У наші дні вже нікого не дивує той факт, що жінки міцно зайняли свою нішу практично в усіх сферах суспільного життя. У політиці, економіці, спорті, мистецтві вони прагнуть до успіху нарівні з чоловіками. Але все ж залишаються ще такі «споконвічно» чоловічі сфери діяльності, у які жінок не допускають. Скажімо, мореплавство. Справді, «розрізати морські простори», перебуваючи віч-на-віч із жорстокою стихією, не бути вдома більшу частину року могли дозволити собі тільки чоловіки. Крім того, відоме старе морське повір’я — «жінка на кораблі — до біди».
Але в усіх сферах рано чи пізно з’являлися своєрідні першовідкривачі, які руйнували загальні стереотипи. До них, без сумніву, належить Тетяна Віталіївна Олійник — перша в Україні жінка-капітан далекого плавання, яка вже 29 років присвячує себе цьому нелегкому та цікавому заняттю. Свій теплохід «Іван Сергієнко» вона ласкаво називає «Ванєчка», на судні панує затишок і відчувається жіноча рука. Тетяна Віталіївна навіть вирощує тут квіти. А за екіпаж вона взагалі несе материнську відповідальність. Але шлях Тетяни Віталіївни до капітанства був довгий і непростий.
Уже в юнацтві вона знала, що хоче присвятити себе мореплавству. Її сім’я була проти, навіть хрещений батько-капітан був головним противником такого вибору. Але Таня, завдяки своєму сильному характеру та наполегливості, продовжувала йти до поставленої мети. Вона сім років вступала до Одеської національної морської академії (тоді — Одеське вище інженерне морське училище), і коли нарешті у 24 роки вступила, з окремого дозволу міністра морського флоту, директор училища сказав їй: «Ви вбили мене своєю наполегливістю!». До цього моменту Тетяна вже закінчила три навчальні заклади та народила сина.
На сьогодні Тетяна Віталіївна має п’ять червоних дипломів і захищену кандидатську дисертацію. В усіх навчальних закладах вона була єдиною дівчиною і навчалася тільки на «відмінно», при цьому незмінно старостувала. Її дисертацію на тему «Забезпечення безпеки плавання в гирлах рівнинних рік (на прикладі Херсонського морського каналу)», яку вона захистила п’ять років тому, тепер використовують на практиці. Крім усього іншого, Тетяна Олійник є доцентом Херсонського морського університету та «не припиняє вчитися досі», оскільки щодня читає двогодинні лекції своїм помічникам, які приходять на її корабель після училища. «Продовжую ростити кадри», — пояснює вона. З її «школи» вийшли вже два капітани, які ходять у рейси на кораблях «Укррічфлоту».
У компанію «Укррічфлот» Тетяна Олійник прийшла одразу після училища та працює тут уже 29 років. У своїй роботі вона пройшла всі етапи: була і матросом, і стерновим, і старпомом... І ось уже три роки вона — капітан. Причому це звання вона отримала, маючи за плечима 25-літній стаж роботи. Мало хто з чоловіків-капітанів проходив такий тривалий шлях до цього звання. «Звісно, я розуміла, що мені буде нелегко, але не думала, що настільки! Зате я прийшла до цього звання вже у зрілому віці, повністю усвідомлюючи всю відповідальність. Наприклад, у Британії капітана навіть не визнають, якщо йому ще не виповнилося 45 років», — розповідає вона.
У приватну судноплавну компанію йти не хоче — душа не лежить, адже тут вона пропрацювала багато років, любить свій корабель та екіпаж. У Тетяни Віталіївни гарні відносини зі співробітниками по компанії, вона має авторитет завдяки своєму досвіду та становищу. Вона також без будь- яких упереджень приймає до себе на корабель дівчат-практиканток, щоправда, каже, що їм важко буде влаштуватися на роботу. Але сама вона не бачить різниці між чоловіками та жінками в роботі та вважає, що все залежить тільки від людських якостей. Хоча, звісно, існує певна специфіка роботи в морі для жінки: «Одна справа — коли вдома немає тата, й абсолютно інша — коли немає матері».
