Його Святості за увагу до наших читачів.
P.S. Редакція газети «День» звертається до керівників інших
церков і конфесій України з проханням розповісти на сторінках газети про
основні церковні події минулого року, про наміри на 1999 рік та висловити
свої думки щодо облаштування духовного простору країни.