Тетяна Віталіївна неодноразово опинялася у форс-мажорних обставинах, але гідно з них виходила. Одного разу їй довелося побувати в ролі хірурга, коли вона без наркозу пришила матросу пошкоджену верхню повіку. Причому вона виконала це настільки майстерно, що після прибуття додому йому навіть не знадобилися послуги пластичного хірурга! А в 2004 році Тетяна Віталіївна врятувала свій корабель, який потрапив у 9-бальний шторм, входячи у протоку Босфор. Екіпаж вистояв у дуже важких умовах, боротьба за життя «Іванка» тривала 44 години, сама вона каже, що постійно молилася. Потім їх нагородили грамотою «Кращий екіпаж», і це справді цінна нагорода. Серед найважливіших якостей характеру, що допомагали їй у цьому, Тетяна виділяє професіоналізм, уміння вибрати єдино правильне рішення, оскільки від цього залежить не лише її власне життя, а й життя людей, за яких вона відповідає. І, звісно, віра у Бога. «Чоловіки чомусь вважають, що жінка не в змозі швидко приймати важливі рішення в критичних ситуаціях, — зазначає Тетяна. — Однак жінка — це захисниця, яка завжди оберігає своїх дітей, тому їй, навпаки, легше в таких ситуаціях».
Сама Тетяна розповідає, що звикла до порядку, впорядкованості в усьому: «Це робота, що вимагає самодисципліни, оскільки часто доводиться не спати по кілька діб». Під час своїх короткочасних відпусток Тетяна Віталіївна, як вона сама це називає, «стає звичайною жінкою»: вона відмінно готує, плете, вирощує квіти, піклується про своїх близьких. На дозвіллі може навіть віршувати. Звичайно, специфіка роботи позначилася і на особистому житті. Жоден із трьох чоловіків Тетяни так і не зміг змиритися із заняттям дружини, до того ж вельми ревнували її до роботи. Зате в неї є син, яким вона пишається. Хоча спершу Орест вибрав собі іншу професію, але згодом вирішив піти по слідах матері. Та це й не дивно: з семи місяців мама брала його з собою в плавання, а вже в 14 років він пішов у свій перший «серйозний» рейс і допомагав їй. Сама Тетяна Віталіївна задоволена його роботою і вважає, що він гідно продовжить її справу.
Днями Тетяна Віталіївна знов іде в рейс. Цього разу до Франції. А за всі попередні роки вже побувала в Італії, Туреччині... Нещодавно ходила в Ізраїль, де їй подарували величезний букет троянд, у якому була записочка російською мовою: «Самому лучшему украинскому капитану Тане Олейник». Крім англійської, яка є робочою мовою, Тетяна також трохи знає італійську, турецьку, болгарську, румунську, кілька слів грецькою та івритом. «Намагаюся вчитися, оскільки треба бути на рівні — становище зобов’язує. І зобов’язує те, що я жінка, — я мушу бути кращою за всіх, — говорить вона. — У нас не звикли бачити жінку на керівних посадах, оскільки розумна жінка — це небезпечно. Я зараз уже не відчуваю якогось упередження, оскільки давно в цій сфері, але протягом усіх цих років, звісно, було багато перешкод. Однак мені пощастило: у житті було багато людей, у яких можна було повчитися, були люди, які допомагали. Я товаришую з усіма своїми колишніми наставниками. Ніхто не захищений від помилок, але, що важливо, жінки вміють попросити пробачення, якщо вони помилилися, а чоловіки — дуже рідко. І це одна з особливостей».
До речі, не так давно в Україні з’явилася друга жінка-капітан далекого плавання. Причому досягти цього їй вдалося в досить молодому віці. Тетяна Олійник цим фактом була, за її словами, дуже здивована і, як мені здалося, не дуже задоволена... Усе-таки звикла бути єдиною та неповторною.
